Справжній ажіотаж у Києві викликала виставка «Секрети геніальності» нашого земляка, всесвітньо відомого художника Івана Марчука. На ній представлено сто робіт майстра, які, за його словами, засвідчують, «звідки пішов Марчук». Зокрема, уперше виставлена його кераміка (художник закінчив саме відділ кераміки Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва), а також графіка й картини, написані у 1965—1980 роках — ще тоді, коли він «прощався із соцреалізмом» і вирішив стати «ненормальним художником, не таким, як усі, а яким, ще й сам не знав». Є і нові роботи, створені в останні роки. А ще в одному із залів демонструється вражаюча відеоінсталяція, яка ніби оживляє картини Майстра: літають ворони, які він так любив малювати в ранній період творчості, падає сніг, під ногами тече річка… І все це відбувається під чудову «Мелодію» Мирослава Скорика та спів «Піккардійської терції», пише Вільне Життя
Я зателефонувала Іванові Степановичу в Київ і запитала, які емоції в людей викликають його роботи, та який настрій у нього. Марчук не був би Марчуком, якби не почав із жарту. «Уже всенародна любов мене замучила, та я «караюсь, мучаюсь, але не каюсь». Йду до людей. Усі хочуть зі мною сфотографуватись, отримати автограф. Хтось обнімає, про щось запитує. Я тут любимчик народний. Усі дивуються, який я розкутий, доступний. Час від часу піднімаюсь у темний відеозал, щоб перепочити й уже вкотре насолодитись інсталяцією. Це диво створили майстри із Дніпра — і такого в Києві ще не було. Мої роботи дуже гарно дивляться під мелодію «Пливе кача…» Дивовижна синхронність: свічки, засмучені люди і ця музика, і картини…» — розповідає Іван Марчук.
У суботу-неділю його виставку відвідують по 500—600 осіб. У такий важкий час люди йдуть, їх цікавить його творчість. Це при тому, що квитки дорогі, бо дорога інсталяція, яку оплатила галерея «ARTarea». Приходять здебільшого жінки. На 10—15 представниць прекрасної статі — один чоловік. Але що особливо тішить художника, так це те, що «хлинула молодь». Він давно вже не виставлявся в Києві — і для багатьох ця виставка, по суті, відкриття Марчука. «Люди йдуть, як на прощу. Я всіх жінок обнімаю, фотографуюсь із ними, читаю поезію Славка Павуляка, вони залюбки слухають», — розповідав Іван Марчук.
Він вивчив 12 віршів тернопільського поета Ярослава Павуляка, на жаль, уже покійного, свого доброго приятеля, і читає їх відвідувачам виставки. Це викликає у них неабияку цікавість. Павулякове поетичне мереживо, напівмістичне, напівреальне, чимось нагадує «пльонтанізми» художника: «Когось нема, когось бракує зараз, немов мене і ніби ще когось, Отут, на цій землі, у цій кімнаті, у цій залі, Когось нема, немов би всіх нема…» Іван Степанович дуже любить поезію свого друга, якось навіть твердив мені, що вона для нього вища за Шевченкову. Може, тому, що така суголосна і з його душевним станом.
Я запитувала художника, чому він заявив на відкритті виставки, що востаннє виставляється в Києві і що взагалі хоче «розсіяти свої роботи по світу»? Каже, що в такий спосіб прагне привернути увагу влади до обіцянок створити в Києві музей, куди б він міг передати свої картини. За президентства Ющенка йому обіцяли побудувати музей, Віктор Андрійович навіть закладав перший камінь під його фундамент в історичній частині міста. На тому все й скінчилося. За президентства Порошенка художнику обіцяли знайти уже готове приміщення, де можна було б розмістити музей, але далі слів справа не зрушилась. А Марчуку вже 83 роки, і в нього немає часу більше чекати. «Україні музеї не потрібні, — каже Іван Степанович. — А музей — обличчя держави. Ми їздимо по світу — і куди йдемо? В музеї. А в Україні в музеї не ходять. Вони пустують». А ще художник повідомив, що після Києва повезе свою виставку у Молдову, потім у Румунію. Його запрошують у різні країни, світ хоче бачити Марчукові роботи. «Я не кажу, що я найкращий. Я інший, а в світі цінується інше. Тому так тепло приймали виставки моїх картин у Туреччині, Йорданії, Тунісі, Бангладеш», — каже Іван Степанович.
Нагадаю: Іван Марчук — найвідоміший і найтитулованіший український художник. Він — народний художник України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, єдиний українець, що входить до «Золотої гільдії» Римської академії сучасного мистецтва. Британська газета The Daily Telegraph внесла його до 100 геніїв сучасності — і він там теж єдиний українець. Марчук створив власний стиль, свою оригінальну техніку малювання, відому як «пльонтанізм» (від слова «пльонтати» — плести, переплітати). У його творчому доробку близько п’яти тисяч картин, він провів понад 150 персональних і близько ста колективних виставок в Україні та за її межами. Ось що писав про нашого уславленого земляка відомий політик і науковець Микола Томенко: «Іван Марчук належить до тієї славетної когорти українців, які ще за свого життя стали пророками нації. На жаль, наша недоукраїнська влада не в змозі осягнути їхню велич, належно пошанувати їх та залучити до будівництва Українського світу. Ім’я Івана Марчука називають серед імен світових геніїв сучасності. Він має унікальне світовідчуття, яке втілює у власних неповторних стилях і формах».
Тож нинішня фантастична, як твердять очевидці, виставка Івана Марчука у Києві викликає гордість за нашого талановитого волинянина (він народився у Москалівці Лановецького району). А з іншого боку, сумно, якщо це буде останній показ його робіт в Україні. Він може справді образитися, що його стільки років дурять із музеєм у Києві, й, на жаль, у Тернополі, і розсіяти свої картини по світу іншим країнам на радість, а Україні на сором.
Галина САДОВСЬКА.
Фото з вільних джерел
