В редакцію «Народного слова» звернулися мешканці Збаража, які минулого тижня відпочивали поблизу ресторану «Стожари». Люди були обурені варварським ставленням до природи так званих збирачів березового соку, котрі під час «заготівлі» жорстоко понівечили дерева, повбивавши в одну берізку по три, по п’ять залізних жолобів для збору соку, і залишили після свого «візиту» купу сміття і непотребу – поліетиленові мішки та пластикові пляшки різної конфігурації.
Зважаючи на те, що сезон збору соку уже закінчився і дерева вступають у нову активну фазу розвитку, пришвидшується сокорух, набухають бруньки та починають розпускатися листочки, дерева, з яких таким варварським чином люди «тягнули соки», можуть загинути.
Збаражан найбільше обурило те, що, назбиравши соку,«ділки» не повиймали з беріз та кленів залізяччя і не залишили деревам жодного шансу на порятунок, прирекли ліс на загибель, повільну та мовчазну, адже понищені дерева безупину і вдень, і вночі кровоточать. Разом із соком з дерева витікають усі поживні речовини, необхідні для його росту та нормальної життєдіяльності.
– Відпочиваючи практично впритул до лісу, – розповідає пані Оксана про обставини, за яких вони з друзями натрапили на скалічені дерева, − та ще навесні, коли усе оживає, пробуджується зі сну, розпускаються листочки, зеленіє соковита трава, щебечуть пташки, купаючись у синій блакиті неба, втішаючись сонцю і теплу, ми не могли не зайти до лісу, аби помилуватися цією красою, надихатися цілющим лісовим повітрям. Ступивши лише кілька кроків під камінну арку, яка обрамляє вхід у лісосмугу, ми були просто шоковані – куди не кинь оком, виднілися проштрикані залізяччям берези та клени, з яких витікав сік, стікаючи на землю чи у переповнені пластикові пляшки, в яких сік вже помутнів та закис, довкола роїлися мухи, приваблені запахом бродіння.
Перед очима збаражан постала гнітюча картина людської захланності, безвідповідальності, байдужості, споживацького й жорстокого ставлення до природи. Десятки дерев були понищені таким способом. Вони з друзями намагалися якось зарадити, і як могли, витягали металеві жолоби із понівечених стовбурів. За словами пані Оксани, жолоби були двох видів – з білої бляхи і пофарбовані у синій колір, при бажанні можна було б з’ясувати, чиї вони і хто таким чином понищив ліс.
– Найбільше обурює те, – долучається до розмови пані Тетяна,– що люди не думають про те, що вони роблять, не зупиняються ні перед чим, ладні зрешетити те нещасне дерево, прагнучи якомога швидше і більше зібрати соку. І їм навіть в голову не приходить думка, чи може це нашкодити дереву, чи навіть його погубити, їм байдуже, бо крім власного інтересу та зиску, їх не хвилює ніхто і ніщо у світі. Невже так немилосердно експлуатуючи природу, важко хоча б поприбирати за собою, повитягати металеві жолоби і дати можливість дереву самому, загоївши рани, врятувати себе?!
Люди, вражені побаченим безчинством, вирішили діяти, якщо і не покарати браконьєрів, то хоча б донести інформацію до громадськості та відповідних служб, які можуть зарадити у цій ситуації, тому і звернулися за допомогою в редакцію «Народного слова».
Щоб з’ясувати, у чиїй власності перебуває цей лісовий масив та які служби доглядають за ним, за коментарем ми звернулися у Збаразьке лісництво.
Наталка ПАРОВА
(c) Народне слово
