Місце народження: с. Синьків, Тернопільська область
Статки: $665 млн, дев’ятий найбагатший українець за версією журналу Фокус у 2016 році. Його дохід знизився з $2,7 млрд у 2013.
Ключові активи: Group DF, диверсифікована міжнародна група компаній, активи якої зосереджені в хімічній промисловості, виробництві титану, газовому та банківському секторах. Їй також належить низка телеканалів: Інтер, К1, К2, НТН, Мега, Enter Film, Zoom і Піксель.
Особисте: Одружений на третій дружині Ладі Фірташ. Виховують двох дітей Анну та Дмитра. Від першого шлюбу у Фірташа є донька Іванна.
Хвалять за: Пожертву у сумі $5,4 млн на користь програми Українські студії в університеті Кембріджу і спонсорування стипендій для українців на отримання навчання на магістратурі в університеті. Фірташ також дав $4,5 млн на розбудову Українського Католицького Університету у Львові. Він пожертвував $2,5 млн на будівництво пам’ятника жертвам Голодомору у Вашингтоні.
Критикують за: Набуття статків шляхом непрозорих газових угод з кінця 1990-х і до 2013 року і його ділові стосунки з представниками організованих злочинних груп і російськими можновладцями. Найбільш неоднозначним періодом його роботи був час з 2004 до 2009 років, коли його компанія РосУкрЕнерго була єдиним газовим посередником між країнами Центральної Азії, Росією, Україною і Європою.
У переддень нового 1996 року майбутній український олігарх Дмитро Фірташ, одягнений у спортивний костюм, лежав на підлозі ресторану «Хардрок» у Чернівцях і думав, чи виживе. Щойно після конфлікту його підстрелив місцевий злочинець, який був напідпитку. Олег Пальчіков, друг і бізнес-партнер Фірташа з Москви, був єдиним свідком, якому не забракло духу закрити рану Фірташа на животі своїми руками.
Мільйон доларів і два десятки років потому, Фірташ – завдяки своїм діловим зв’язкам – опинився в епіцентрі заполітизованих мільярдних газових контрактів між Росією, Україною, Центральною Азією та Європою.
Але його життя поки що поставлено на паузу у Відні.
Наразі він очікує оскарження конгресом США рішення віденського суду першої інстанції, який відхилив запит на видачу Фірташа Америці, де його звинувачують у тому, що він за допомогою хабарів хотів отримати дозволи на видобуток титану в Індії.
Поки що Фірташ не може виїжджати з Відня, оскільки був арештований в своєму маєтку на запит Федерального бюро розслідувань у березні 2014 року. Незважаючи на вирок австрійського суду, який відмовився видати Фірташа США, обумовлюючи це зокрема політичною складовою у справі, ризик покинути Австрію занадто великий.
Проте існує думка, що Австрія може бути особливо мотивованою у захисті Фірташа через залученість австрійських банків у його ділових угодах. У той же час в Україні Фірташу загрожує арешт, про що неодноразово заявляв, наприклад, міністр внутрішніх справ Арсен Аваков.
Історія про те, як Фірташ виріс від водія в середині 90-х до одного з провідних світових трейдерів газу, українського олігарха, який ходив коридорами Кремля і стояв пліч-о-пліч з трьома президентами України, а зараз не може повернутися додому, залишається однією з найбільших загадок незалежної України.
Фірташ не дав інтерв’ю газеті Kyiv Post.
Раптова поява
Фірташ вперше опинився у центрі уваги в березні 2006 року, коли російська газета«Известия» повідомила, що майже половина компанії РосУкрЕнерго – 45 відстоків – належать олігархові. Українська власність компанії, яка отримала контракт перерозподіляти поставки газу з Росії та країн Центральної Азії в Україну і до Європи, була прихована, адже офіційно 50% компанії контролювались австрійською Raiffeisen Investments. Известия також писали, що Іван Фурсін, менш відомий український бізнесмен, мав 5 відсотків акцій. Російський Газпром відкрито володів 50-ма відсотками.
Так, зареєстрована у Швейцарії компанія РосУкрЕнерго лише за один квартал заробила $ 2,5 млрд у якості посередника між Києвом і Москвою, чиї державні газові компанії могли б укласти прямі контракти на поставку газу. Але протягом 20 місяців після того, як компанія була створена, і чотири роки потому, як Фірташ увійшов у газовий бізнес, він був людиною, про яку говорили пошепки за закритими дверима Нафтогазу, української державної газової компанії. Мало хто знав його ім’я, і ще менше людей зустрічалися з ним, Дмитро Марунич, колишній аналітик Нафтогазу, розповів Kyiv Post.
І незважаючи на спроби не привертати до себе уваги, Фірташ швидко досягнув вищих щаблів влади ще у 2001. До парламентських виборів у березні 2002 року, він був одним із головних кандидатів у виборчому блоці партії «Жінки за майбутнє», яка була під патронатом Людмили Кучми, дружини тодішнього президента Леоніда Кучми. Однак, партія «Жінки за майбутнє» не пройшла до парламенту.
Насправді, українці не мали жодного уявлення, ким був Фірташ аж поки видання the Financial Times не опублікувало перший матеріал про нього у 2006 році. Однак такий публічний хід не зміг розвіяти численні звинувачення Фірташа у тому, що він був пов’язаний з Семеном Могилевичем, сумнозвісним кримінальним авторитетом, який протягом декількох років був одним з найбільш розшукуваних американським ФБР злочинців. Незважаючи на численні свідчення, Фірташ різко заперечує зв’язки з Могилевичем.
ФБР пов’язують Могилевича з аферами на фондовому ринку вартістю мільйони доларів, але, за словами ФБР та кількох європейських агенцій, він був замішаний у незаконній торгівлі зброї та наркотиків, а також у кришуванні проституції.
Спеціальний агент ФБР Пітер Koвенховен сказав CNN у 2009 році, що Могилевич є настільки впливовим, що «за допомогою одного телефонного дзвінка (може) вплинути на світову економіку».
Збіг обставин
Фірташ народився у Тернопільській області і розпочав свою кар’єру, допомагаючи своїй родині продавати помідори, згодом пішов у пожежну частину, а також працював водієм. Ще під час роботи водієм, він почав постачати продукти разом зі своєю другою дружиною Мариною Калиновською (вони розлучилися у 2005) до країн центральної Азії в обмін на газ. Починаючи з 2001 року, вони швидко наздогнали головного газового дилера, російську компанію Ітера, і швидко здобули контроль над українським ринком, і що важливіше – над експортом в Європу. Виглядало все так, що заробляти мільярди дуже легко.
