У родині Євгенії Грошової із села Паївка Гусятинського району не уявляють обідньої трапези без домашнього хліба, який пече 86-річна господиня. Його смак і запах – ні з чим незрівняний. А все тому, що вимішений натрудженими руками дорогої людини і містить велику пригорщу її любові.
Євгенія Петрівна досі пам’ятає той день, коли її сім’я отримала сумну звістку про те, що війна забрала їхнього батька. Тож маленькій дівчинці довелося скоро подорослішати і разом із старшою сестрою стати надійною опорою для матері. Тоді все більше приглядалася, як мама місила тісто і напалювала піч. А коли вийшла заміж, то вже сама сміливо бралася до цієї справи. За шість десятків літ вона спекла більше тисячі хлібин та пирогів. А скільки молодят дякували їй за багаті весільні калачі!
– Раніше ми жили у старій хаті, там і пекла хліб, – пригадує жінка. – Потім разом із чоловіком звели нову оселю, одночасно змурували піч. Я і дотепер в ній печу. Їй уже більше сорока років, а вона досі, як нова. Колись починала пекти хліб спозарання – ще четвертої ранку не було. Тоді працювала у колгоспі ланковою, тож треба було встигнути до роботи витягнути хліб із печі. Муку сіяла звечора. Рукою малювала на ній хрестик, аби Бог благословив. А вранці, помолившись, готувала опару, настоювала хвилин сорок і починала місити тісто. Робила це більше години. Той процес вимагає фізичної сили, терпіння і неабиякої любові. Без добрих помислів і тиші у хаті навряд чи хліб вдасться. От вам і секрет вдалої випічки.
У своїй господі Євгенія Грошова тепер мешкає сама. Тож і хліба пече менше. Але раз у два тижні вона обов’язково напалює піч. Окрім звичайного хліба готує «підпалок» – це хліб із рештків тіста, випечений на черені. Його бабуся Євгенія витягає з печі найшвидше, посипає сіллю і натирає часником. А вже через годину коцюбою виймає решта хліба, кладе на стіл і накриває білою скатертиною. Кілька буханок передає до Тернополя дітям, внукам і правнукам. Той, що залишає собі, зберігає у льосі чи в холодильнику. Тоді він, каже, буде довше залишатися свіжим. Але навіть коли й зачерствіє, Євгенія Петрівна не перемелює його на сухарі чи, не дай Боже, викидає у смітник. Розпарює на водяній бані і смакує, наче він щойно з печі. Бо той, хто поважає працю своїх рук, знає ціну найменшої крихти хліба.
Марія БЕЗКОРОВАЙНА,
