Головна Новини Як живуть українські села на березі Дністра і що їм загрожує

Як живуть українські села на березі Дністра і що їм загрожує

Частина I. Курорт у кращих традиціях Заходу

Скільки з вас було на Дністрі? Наддністров’я вважалося курортом, утім нині не багато українців сюди доїжджають. Дорога неблизька і не завжди рівна. Але тих, хто добирається до Дністровського каньйону, він винагороджує неймовірними краєвидами, рідкісною флорою та фауною, смачною кухнею, чистим повітрям і дійсно привітними, гостинними людьми. Хоча хтозна — можливо, якби тут дійсно було багато туристів, то місцина ця була б не така чиста. Але нині місцеві жителі остерігаються, що все це може бути затоплене, а Дністер — перетворитися на каскад смердючих боліт. На чому ґрунтуються побоювання місцевих? Чи дійсно Дністру загрожує знищення? Шукати відповіді на ці питання я вирушив на сам Дністер — сплавлятися річкою разом із активістами Всесвітнього фонду природи — Україна.

Дністер бере початок на Галичині і тече Західною Україною на південь — у Молдову. Місцями він є адміністративним кордоном для Тернопільщини, Буковини і Підкарпаття, тобто відповідно Тернопільської, Чернівецької і Івано-Франківської областей. Далі, у Молдові – є межею для невизнаного Придністров’я. Дністровська вода долає понад 1300 кілометрів і впадає у Чорне море в районі Одеси. Назва річки походить з часів Київської Русі. За однією версією, вона означає «швидка вода», народна ж етимологія каже, що Дністер — дні стер.

Спускаючись із гір, річка переходить на рівнину, перестає бути стрімкою і бурхливою та сповільнює свій рух. Тут Дністер більш широкий та заболочений. Так він дотікає до скелястих виступів, де, власне, і починається Дністровський каньйон.

Про унікальність природи цього місця не припиняють говорити екологи та краєзнавці, проте зрозуміти її до кінця, мабуть, не можна, поки сам не опинишся на берегах річки. Довжина каньйону становить 250 кілометрів, він один із найбільших у Європі. А українці віднесли його до одного з семи природних чудес країни.

— Мікроклімат цих схилів — меандрів — дуже своєрідний, — говорить Леся Мандзюк, директор підприємства Заліщики туристичні. — Тому тваринний, рослинний природний комплекс Дністровського каньйону є насправді унікальним, тому що унікальна і геологічна будова. Це такий причинно-наслідковий зв’язок, такі меандри-повороти плюс специфіка ґрунтів. Відповідно, це все породи далеко не сучасні.

Фото: Богдан Амосов / Радіо НВ

У давнину на цих місцях було Сарматське море. За припущеннями вчених, 14 мільйонів років тому воно об’єднувало Чорне море, Каспій, Арал та затокою виходило на ті території, де нині тече Дністер.

— Якщо ми зараз подивимося на верхній шар — це відклади Сарматського моря. 150 мільйонів років тому на цій території, де ми зараз з вами стоїмо, було Сарматське море, частина великого океану Тетісу. На дно Сарматського моря осідали породи. Ще глибше, такими красивими шарами, ніби таким тротом — це відклади девонського періоду, 450 мільйонів років тому, коли на нашій планеті тільки риби жили, на суші ще не було жодних тварин. Динозаври — це вже час Сарматського моря, це вже були верхні шари. Відповідно, ці відклади — це відповідні геологічні епохи. Ще нижче по Дністру, вже у Борщівському районі, відкриваються відклади Силурійського періоду.

Сьогодні на схилах Дністровського каньйону можна простежити всю багатомільйонну історію цих місць. Протягом мільйонів років річка точила скалу, оголюючи геологічні породи кількох епох:

— А потім маленький струмочок проривав цю долинку. Дністер, протікаючи, прорізав цей каньйон і відкрив ці геологічні породи, тому Дністровський каньйон інколи називають «книгою сотворіння світу«. Тому для того, щоб вивчити геологічну природу Землі, вченим треба приходити і, відповідно, копати вглиб. А тут їм не треба копати вглиб — тут ми стоїмо і дивимося з вами на мільйони років створення Землі.

Неподалік річки розташована печера Оптимістична довжиною понад 207 кілометрів — найдовша у Європі і друга за довжиною на всій планеті. Загалом же у межах Дністра понад 130 печер. Переважна більшість — горизонтальні. Така кількість підземних порожнин зумовлена геологічним складом ґрунтів на цих землях. Схили каньйону містять в собі гіпсові породи, перемішані із вапняком.

— Коли ж течуть підземні води, вони вимивають вапняки і залишають гіпси — таким чином утворюються печери в регіоні Дністровського каньйону. Зокрема,в Тернопільській області найбільші і найдовші в світі карстові печери. Тобто це лабіринти, які мають більше 20 кілометрів печер, які називаються Гострі Говди або Скитська — це довгі вузькі лабіринти, інколи в них трапляються величезні зали зісталактитами, сталагмітами, прекрасними гіпсовими утвореннями, дуже прекрасними кристалами. Два-три з половиною тисяч років тому тут заселилися перші люди — трипільці. Вони зазвичай жили на рівнинах — тільки на берегах Дністра, у печері Вертеба, знайшли залишки побуту трипільців, саме в печерах. <…> Завдяки тому, що вони в печері у таких особливих умовах, вони збереглися. І в печері Вертеба є музей трипільської культури, де реально ведуть розкопки, знаходять різні предмети побуту, релігійні предмети саме трипільської культури, але це теж типово — карстова печера, довгі лабіринти…

Фото: Богдан Амосов / Радіо НВ

Люди живуть на берегах Дністра й досі. Заліщики, де ми зустрілися з Лесею Мандзюк — невеличке містечко на березі Дністра, один із багатьох населених пунктів, що розташувалися понад річкою. Втім, саме Заліщики є однією з візитівок Дністровського каньйону. Дністер огинає містечко довкола, створюючи таким чином півострів. Нині Заліщики відновлюють свою колишню славу. У часи Київської Русі, а потім — за часів імперій, цей населений пункт мав стратегічне значення:

— В Галичі була столиця, купці по Дністру возили свій крам до Галича на великих човнах, і вони зупинялися тут, за лісом — звідси і пішло поселення, спершу Залісся, а потім Заліщики. З «австрійського періоду« теж були тут прикордонні застави,де австрійці побудували свої різноманітні захисні фортифікаційні споруди. Але, на жаль, вони не збереглися.