Газові компанії Фірташа, які користувались бартерними схемами оплати, і передували RosUkrEnergo, були настільки ж непрозорими. Обидві були пов’язані з Могилевичем.
Першою була Highrock Holdings, а згодом за нею – угорська компанія Єврал Транс Газ, створена у 2002, яка виграла тендер на постачання Україні туркменського газу через Росію. Вона замінила регіонального газового гіганта Ітера, яку контролював уродженець Туркменістану Ігор Макаров.
Фірташ був директором Highrock з 2001 до 2003 року. Починаючи з 2002 року, Фірташу належала третина акцій Highrock Holdings, якою він володів разом з колишньою дружиною Калиновською. А з 2003 він придбав ще одну третину через зареєстровану на Кіпрі компанію Agatheas Trading.
Галина Телеш, яка за даними угорської влади вийшла заміж за Могилевича у 1995 році, також володіла третиною акцій через Agatheas, аж поки Фірташ не викупив її у 2003 році. Компанія була зареєстрована на Ольгу Шнайдер, яку російські спецслужби називають російською дружиною Могилевича.
До того ж, Ігор Фішерман, якого ФБР довгий час вважало найближчим партнером Могилевича, зареєстрував свою машину на московську адресу, де була зареєстрована Highrock Holdings. Фірташ заявляв, що придбав Highrock Holdings через Ітеру, не знаючи про зв’язки з Могилевичем; він швидко викупив акції Телеш, коли довідався. Макаров заперечував будь-які зв’язки з компанією і нічого не було викрито.
Друга компанія, Єврал Транс Газ, була зареєстрована адвокатом на ім’я Зеєв Гордон, який розподілив власність компанії між трьома румунами. Директором компанії був колишній комуніст, міністр культури Угорщини, Андраш Кноп. Гордон розповів міжнародній неурядовій організації Global Witness у 2005 році, що він створив компанію за дорученням Дмитра Васильовича Фірташа. Гордон також представляв Могилевича в той час.
Згодом Фірташ визнав, що володів Єврал Транс Газом, але ніколи не пояснював – на задоволення критикам – роль румунів і Гордона. Фірташ казав, що у Гордона було багато клієнтів, «тому що він був адвокатом по кримінальних справах».
Документи, отримані Global Witness, свідчать про те, що Єврал Транс Газ була у спільній власності між Нафтогазом і Газпромом, хоча на паперах жодна зі сторін не володіла пакетами акцій. Ще одним доказом цього є те, що того ж дня, коли сторони оголосили про нове спільне підприємство, Єврал Транс Газ була створена в якості нової компанії-постачальника.
В інтерв’ю з Kyiv Post у 2003 році, Кноп підтвердив, що це було спільне підприємство і сказав, що номінальні власники були лише частиною «процесу реструктуризації». Однак, замість опинитися у володінні двох державних компаній, її контролювали через низку офшорів.
У 2003 році ці відкриття підштовхнули американського посла в Україні публічно сказати, що він був переконаний, буцімто Єврал Транс Газ була пов’язана з організованою злочинністю. Фірташ згодом казав, що зв’язки з Могилевичем випадкові й перекладав вину на Макарова з Ітери, але визнав на зустрічі з американським послом у 2006 році, на якій також був Кноп, що він працював з Могилевичем.
Арбат Престиж
Якщо простежити історію бізнесу Фірташа, то можна знайти більше зв’язків між ним, його колишньою дружиною Мариною і Могилевичем. Вона нібито познайомила Могилевича й Фірташа, з яким познайомилая через свого першого чоловіка Зіновія Калиновського.
Вона розповіла Українській правді у 2007 році, що з 1999 року вони спільно володіли 16,5 відсотками акцій Арбат Престижу, найбільшого парфумерного бізнесу в колишньому Радянському Союзі.
Арбат Престиж, як повідомлялося, належить Могилевичу і його партнеру Володимиру Некрасову. Обоє були заарештовані за ухилення від сплати податків, пов’язаних з парфумерною мережею в 2008 році, але згодом були звільнені.
Власницею міноритарного пакету акцій Фірташа і його дружини була адвокат Фірташа Олена Яргіна, яка володіла ним через російське товариство з обмеженою відповідальністю «Рінвей».
Яргіна працювала на Фірташа майже до 2007 року. Дружина Фішермана Ольга Жунжурова і тодішня дружина Могилевича Телеш кожна володіли по 16,5 відстоків Арбат Престижу через Рінвей. Решта 50 відсотків акцій належали російському бізнесмену Володимиру Некрасову.
В інтерв’ю The Financial Times у 2006 році, Фірташ сказав, що Яргіна приєдналась до Рінвей за його дорученням, але сказав, що він не міг згадати, чому він попросив її зробити це. Він також сказав, що не був залучений у Рінвей, його бізнес і не має зв’язків з іншими його власниками.
Поручитель
Спостерігачі, експерти та інсайдери стверджують, що газові контракти, які дозволяли Фірташу отримувати доступ до цінних ринків України і Європи, не були можливими без стосунків з тими, хто був на верхівці політичної влади з Москви, в Києві і Центральній Азії. Як йому вдалося сформувати ці зв’язки, залишається невідомим.
У 1995 році Фірташа заарештували й ув’язнили на три місяці у Чернівцях через автотранспортний бізнес, який перевозив контрабандний алкоголь, за словами колишнього журналіста, а нині члена парламенту Мустафи Найєма, який багато писав про Фірташа.
Пальчіков, який врятував його життя і став директором РосУкрЕнерго, також був заарештований. Згодом місцевий начальник поліції Іван Мирний який, як повідомлялось, був відповідальним за їхнє звільнення, став охоронцем Фірташа і зараз працює в парламенті у якості народного депутата. Фірташ завжди заперечував арешт і причетність до контрабанди алкоголю.
Том Ворнер, журналіст the Financial Times, який провів одне з перших розслідувань по газовому бізнесу Фірташа, розповів Kyiv Post, що вважає Фірташа «новим обличчям групи Могилевича». Фірташ ніколи б не потрапив у газовий бізнес сам по собі, говорить Ворнер. За його словами, Фірташ досягнув чогось такого між 1995 і 2001 роками, що зробило його достатньо важливим для отримання третини у Highrock:
– Він повинен був зробити щось важливе для групи. Він повинен був бути гарним управлінцем і був залученим у якусь діяльність, яка приносила багато грошей, – говорить Ворнер. – Ці групи зазвичай працюють так: якщо ти заробляєш гроші, ти просуваєшся угору. Спочатку він дійшов до того, що отримав частку в акціонерному капіталі компанії, яка купила компанію виробника добрив в Таджикистані (ТаджикАзот, яке було придбане компанією Highrock в 2002 році). Він вже повинен був заробляти гроші, керувати якимись операціями для групи, які приносили гарний прибуток.
