Про бабусю, яка постійно сидить поблизу одного з торговельних центрів у Тернополі пише Marianna Vavriichuk, яка зважилася розпитати історію життя старенької.
“Дуже рідко щось прошу,але такі речі в наш час повинні ставати частішим явищем.
Давайте хоча б деколи піднімати очі з телефонів,можливо в такі моменти ми можемо бути комусь дійсно життєво необхідними.
Це Буранич Марія Миколаівна,1934 року народження.Каже,що з Теребовлі. Коли питаю,чи може її хтось там знати,відповідає,що всі вже мабуть на тому світі.Розказує,що 18 років попрацювала «на кондитерському»…
Не вперше бачу її біля ТЦ «Орнава»,завжди сидить коло «Франсуа» і ніколи ні в кого нічого не просить!!!Просто сидить,схиливши голову і дивлячись в землю….
З короткої розмови зрозуміла,що з живих родичів вже нікого не має,без дітей,квартиру відібрали шахрайським способом декілька років назад шарлатани,які зазомбували п.Марію,скориставшись її набожністю і любов’ю до Бога,ніби-то на релігійні потреби.Теж саме прокручували з її пенсією.
Як каже сама Марія,в неї забирали все до останньої копійки,мотивуючи це тим,що «Богу потрібніше».
При ситуаціі,яка склалася,п.Маріі дозволяли «жити» у її ж квартирі,але у якості «безхатька»,не годували,змушували спати на підлозі,не дозволяли користуватись водою,газом і т.д.
Цих людей теж вже не має в живих,але ситуація від цього не змінилася.Є нові власники.І є пані Марія.Яка все так же ютиться в відібраній у неї ж квартирі(каже,що на Дружбі)на підлозі,і реально виживає!Каже відверто – новій власниці пенсію не віддає.І каже,що не дозволить її обкрадати більше нікому!А,по великому-то рахунку,немає чого й красти…
Друзі,прошу,коли будете проходити тими краями,пошукайте її очима.Вона адекватна,привітна і дуже сором’язлива старулька.Підійдіть і просто спитайте,що ій потрібно найбільше на даний момент.В мене вона попросила просто води,бо сиділа декілька годин,тепло вдягнута на пекучому сонці.
Я купила ій найнеобхідніші продукти,при цьому вона коригувала мене,підказуючи,що до прикладу,хліб і молоко в неї є,олію заборонила купувати бо вона дуже дорога,а от від масла би не відмовилася..
Я купила,все,що вважала за потрібне.
Поки ми з нею говорили,до неї підійшла ще одна жіночка,яка вже добре знала її і її життєву історію,і теж принесла продукти..
Пані Марія каже,що так і живе.
Приіжджає маршруткою з Дружби і сидить біля Франсуа поки є сили.Сидить і молиться Богу,щоб сьогодні послав ій хороших людей.А коли бувають голодні дні,каже,що все одно молиться,дякує,що жива і просить Бога за наступний день..аби був кращим!!!!
Прошу всіх!
Одна,не випита вами чашка кави,може бути чиєюсь єдиною їжею за добу!
Тварини вміють ділитися з своіми…а ми???”
Щоправда у коментарях думки дописувачів щодо достовірності історії розійшлися.
“Ця жінка дійсно з Теребовлі. І все, що вона розказала про себе, це правда. В Теребовлі в неї була своя хата, яку забрало так зване “біле братство”. Зараз в цій хаті ніхто не живе і, в принципі, ніхто і не жив, після того, як ця бабуся МаріяБ. переписала “їм” свою власну хату. Можливо вона дійсно вірила в ті чудеса того братства. Я її також кілька разів бачила біля Орнави. Навіть не думала, що вона все так памятає. А з ким і де вона живе в Тернополі, я вже не знаю.
Чому вона тоді повірила в тих людей, незнаю. Сусіди її просили невірити їм, але вона повірила. І вони її просто використали, забравши житло і чоловіка. Ось така сумка доля цієї жінки”, – пише Олександра Ваньо
Іншу думку має Мария Кравець: ” Ця жінка має хату вул макаренка4 живе з сестрою це жибраки вони за день мають чверть нашої зарплати зяжіться з. Жеком зрозумієте усе”
