Головна Новини Як українці з різних регіонів допомагають тернополянці здійснити її заповітну мрію

Як українці з різних регіонів допомагають тернополянці здійснити її заповітну мрію

Напередодні Новорічно-Різдвяних свят хочеться писати тільки про хороше, добре. Про людей, приклад життя яких дає змогу повірити, що лише завдяки світлим мріям і твердій вірі у майбутнє крутиться наша Земля, пише газета Свобода

Я ж не втомлююся знайомити, вас, дорогі читачі, з такими світлими людьми. Хоча у багатьох із них життя – далеко не казка і щодня вони ведуть непросту, а іноді й запеклу боротьбу із відчаєм, зневірою, вони все ж не здаються і щоразу доводять: лише з великою вірою у Бога ми зможемо подолати усе…

Отож, знайомтесь: Вікторія Антоляк. Молода, чарівна тернополянка. У неї найкраща в світі сім’я – коханий чоловік, син і донечка. Здавалося б, чого ще хотіти? Та родину Вікторії спіткало випробування, з яким вона бореться щодня.

Обоє з подружжя родом зі Збаража. У Тернополі звили сімейне гніздечко. Вікторія, за фахом лікар-стоматолог, тут і працювала до відпустки з догляду за дитиною.

Спершу у сім’ї народився хлопчик Матвій. Батьки не тямилися від щастя. Коли син підріс, Віка вийшла на роботу. Згодом під серцем знову зародилося життя. Донечка! Довгоочікувана, омріяна. Жінка знову пішла у відпустку.

Матуся з нетерпінням чекала на появу своєї принцеси. Коханий чоловік оберігав її, як міг. Однак несподівано на 34-му тижні вагітності жінці стало погано, в неї сталася кровотеча, далі – відшарування плаценти… Лікарям довелося боротися за життя мами і донечки. Так довгоочікувана Аннічка з’явилася на світ передчасно. В дівчинки виявили вроджене захворювання – ДЦП. Бідна дитина впродовж перших десяти днів лежала підключена до апарату ШВЛ, далі провела місяць у палаті для недоношених діток.

“Я не можу словами передати свій стан. Плакала, не знаходила собі місця, не знала, чому так сталося і що далі робити. Зізнаюся, мало не втратила надії на те, що можна щось змінити. Але завдяки підтримці й оптимізму мого чоловіка, все ж отямилася. “Віко, у нас немає шляху назад. Лише вперед і тільки з вірою у краще!” – переконував чоловік. І я повірила”, – зі слізьми на очах розповідає сьогодні Вікторія.

З тих пір минуло 3 роки і дев’ять місяців. І щодня Вікторія, чоловік і їх старший син роблять усе, щоб маленькій Аннічці було краще. Щороку – багатоденні реабілітації у різних закладах країни, щодня – багатогодинні масажі, вправи, в яких задіяна уся сім’я. Навіть 7-річний Матвійко робить усе, щоб допомогти маленькій сестричці.

Віка каже, що реабілітації здебільшого проходять за власні кошті. І їх, як може, добуває годувальник сім’ї – батько. Вікторія ж повністю занурилася у сімейні клопоти. Всю себе повністю віддала дітям…

“Минулоріч у Тернополі Олена Коваль, ініціатор групи “Життя без меж”, організувала майстер-клас з валяння вовни для матерів дітей з особливими потребами. Майстриня, яка ділилася досвідом, – керівниця дитячої студії «Дивотворчики» Оля Щедріна. Разом із нею маленькі “дивотворчики” творять дива. Ми вчилися робити новорічні іграшки з вовни. Мені це дуже сподобалося. З тих пір я й захопилася цим ремеслом”, – продовжила розповідь жінка.

Спершу робила іграшки для себе, іноді дарувала друзям. А ось кілька тижнів тому задумалася, чи не застосувати б нове вміння заради втілення мрії.

“Ми хочемо придбати для нашої Аннічки вертикалізатор. Обрали найкращий, знаємо, де можна його замовити. Я вирішила допомогти чоловікові заробити кошти на цей апарат. Багато ж жінок, перебуваючи у відпустці з догляду за дитиною, займаються рукоділлям. Вирішила спробувати і я”, – каже Віка.

Так жінка написала пост у соцмережі Фейсбук, у якому розповіла про власноруч зроблені іграшки і й про мету заробітку – купити вертикалізатор.

“Зізнаюся, спершу не дуже вірила в успіх мого задуму. Але чоловік підбадьорював. Через якийсь час, зайшовши на свою сторінку, очам не повірила: сотні репостів, десятки коментарів. Спочатку відгукнулися рідні, друзі, однокласники, одногрупники… Згодом почали писати люди, яких я не знаю, з інших міст, областей. Так мої іграшки прикрашатимуть ялинки по всій Україні. Я людям подарую часточку новорічного щастя, а вони здійснять нашу мрію. Нехай Господь допомагає кожному із них”, – розповідає мати, втираючи сльози.

Тепер Вікторія щовечора, вклавши дітей спати, сідає за виготовлення іграшок. Це доволі клопітка справа. Займає не одну годину. Але Віка зізнається, це приносить їй неабияке задоволення, відволікає від проблем. У кожну із іграшок вона вкладає частинку душі, наповнює добром. До слова, у Вікторії вже є близько сорока замовлень.

“Люди, ніколи не втрачайте віри! Ми ось віримо, що реабілітації, щоденні вправи таки допоможуть нашій Аннічці. І попри все вона встане на ніжки, скаже: “Мамо”. Віримо твердо і беззаперечно. Дива ще ніхто не відміняв, правда ж?”

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here