Теорія Ворнера полягає у тому що залучення Фірташа відбувалося через використання таких фігур, як Могилевич протягом 1990-х і початку 2000-х у комерційних угодах, щоб “прибрати” того, хто порушив угоду. Така особа називалась «гарантом» або поручителем.
– Єврал Транс Газ була тристоронньою угодою між (президентом Росії Володимиром) Путіним, Кучмою і Могилевичем. Чому вони вирішили позбавитись від Ітери і натомість обрати Могилевича – хороше запитання. Було багато речей, які робив Могилевич… інших речей, які зробили його важливим, – говорить Ворнер.
Жодна зі сторін ніколи на пряму не володіла акціями Єврал Транс Газу, а отже теорію Ворнера складно довести. Однак, на плівках, які були зроблені й опубліковані охоронцем Кучми Миколою Мельниченком, голос, що нагадує голос Кучми, згадує про Могилевича щонайменше п’ять разів у різних розмовах. Зокрема йшлося про те, що Могилевич працював інформатором української та російської служб безпеки, за що, відповідно до записів, він отримав російський паспорт, коли виїхав до Угорщини. (Примітка редактора: Стенограма цього та інших записів згадується у книзі Ярослава Кошіва “Перевищення влади: Корупція в оточенні президента “Abuse of Power: Corruption in the office of the president.” Ярослав Кошів – колишній редактор газети Kyiv Post і батько автора матеріалу).
Зв’язок Могилевича з Кучмою і Путіним був згодом викритий у низці «злитих»документів розвідки ізраїльської та угорської влади. Вони вказували на те, що його використовували для відмивання коштів для еліт колишнього Радянського Союзу.
Президентський бізнес
– Газовий і нафтовий бізнес завжди вважалися президентським бізнесом. Так заробляють шалені гроші, – говорить Олег Рибачук, голова секретаріату президента Віктора Ющенка.
РосУкрЕнерго, а до неї і Єврал Транс Газ, були саме цим: спільними підприємствами президентів Кучми і Путіна, відповідно до Рибачука. Їх існування було важко виправдати.
Чому просто не поставляти з однієї державної газової компанії в іншу? Навіщо потрібен Фірташ? І так чи інакше, чому український Нафтогаз не володіє половиною спільного підприємства, як Росія?
Офіційне пояснення Росії полягало в тому, що було дуже важко змусити Україну платити вчасно. Компанія-посередник зі знанням ринку позбавляла цих ризиків.
Іншим фактором, який гаряче пропагували українські чиновники полягав у тому, що RosUkrEnergo, і посередницькі компанії в цілому, могли (через невідомі засоби), забезпечувати кращу ціну для України, ніж Україна могла б домовитись сама. Це було правдою. Існує думка, що компанія постачала Україні газ за цінами, нижче ринкових.
Існування RosUkrEnergo дивувало навіть таких, як Рибачук, який був близький до Ющенка з моменту їх спільної роботи в Національному банку України.
Не отримавши відповіді вдома, Рибачук скористався можливістю, щоб запитати тодішнього колегу Ющенка – Дмитра Медведєва під час поїздки в Москву в жовтні 2005 року. Мєдвєдєв, за словами Рибачука, намагався вплинути на Ющенка через нього. Вони спілкувалися на «ти». Він запитав Мєдвєдєва у його офісі в Кремлі, як сталося так, що РосУкрЕнерго могла продавати газ дешевше за ринкову ціну. Мєдвєдєв виглядав здивовано:
– Тебе це хвилює? Ти маєш бути щасливим, – відповів Мєдвєдєв.
Я сказав: “Ні, це виглядає підозріло, поясни мені”. І я врешті підштовхнув його до того, що він знову сказав, що з нашого боку все прозоро, бла-бла-бла.
Тоді він додав: “Це спільне підприємство, 50 процентів ваші”.
Я сказав: “Чиї? Мої? Ющенка?”
Він сказав: “Так, ви при владі, тому це ваше.” Я намагався з’ясувати більше: “Гаразд, тоді скільки належить нам? 500 мільйонів доларів на квартал”. Він посміхнувся: “Два мійльярди доларів на рік? – я сказав. І він відповів: “Так”.
“І це наше?” – спитав я. “Так, це ваше”, – відповів він.
Разом з цими новинами Рибачук повернувся до Києва з попередженням від Путіна, що, мовляв, якщо “згоди” не буде досягнуто, то поставки газу в Україну, а відтак і в Європу припиняться у січні 2006 року. Путін погрожував Ющенку, який у той час відповідав на дзвінки з США, де йому говорили припинити використовувати неоднозначних газових посередників.
Рибачук повинен був зателефонувати Мєдвєдєву з Києва і гарантувати, що РосУкрЕнерго продовжить працювати: “Тоді мені б дозволили управляти,” сказав Рибачук, маючи на увазі, що він отримав би частку прибутку, якщо переконав би Ющенка.
– І я прийшов до Ющенка, я пам’ятаю… ніколи не забуду цієї зустрічі. Я сказав йому: “Тепер я знаю, що це. Це шлях до корумпування будь-якого уряду в Україні, тому що це схема ФСБ, яка використовує офшор, це те, як вони зароблять власні гроші, і це те, як вони хотіли б зробити з нами, тому я не буду передзвонювати Дмитру Медведєву. Для мене зрозуміло, що я не гнутиму цю лінію”. І Ющенко дивився у вікно і нічого мені не казав. Він не дивився мені в очі.
Прес-служба Кремля не відповіла на запити Kyiv Post про коментар.
Карпатські угоди
За словами Рибачука, він домігся про отримання гарантій з боку Європейського Союзу та Державного департаменту США, що Україна не буде змушена підписувати угоду, якщо Росія перекриє газ. Але коли Росія-таки перекрила газ з 1 січня 2006 року, на дачі Ющенка у Карпатах була проведена зустріч, на яку Рибачук не був запрошений. Тоді ж була досягнута домовленість про те, що РосУкрЕнерго стане єдиним постачальником.
