Головна Новини Жителька Тернопільщини розповіла про десятки операцій на очах та важку жіночу долю

Жителька Тернопільщини розповіла про десятки операцій на очах та важку жіночу долю

Із пані Іриною ми познайомилися в благодійній організації «Українська родина». Переді мною стояла молода вродлива жінка в темних окулярах. Вона увесь час мило усміхалася, спілкуючись із людьми. Я й подумати не могла, що за щирою усмішкою таїться така непроста жіноча доля…

Народилася Ірина у селі Завалів Бережанського району. Росла у добрій, щасливій сім’ї. Батьки ходили на роботу, виховували доньку в мирі та злагоді. Та трапилось страшне – аварія, яка у майбутньому зіпсувала Ірині все життя.

«Мені було 10 років, коли я потрапила в те страшне ДТП. Як згадаю… Головою розбила фару автомобіля. Думали, не виживу. Довго медики боролися за моє життя. Та я таки викарабкалася. Звісно, після того тривалий час пролежала у лікарні. Тоді у мене була травма у ділянці голови, що відповідає за зір. З того часу все й почалося», – тихо мовила жінка.

У малої Іринки з’явилися проблеми із зором. Та незважаючи на це, вона продовжувала добре вчитися, сумлінно допомагати батькам. Школу дівчинка закінчила на «відмінно» і вступила до педагогічного вишу, хотіла стати вчителем молодших класів і музики. Вчилася добре. Там і знайшла свою долю, одружилася і за якийсь час народила прекрасну донечку.

Життя налагодилося. Молода сім’я жила добре. Та згодом усе пішло шкереберть. Подейкують, що то свекруха Ірини не хотіла мати таку «неповносправну» невістку і розлучила подружжя. Та як би там не було, Ірина ні на кого не тримає зла.

«У житті буває всіляке. Треба було йти вперед. Жити. Виховувати доньку. У мене дуже хороші батьки, з їх допомогою ми з усім упоралися», – додала жінка.

Після декрету вона пішла працювати за фахом. 25 років віддала школі, пропрацювавши вчителем молодших класів, викладаючи музику, ще й будучи на посаді завуча.

Легко ніколи не було, але разом долали всі труднощі. Біда прийшла, коли несподівано помер батько. Ірина каже, вже 16 років немає рідного. Тоді злягла й мама, не могла підвестися з ліжка. Всі клопоти лягли на тендітні плечі Ірини. Ще й додалися проблеми із зором.

«У 2003 році виникла катаракта. Я втратила зір. Але зробили у Києві 6 операцій, поміняли кришталики, вставили лінзи і 7 років я прекрасно почувалася. А 2010-го раптово почалося відшарування сітківки лівого ока. Зранку потемніло в оці, а ввечері вже ним не бачила. В Одесі, в спеціальній клініці, мені провели ще 5 надскладних операцій. Та врятувати око не вдалося», – сумно розповіла Ірина.

Тоді жінці треба було йти з роботи та зайнятися лікуванням. Проте можливості такої не було. Адже мала утримувати сім’ю. Вона, як завжди, важко працювала, щоб забезпечити рідних усім найнеобхіднішим.

У 2013 році така ж ситуація повторилася з правим оком. Жінку знову оперували кілька разів в Одеській клініці. Та це не дало жодних результатів. В Ірини почалася глаукома, яка не виліковується і потребує постійного закапування очей.

«Останні два роки я вже й не їжджу у клініку, бо це коштує дуже багато грошей. Мама вдома лежача. Доньці допомагаю, бо впоратися з двома дітьми важко. Ось таке життя», – поділилася жінка.

Під час розмови у мене промайнула думка: «Скільки всього непотрібного ми хочемо: дорогий і гарний одяг, гроші, поїздки, пафос і т.д. Все це одразу ж знецінюється, коли починаються проблеми зі здоров’ям». Тоді запитала Ірину, чого вона хоче від життя.

«Спілкування. Друзів. Щирих розмов. Чомусь, коли зі мною трапилося лихо, люди, яких я вважала друзями, почали сторонитися. Мені було надзвичайно важко. З’являлися навіть думки про… Та не хочу й згадувати. У мене прекрасна мама. Так, вона лежача, але ж добра, розумна жінка. У мене найкращі у світі донька та внуки. Я щаслива людина! А гроші, одяг, повірте, це – пусте».

Бог добрий, і маю надію, знайдуться люди, котрі допоможуть пані Ірині. Нині з Божою поміччю вона заручилася підтримкою Ірини Найдух та її організації «Українська родина».

«Так, я не бачу майже нічого. Але, повірте, можу відрізнити добре від поганого, нечесних людей від порядних. Бо, напевне, головне в житті – бачити не очима, а серцем», – сказала на завершення Ірина.

“Свобода”