Жодної офіційної інформації про зустріч на гірській дачі Ющенка ніколи не було оприлюднено. Проте деякі люди, які були там присутні, кажуть, що із законних причин намагалися переконати Ющенка в збереженні РосУкрЕнерго. Одним із них був Петро Ющенко, його брат, який відрекомендував Фірташа президенту, за словами Рибачука, і сам був залучений у газовий бізнес. Іншою людиною був Харес Юсеф, сирійський бізнесмен, який працював в Україні протягом 20 років і був близьким другом як Фірташа, так і Ющенка.
– Я привів Фірташа за руку, коли переконував президента Ющенка, я його особисто переконав у тому, що РосУкрЕнерго ми не повинні прибирати тому, що я знав який план був у Юлії (Тимошенко) у 2005 році, я знав, що вона хотіла робити, я знав з ким вона хотіла це робити: забрати газовий бізнес. І я сказав президенту, якщо РосУкрЕнерго не буде, ви отримаєте газ на 50 доларів, 70 доларів дорожче. Ви хочете цього? – сказав Юсеф. ВІн також розповів Kyiv Post, що у відповідь Ющенко сказав Фірташу розкрити власність компанії.
Ющенко відмовився давати інтерв’ю для цієї статті. З газовим контрактом 2006 року, Фірташ став одним з головних світових газових трейдерів. Більше того, його новий статус як публічної особи, якій доручено державний бізнес номер один зробив його надважливим. Він був багатим, відомим, мав владу й укорінився в політиці: тепер він був олігархом.
Ворог номер один
Його успіх в Україні не обійшовся без критики. Головною була тодішній прем’єр-міністр Юлія Тимошенко. Вона добре орієнтувалася у цьому бізнесі, оскільки сама заробила власні статки на торгівлі газом у середині-наприкінці 1990-х років. Тимошенко хотіла припинити використання посередників в газовому бізнесі і ініціювала розслідування РосУкрЕнерго, обумовивши це корупційною схемою компанії.
Її союзник Олександр Турчинов, тодішній голова Служби безпеки України, розпочав розслідування у червні 2005 року. Він повідомив Українській правді в липні 2005 року, що, на його думку, РосУкрЕнерго була під контролем Могилевича за згодою Ющенка. У грудні того ж року СБУ припинила своє розслідування. Потім в СБУ казали журналістам, що такого розслідування ніколи не існувало. Турчинов написав у своїй відповіді Kyiv Post у вересні, що Ющенко особисто попросив його припинити розслідування, після чого Турчинов пішов у відставку.
Нова угода
Наприкінці січня 2008 року Могилевича заарештували в Москві за ухилення від сплати податків Арбат Престижу. У фінансовому центрі столиці його затримував спецпідрозділ із 50 осіб – все це транслювалося на державних російських каналах. Могилевич пізніше був виправданий. Його колишній адвокат Гордон розповів Kyiv Post по телефону у жовтні, що Могилевич досі проживає у Москві і не перебуває під жодним розслідуванням.
Такий начебто незначний арешт Могилевича відбувся напередодні переговорів у лютому 2008 року між тодішнім прем’єр-міністром Тимошенко і її колегою Путіним про нову газову угоду. Нафтогаз був у боргах перед РосУкрЕнерго, а тому Газпром і Росія вимагали виплат. Тимошенко розповіла журналістам у Брюсселі, що арешт сигналізував те, що дні “корупційних” посередників злічені, повідомляла Financial Times, і натякнула про те, що ця подія мала безпосередній стосунок до переговорів. За словами Ворнера, арешт також вказував на те, що Путін залишається єдиним, хто прийматиме рішення.
Численні поїздки Тимошенко в Москву у 2008 році все ж не змогли «провернути справу». 1 січня 2009 року Росія відрізала газ із серйозними наслідками для багатьох людей по всій Європі. В угоді, якої було досягнуто під час кризи, Путін фактично знищив РосУкрЕнерго, тому що Тимошенко погодилась на ціну, про яку він «тільки міг мріяти», Юсеф сказав Kyiv Post. Київ погодився купувати російський газ за ціною у 360 доларів за тисячу кубометрів.
Завзяття, з яким Тимошенко позбавлялась від Фірташа, стало однією з причин розпаду її політичного союзу з Ющенком і краху надій Помаранчевої революції. Це майже не змінило стосунки України з Росією. Одразу після угоди Путін запропонував пільги, говорить Вікторія Войціцька, депутат Верховної Ради й секретар комітету з питань паливно-енергетичного комплексу.
– Контракт був політичним. Путін міг знижувати ціну, зважаючи на лояльність української влади, – пояснює вона.
У відповідь Фірташ спрямував свої зусилля на знищення Тимошенко під час президентських виборів 2010 року, даючи гроші на успішну кампанію Віктора Януковича. Після того, як Янукович став президентом, він ув’язнив Тимошенко у справі за газові контракти. Близькі союзники Фірташа очолили Службу безпеки України, Адміністрацію Президента, Міністерство енергетики і ключові позиції у Нафтогазі.
Адміністрація Януковича також не змогла захистити Нафтогаз у справі за вилучення 11 млрд кубометрів газу від РосУкрЕнерго, після того як монопольного імпортера було усунуто. Після того Газпром вимагав від Нафтогазу сплатити борг колишнього посередника у розмірі 1.7 млрд доларів. Газпром трактував цю заборгованість як заборгованість України. Врешті-решт Нафтогаз змушений був повернути газ загальною вартістю $3 млрд доларів і заплатити РосУкрЕнерго $200 мільйонів.
Леонід і два Віктори
Фірташ і його союзники були «найбільш кмітливими серед олігархічних груп», говорить Тарас Кузьо, старший науковий радник Канадського інституту українських студій в університеті Альберти. За будь-якої влади, два найближчі партнери Фірташа неодноразово посідали стратегічно важливі посади.
Завдяки своїм сімейним зв’язкам, Сергій Льовочкін був першим помічником президента Кучми, коли Фірташ тільки почав постачати газ, а згодом помічником прем’єр-міністра Віктора Януковича, і нарешті керівником адміністрації президента у той час, коли Янукович став президентом. Натомість Юрій Бойко був головою Нафтогазу на початку 2000-х років і двічі – міністром енергетики. Разом їм вдалося переконати Кучму, Ющенка і Януковича у своїй необхідності.
Коли стало зрозуміло, що Янукович не втримається на посту після Євромайдану,«вони переконалися, що загроза реальна», говорить Кузьо, і «старий друг»Фірташа Льовочкін подав у відставку з посади глави Адміністрації Президента. Канал Інтер, що належить Фірташу й Льовочкіну, і є одним з найбільш популярних в Україні, поступово переключився на підтримку Петра Порошенка, допомагаючи йому здобути президентське крісло на виборах у 2014 році.
– Допомагаючи Порошенку прийти до влади, вони фактично посприяли собі у переході до життя ери пост-Януковича, – говорить Кузьо. – Тепер смішно вважати, що якщо Янукович шахрай і «мафіозі», то його глава адміністрації не такий. Або його глава був абсолютно непотрібним і не знав, що відбувається, або він знав… і тоді винний так само, як і його бос.
Протягом останнього десятиліття Фірташ також зміцнив зв’язки з впливовими політиками по всій Європі. Лондон, який є «фінансовим центром номер один», як він сказав the Wall Street Journal, завжди був у центрі його уваги.
Однак за невизначеності ситуації в австрійському суді через позицію Сполучених Штатів і Порошенка, який видається щасливим, що олігарх зараз далеко, ці іноземні зв’язки дуже важливі для Фірташа.
Європейські санкції
Одразу після Євромайдану, який забрав сотню життів у лютому 2014 року, Фірташ зустрівся з представниками Британського міністерства закордонних справ у Лондоні. Депутат британського парламенту від партії лейбористів Хелен Гудман надіслала офіційний запит про деталі зустрічі. Міністерство не оприлюднило інформацію про те, хто був присутній на зустрічі й що було обговорено.
Девід Кемерон, тодішній прем’єр-міністр Британії, неодноразово заявляв про те, що Британія завжди активно виступала за впровадження санкцій ЄС проти Росії, але Гудман вважає, що міністерство закордонних справ є «дуже важливим для Фірташа». Незважаючи на те, що Фірташ був одним з тих, хто фінансував Януковича і допоміг Льовочкіну отримати посаду глави адміністрації, ані він, ані Льовочкін не потрапили під дію європейських санкцій.
– Я можу стверджувати, що Фірташ мав доступ до (Британського) міністерства закордонних справ і його посадових осіб, тому що він давав гроші консервативній партії, – Гудман сказала у коментарі Kyiv Post. Загалом Фірташ через власні компанії пожертвував близько 300 000 фунтів консервативній партії та її членам, відповідно до парламентських і партійних реєстрів донорів.
Парламентський вплив?
Мабуть, найбільш спірним аспектом платежів є зв’язки їх одержувачів з міжпартійною парламентською групою по Україні. Інформація про платежі була опублікована у виданні Wall Street Journal у 2015 році, однак цей скандал не зупинив деяких високопосадовців від продовження співпраці з Фірташем.
У 2015 році лорд Різбі, секретар міжпартійної групи і голова лондонського Британсько-українського товариства, яке створив Фірташ, перестав отримувати гроші від компанії Spadi Trading, відповідно до реєстру. Замість цього він зазначив іншу компанію у розділі «Винагороди і оплачувана робота»: зареєстровану в Британії компанію Global Strategies Limited. Компанія, яка зареєстрована за тією ж адресою, що і Британсько-українське товариство, була в управлінні працівників Фірташа Ентоні Фішера і Тімоті Сакстоні. У неї немає власного сайту.
Ні член комісії Палати Лордів по стандартам, ані член парламентської комісії по стандартам, не отримували будь-яких скарг і не ініціювали будь-яке розслідування щодо зв’язків Фірташа у парламенті Великобританії.
Kyiv Post зробив кілька спроб зв’язатися з Різбі для інтерв’ю, але не отримав жодної відповіді. У вересні Різбі взяв участь у Ялтинській конференції YES в Києві, разом із представником консервативної партії Джерардом Ховартом, який є також головою міжпартійної групи по Україні. Їхню поїздку оплачувало Британсько-українське товариство.
Журналістка Kyiv Post скористалась можливістю поставити запитання Різбі під час конференції з проханням пояснити, яку роботу він виконував для Global Strategies Limited. Різбі відповів, що «ніколи не чув про це». Коли журналістка показала Різбі документ щодо часток його капіталу онлайн, він відповів: «Я не знаю, що це (Global Strategies) робить тут… Дякую, що показали мені, я видалю це».
Зараз на сторінці Різбі на сайті британського парламенту вказано, що він припинив співпрацю з Global Strategies 18 вересня 2016 року – тобто на наступний день після конференції YES.
Різбі також запитали про його роботу в Британсько-українському товаристві Фірташа та чи не може це бути конфліктом інтересів, враховуючи його роботу у міжпартійній групі. За його словами, твердження про те, що Британсько-українське товариство має щось спільне з Фірташем є «цілковитою нісенітницею» – попри те, що Фірташ сам сказав Wall Street Journal, що створив це товариство разом з Раймондом Ескісом, лордом Оксфордом, й іншим британським соратником, бізнесменом Робертом Шетлером-Джонсом. Це було зроблено «для зміцнення зв’язків між політиками з обох країн» та «покращення його репутації».
Лейборист лорд Девіс, який також є членом міжпартійної групи, не знав про платежі.
– Якщо ці два колеги отримували платежі від українського олігарха, будучи посадовими особами від групи, це скандал, – сказав він Kyiv Post.
Девіс також сказав, що Різбі «більш схильний до проросійської точки зору», але вони ніколи не спілкувалися про це детально.
Британська розвідка
Гроші Фірташа дійшли також і до працівників британської розвідки. Лорд Оксфорд, колишній шпигун MI6 в радянській Москві й колишній британський дипломат в Україні є членом наглядової ради в компанії Фірташа, Group DF. Баронеса Полін Невілл-Джонс, глава парламентського комітету MI5, не отримала підвищення після того, як з’ясувалося, що вона отримала £ 20,000 від Шетлера-Джонса.
У 2013 році Фірташ придбав за 53 мільйона фунтів стару станцію метро Brompton Road, яка була на балансі британського Міністерства оборони.
Гудман цікавилась рішенням британського уряду продати Фірташеві станцію метро, однак сказала, що отримала нечітку відповідь. Британське Міністерство оборони повідомило Kyiv Post, що вони були задоволені проведеними юридичними перевірками, хоча не розкрили характер цих перевірок.
Вважається, що саме Шетлер-Джонс, колишній CEO і член наглядової ради компанії Group DF, привів Фірташа до таких кіл британського суспільства. Він приїхав до Києва в кінці 1980-х років, за його словами, вивчити російську мову, якою він дійсно прекрасно володіє.
Філ Хадсон, архітектор і київський забудовник, найняв на роботу Шетлер-Джонса у середині 1980-х років для допомоги з клієнтами: “Він був молодим і шукав, як заробити грошей”, – згадує Хадсон. “Я пам’ятаю, що після того, як він пішов від нас, він працював у будівельному бізнесі в Москві. Я побачив його, може, п’ять або шість років потому в (ресторані) Арізона. Він не хотів говорити. Тоді мені зателефонував Мартін Харріс (генеральний консул посольства Великобританії в Україні на той час) і запитав мене про Роберта (Шетлера-Джонс), чи він із заможної родини. Чи було у нього достатньо грошей, щоб купити завод з виробництва добрив. Я сказав ні. Тільки пізніше з’ясувалося, що (завод) належав Group DF”.
– Або МI6 підбиралася до Фірташа або Фірташ підбирався у Мі6 і це провал, – говорить Хадсон.
Агент Путіна?
Зміцнення Фірташа в Україні збіглося із розширенням впливу Газпрому в Європі і багато хто стверджував, що він був «агентом Путіна» – приманюючи українську еліту низькими цінами на газ на доручення Москви. У 2009 році вийшов звіт американської неурядової організації Jamestown «Мережа Газпрому» (Gazprom’s Web), який показав, як з моменту приходу Путіна до влади, російська державна газова компанія вплинула на еліти Угорщини, Чехії, Німеччини та Італії через інших посередників.
За словами Юсефа, однак, Фірташ не відрізняється від будь-якого іншого українського олігарха, коли йдеться про його стосунки з Москвою.
– Я думаю, якщо подивитись на українських олігархів, всіх великих бізнесменів, так жоден з них не міг зробити бізнесу в Україні не маючи гарних контактів в Москві, – каже Юсеф.
Цей факт не заперечує мільярди доларів, (як показує розслідування Reuters – майже $11 мільярдів), які Фірташ отримав як фінансові гарантії від одного з найближчих союзників Путіна, Аркадія Ротенберга, так само як інших російських банкірів, близьких до Путіна.
Без цього Фірташу навряд чи вдалося б відновити свій газовий бізнес, тимчасово зруйнований Тимошенко в 2009 році, а також розширити свою бізнес-імперію, купуючи українські підприємства з виробництва добрив і титану. Жоден інший український олігарх не отримував таких кредитів від Росії.
Російський мільярдер Василь Анісімов, бізнес-партнер Ротенберга, також зробив заставу на рекордну суму $174 мільйонів за Фірташа у Відні. Але, за словами Юсефа, Фірташ «український патріот», який інвестував свої прибутки назад в Україну.
– Для Росії Фірташ завжди був поганим і невигідним партнером, тому що він грав на боці України. Він творив інтереси України своїми руками і допоміг Україні більше, ніж Росії – у 2005, 2006 і 2007 роках аж поки Юлія (Тимошенко) не втрутилась, – говорить Юсеф.
Фірташ проти сім’ї Януковича
За часи Януковича, Фірташ і його партнери перейшли від контролю над більшістю газового сектору України до повного контролю, говорить Юрій Вітренко, радник у Нафтогазі, який працював у компанії на топ позиціях з перервами починаючи з 2002 року.
Через вертикаль міністра енергетики Бойко, вони призначали своїх союзників на ключові позиції у Нафтогаз і дочірніх підприємств Укртрансгаз і Укргазвидобування. У той же час Фірташ скуповував низку регіональних газорозподільних компаній. Вони могли контролювати як державний, так і приватний сектор, Вітренко сказав у коментарі Kyiv Post.
У 2013 році у бізнесмена Сергія Курченко, одного із найближчих соратників Януковича, який також був членом «сім’ї» Януковича, стався конфлікт з газовою групою Фірташа. Українська правда писала, що Курченко почав призначати своїх людей у наглядову раду Нафтогазу з метою сприяння його схемам імпорту газу. Reuters писали у 2014, що Курченко купив газ в компанії Фірташа Ostchem, який використовував для своїх хімічних підприємств, а згодом перепродав газ Україні за ринковими цінами. Ймовірно, Курченко також ухилявся від сплати податків, як цитували голову фіскальної служби Reuters.
До того часу, жадоба клану Януковича настільки вийшла з-під контролю, що вважалось, буцімто було досягнуто згоди між олігархами знищити президента, але зберегти олігархічну систему на місці. У цьому середовищі, Льовочкін проявив себе як модератор, балансуючи між збереженням інтересів Януковича, Кучми, його зятя Віктора Пінчука й Фірташа. Льовочкін також мав ділові стосунки з Фірташем.
В опозиції до Януковича?
У листопаді міністр внутрішніх справ Арсен Аваков звинуватив Льовочкіна, який був главою адміністрації президента, в організації побиття студентів на Майдані 30 листопада 2013 року. «Його місце у в’язниці, а не в парламенті».
Аваков натякнув на те, що Льовочкін організував побиття майданівців для того, щоб підняти градус ненависті до Януковича.
Льовочкін відкидав усі звинувачення, зазначаючи що розгін студентів був лише приводом для його звільнення. Але Янукович не підписав його відставку і Льовочкін залишився на посаді до 17 січня.
Артем Шевченко, речник міністерства внутрішніх справ сказав Kyiv Post, що це була «офіційна позиція Авакова» і лише Національне антикорупційне бюро має повноваження розслідувати таких парламентарів, як Льовочкін.
Розгін студентів на Майдані став своєрідною точкою неповернення, яка визначила подальший хід революції. Наступними днями сотні тисяч людей вийшли на вулиці.
Янукович, екс-міністр внутрішніх справ Віталій Захарченко і колишній начальник київської міліції Валерій Коряк (всі троє наразі перебувають в Росії) також звинувачували Льовочкіна у зачистці Майдану. На засіданні Святошинського суду 28 листопада, де Януковича допитували по скайпу в якості свідка, він знову згадав про звинувачення на адресу Льовочкіна:
– Так, можливо, він мав до цього причетність. Можливо. Але жодних доказів цього у мене особисто не було. І слідство їх не встановило, – сказав Янукович. – Тому, якщо це було так, нехай це влада зараз доведе. Якщо вона не доведе, нехай це буде на його (Льовочкіна ) совісті. Або, якщо він не винен, то ті, хто так про нього говорив, повинні вибачитися. Це також має встановити суд. Я вважаю, що це були радикали й ті, хто стояв за ними, котрі хотіли змінити владу.
Побутує думка, що Олександр Янукович, старший син президента, був замовником розгону, але Льовочкін повинен був знати про це.
Розрив з Нафтогазом
Вибудуваний світ Фірташа, так само як і Януковича, був зруйнований під час Революції гідності.
Головним завданням постмайданного уряду Арсенія Яценюка було позбавитись від впливу Газпрому на Україну і обірвати залежність України від російського газу, говорить колишній журналіст, депутат від партії Народний фронт Сергій Висоцький. Україна перестала закуповувати російський газ у 2014 році. Тоді ж виконавча гілка владу контролювалась політиками з Народного фронту Яценюка: тодішнім виконуючим обов’язки президента Турчиновим, тодішнім прем’єром Яценюком і міністром внутрішніх справ Аваковим.
– Вони серйозно взялися за Фірташа, почали заводити справи проти нього, Євгена Бакуліна (колишнього голову правління Нафтогазу, депутата партії Опозиційний блок і друга Бойка), – говорить Висоцький.
Більшість союзників Фірташа, котрі були на чолі Нафтогазу і дочірніх підприємств втекли з України, за словами Вітренка з Нафтогазу. Нові очільники Нафтогазу звільнили десятки людей з менеджерських посад, говорить Вітренко, але так і не отримали цілковитого контролю. В Укртрансгазі троє з топ-менеджерів, які працювали у компаніях Фірташа, зараз очолюють компанію.
– Оскільки ця група контролювала газовий сектор роками, доречно очікувати, що вони досі мають значну кількість «своїх» людей, а тому й існують деякі зобов’язання цих людей групі Фірташа, – говорить Вітренко.
Інтер
Уряд Яценюка і його партія також звернули прискіпливу увагу на телеканал Фірташа Інтер, один із найбільш популярних в Україні. У січні 2015 року Верховна рада намагалася проголосувати зміни до закону про телебачення і радіомовлення у частині участі іноземних осіб у телерадіоорганізаціях. Так, на думку авторів законопроекту, варто заборонити участь іноземних фізичних та юридичних осіб у статутному капіталі телерадіоорганізацій, якщо такі особи є резидентами держави, що визнана Україною як держава-агресор.
До тих пір, офіційно 29 відсотків Інтера належало російському державному Першому каналу, який згодом позбавився своїх акції на користь Group DF, відповідно до заяви. Директор Group DF Борис Краснянський сказав тоді, що російські власники не мали ніякого впливу на управління каналу.
– Ми вважаємо це підставним продажем. На нашу думку, не було ніякого реального продажу російських акцій. Ми бачимо їх (вплив) через управління каналу, його програми, – говорить Висоцький, маючи на увазі двох російських журналістів, які перш ніж почати працювати на каналі, називали постмайданну владу «хунтою» і«фашистами». Одну з них згодом депортували до Росії на доручення української влади.
У відповідь, Фірташ почав атакувати Народний фронт, використовуючи Інтер, говорить Висоцький.
Наталія Лігачова, голова громадської організації Детектор Медіа, додає, що контент каналу був «цілком продуманим». За її словами, Народний фронт був єдиною партією, яку критикував Інтер: «Раніше це був Яценюк, Яценюк, а зараз – Аваков кожен день».
У вересні невідомі підпалили офіс компанії «Національні інформаційні системи», що створює програми «Новини», «Подробиці» й «Подробиці тижня» для каналу Інтер. У інтерв’ю з РБК Україна у жовтні Фірташ сказав, що Аваков особисто наказав підпалити будівлю і таким чином придушити «свободу слова». Аваков же заявив, що пожежа була спланованою і канал є промосковським рупором.
– Він використовує чиновників часів Януковича в новинах і робить їх чудовими: “Вони можуть возз’єднати країну… Нам потрібен мир … Наш уряд некомпетентний. Вони нічого не кажуть про війну і російську агресії проти України. Вони всі говорять, нам потрібен мир і Опозиційний блок (партія, яку підтримує група Фірташа разом з Рінатом Ахметовим) принесе вам мир. Вони сіють розчарування серед українських громадян. Це одна з ключових російських стратегій – поширювати розчарування, – говорить Висоцький.
Вони ніколи не хвалять Путіна, але уникають його критики і згадки про російське втручання у війну, говорить Лігачова.
– Вони, можливо, не типові агенти ФСБ у капелюхах і великих окулярах, але вони грабують Україну на користь Росії, – говорить Висоцький.
Kyiv Post запитав Льовочкіна про звинувачення проти Інтера на мистецькій виставці у Києві. Він відповів: «Інтер 100 відсотків проукраїнський канал. У нас мільйони глядачів і ми дуже вдячні за це».
Цікавим фактом, на думку Лігачової, є те, що цьогоріч канал у позитивному ключі висвітлював Тимошенко і її партію Батьківщина. Кілька депутатів, з якими говорив Kyiv Post, вважають, що Тимошенко може бути у тимчасовому союзі з Фірташем, оскільки вона також наполягає на дострокових виборах. Незважаючи на її тривалу історію з Фірташем, Тимошенко відмовилась коментувати «минуле» для цього матеріалу.
– Це не так, що Путін телефонує Льовочкіну чи Тимошенко і говорить, що ви маєте зробити це, це і це, – пояснює Висоцький. – Але вони втілюють план Путіна в Україні завдяки своїм дестабілізуючим ситуацію діям.
Україна і Західні партнери
Австрійський суддя відхилив прохання США про екстрадицію Фірташа,обумовлюючи це зокрема політичною складовою у справі, і наразі очікує апеляцію. Суддя наголошував, що Америка не змогла надати ключових свідків і також вказав на те, що США чекали майже сім років для того, щоб заарештувати Фірташа.
Електронні листи від ФБР австрійській владі, які бачили журналісти the Guardian у 2016 році, підтверджують теорію про те, що арешт був політично мотивованим. На думку the Guardian, США намагались усунути Фірташа для того, щоб забезпечити створення проєвропейського уряду в Україні.
За словами Юсефа, США заарештували Фірташа на вимогу українського уряду, щоб взяти під контроль економічні ресурси країни і перерозподілити його власність:«Діма не вписувався в інтереси нової команди… Так було вигідно кожному».
Інша ймовірна вигода для США була в тому, що вони могли отримати від Фірташа необхідну інформацію на російську еліту.
В інтерв’ю, які повторюють лінію Кремля, Фірташ заявляв, що нинішній уряд привів країну до межі катастрофи, а США фактично править Україною з-за кордону. Він також сказав, що за його відсутності влада роздерибанила його бізнес.
З початком Євромайдану, він майже втратив свій контроль над газовим сектором, банк Фірташа Надра був оголошений неплатоспроможним, він був відсторонений з посади голови ради Федерації роботодавців України, його титановий завод у Криму був (разом з іншими підприємствам ) санкціонований Україною, суд забрав 95 гектарів ймовірно незаконно проданого лісу компанією Group DF, а окрім цього Фірташ був змушений заплатити мільйони доларів Нафтогазу за свої компанії з виробництва добрив.
Відкритим залишається питання, чи утримає він свій негласний контроль над Укртрансгазом і регіональними компаніями-дистриб’юторами. Голова парламентського комітету з питань паливно-енергетичного комплексу Войціцька говорить, що реорганізація сектора потрібна для повної реалізації нового закону про ринок газу, який має на меті зобов’язати встановлювати лічильники для споживачів, щоб знизити витрати.
– Нинішній статус-кво дозволяє регіональним компаніям продовжувати безперешкодно і майже неконтрольовано використовувати державні газові мережі, – зазначає Войціцька.
Однак Фірташ опирається змінам, каже Вітренко. Войціцька також не впевнена, що це відбудеться у найближчий час.
Коментуючи заяви Фірташа про те, що нова влада атакувала його бізнес, Вітренко пояснює: «Питання полягає у тому, це добре чи погано. Якщо вся ваша бізнес-модель була сумнівною і нечесною з точки зору права, чесності і здорової конкуренції, то викривати подібний бізнес, мабуть, було правильним вчинком».
Все ще один з найбагатших
Попри все, Фірташ залишається одним з п’яти найбагатших олігархів і його«колеги» сперечаються, чий бізнес постраждав більше за останні два роки.
– Не було таких атак на бізнес Фірташа, як, наприклад, на Коломойского, – говорить колишній журналіст-розслідувач Сергій Лещенко, маючи на увазі спробу Порошенка розпочати деолігархізацію, ухваливши скандальний закон про акціонерні товариства, за яким Коломойський втрачав право призначати керівника Укрнафти.
– Віденський пакт досі працює, – каже Лещенко, згадуючи про зустріч Фірташа, президента Петра Порошенка і нинішнього мера Києва Віталія Кличка у Відні напередодні його арешту у березні 2014 року.
Угода передбачала те, що Фірташ забезпечить підтримку Порошенка на Інтері під час виборів в обмін на обіцянку не переслідувати його союзників: Бойка й Льовочкіна.
Фірташ сказав на суді у Відні, що він переконав Кличка відмовитися від президентських амбіцій на користь Порошенка. І Порошенко, і Кличко відкидають укладення будь-яких угод.
Інтер продовжує нейтрально висвітлювати Порошенка, каже Лігачова. За її словами, канал також залишається найпопулярнішим у населення східної України через переважаючу більшість російськомовного контенту – ця аудиторія дуже важлива для Порошенка.
Порошенко також розраховує на Опозиційний блок, для якого думка Бойка й Льовочкіна дуже важлива, каже Лещенко. Нинішня коаліція настільки нестабільна, що депутати мають розраховувати на голоси Опозиційного блоку, щоб проголосувати певні закони.
– Їм успішно вдалося перезапустити себе, – говорить Кузьо. – І зараз вони контролюють половину Опозиційного блоку.
Повернення Фірташа?
Фірташ неодноразово заявляв про свій намір повернутися в Україну і сказав, що він буде намагатись впливати на події в країні. Це якщо австрійські судді не видадуть Америці, де він може постати перед судом в Чикаго або Іспанії, де його можуть судити за відмивання грошей.
Запит на екстрадицію українського мільярдера надійшов офіційними каналами з Іспанії до Австрії 30 листопада. Якщо австрійський суд не знайде обставин, що суперечать запиту Іспанії про видачу, він буде переданий до суду. Для Фірташа це може означати ще кілька років в Австрії і потенційно тривалий судовий розгляд в Іспанії.
Українська влада подавала різну інформацію з приводу того, чи заарештують Фірташа, якщо він повернеться в Україну.
Артем Шевченко, речник міністерства внутрішніх справ, сказав Kyiv Post, що минулого року Україна повідомляла про готовність співпрацювати зі своїми Західними «партнерами», для того щоб передати Фірташа американському ФБР.
Проте, міністерство може переглянути свою позицію в залежності від результатів апеляції Фірташа, зазначає Шевченко. Він також додав, що існує кілька поточних кримінальних розслідувань щодо компаній, в яких Фірташ має свої частки чи є поточним акціонером, на зразок Укртелекому і Ostchem.
– Є багато людей, які хочуть поговорити з Фірташем, – говорить Шевченко.
Якщо йому дозволять повернутися, йому, можливо, доведеться ще раз довести свою цінність для Росії, щоб відновити свої позиції. Однак, це може бути непросто.
Його заводи з виробництва добрив більше не купують російський газ, що говорить про втрату ним пільгових цін після того, як він не зміг втримати свій контроль над газовим сектором.
Лояльність Фірташа до Кремля була поставлена під сумнів у вищих колах Росії. В інтерв’ю з Фірташем, не називаючи імен, журналіст Bloomberg Райан Чилкот сказав, що його російські партнери вважають, ніби США погодилися не видавати Фірташ в обмін на інформацію про розробки Газпрому і Ротенберга.
Фірташ заперечував це, сказавши, що він ніколи не зустрічався з ФБР: «Я нікому нічого не говорив, бо мені нема чого сказати».
Вітренко також вважає, що Фірташу було б складно звести нанівець все те, що вдалося покращити в Нафтогазі.
– І хоча він не тут, його бізнес тут разом з його менеджерами. Вони літають до Відня щотижня отримувати його вказівки, тому я не бачу великої різниці, – говорить Вітренко.
Перебуваючи у комфортному Відні, Фірташ зберігає спокій перед загрозами арешту в Україні. Коли РБК Україна запитали його в жовтні, чи не боїться він повертатися в Україну, він відповів: «Це вони повинні боятися мене».
Наразі доля Фірташа в руках австрійської Феміди. В Україні може стати на одного олігарха менше.
Автор: Ізобель Кошів, Kyiv Post
Від редактора: Ця стаття продовжує серію матеріалів газети Kyiv Post “Олігархи під наглядом”, підготовлену за підтримки програми Objective проекту MYMEDIA, створеного завдяки фінансуванню уряду Данії. Всі матеріали серії можуть бути опубліковані з зазначенням авторства, тексти доступні російською та англійською мовами. Зміст матеріалів не залежить від донора. Стаття також доступна англійською та російською мовами.