Єдине що збереглося з часів до Першої світової війни — це підземні тунелі. Їхні рештки, вимощені містом, і досі знаходять у своїх підвалах мешканці Заліщиків. Кажуть, що вони пролягали так глибоко, що деякі проходили навіть по-під Дністер. Якраз у ті часи дністровські береги стали приваблювати європейців як зона відпочинку. Леся Мандзюк ділиться:

— Після Першої світової війни Заліщики знаходяться під пануванням Польщі. Через Дністер — Румунська держава. По Дністру проходить кордон. І в міжвоєнний період по Дністру проходить кордон. І ось в міжвоєнний період, завдяки особливостям мікроклімату, в Заліщиках розвивається курорт. Сюди приїжджає відпочивати польська шляхта, всі відомі люди, зокрема, наприклад, один із відомих політичних тогочасних діячів Юзеф Пілсудський, він мав тут дачу над самим Дністром. У місті було дуже багато віл. Бачите будиночки з колонами отам? Це були вілли. Тобто люди приїздили не в готелі (так, як це робиться зараз), вони приїжджали і знімали пансіонат, тобто це цілий будинок — це [були], як правило, заможні поляки або люди інших національностей. Вони приїздили, відпочивали. А вздовж Дністра були пляжі.

Начальник відділу екологічної освіти Національного природного парку Дністровський каньйон Аркадій Сидоров розповідає:

— Тут був відомий в Європі курорт. Не те щоб в Україні, а в Європі! Сюди відпочивати з’їздилися люди з Відня, з Кракова, з Варшави. Відомі були овочі і фрукти наші, які тутвирощували: багато сонячних днів, чиста вода, чисте повітря сприяли тому, що овочі і фрукти були надзвичайно кольорові, смачні і гарні і дуже цінувалися в Європі.

Умови відпочинку у Заліщиках тоді могли зрівнятися з найкращими пляжами Франції та Італії. Дороги — заасфальтовані, світло — електричне, були і телефон, радіо та європейська кухня. Читаючи та слухаючи про ті часи, інколи здається, що тоді тут було ліпше, адже сучасна дорога до Заліщиків часто залишає бажати кращого. Хоча тут і досі є залізнична станція, на яку раз на тиждень приїжджає поїзд із Києва. Леся Мандзюк говорить:

Фото: Богдан Амосов / Радіо НВ

— На берегах стояли лежаки, пальми, в нижньому парку є оранжерея, в яку ті пальми заносили на зиму (бо вони не «зимують» на березі). У той час Заліщики славилися різноманітними ремеслами, і одним з найпопулярніших було виноробство, у нас були величезні виноградники. Зокрема, у Заліщиках була городнича школа, аграрного спрямування, і було багато виноградників. Різноманітні традиції, сорти винограду, і кожного року святкувалося велике свято винобрання, на яке з’їжджалися всі винороби з усієї країни — святкували, виставляли свої доробки.

За часів СРСР курорт занепав. Заліщицький католицький костел перетворили на склад солі, через що в ньому повиїдало фрески. Навіть незважаючи на те, що «совєти» намагалися побудувати тут санаторії для партійців. Так через провальну політику місцевої радянської влади місто залишилося без ратуші, яка була символом Заліщиків та зображалася на місцевому гербі. Ратушу розібрали на будматеріали, аби звести з них готель для «важливих» людей. Утім, сам готель так і не побудували.

Разом із тим і Заліщики, і весь Дністровський каньйон продовжував залишатися унікальною кліматичною територією на мапі України. Місцину цю називають «теплим Поділлям» — через її особливий мікроклімат. Він тут тепліший і сухіший, зима у Дністровському каньйоні м’яка. Середня температура у січні -5°C; улітку ж не так спекотно, середня позначка за липень — до 20°С. При цьому весна на Дністер приходить на два тижні раніше, ніж у сусідні райони.

Такий клімат дозволив місцевому населенню зробити відчутні успіхи в аграрній справі. Місцеві збирають до трьох урожаїв на рік, і коли пройдешся хоча б одним селом на березі річки, розумієш чому: майже кожне друге подвір’я обладнане теплицями(або, як їх ще називають місцеві, «каркасами»). Вирощують здебільшого помідори та огірки. За бажання можна зайти до місцевих у теплицю та купити кілограм-інший городини:

— Людина заходить, ви навіть можете в теплиці нарвати собі кілограм помідорів, — говорить директор місцевого туристичного підприємства Леся Мандзюк. — Все домашнє, люди ручечками навіть запилюють помідори, ходять, і відбувається ця величезна праця. Ти приходиш у теплицю, бачиш, як ці помідори ростуть, як вони поступово червоніють.

У теплицях на берегах Дністра першою сходить цибуля і рання капуста, за нею —огірки, потім помідори, перець і баклажани. Воду для поливу беруть просто з Дністра.

Особливо своєю городиною пишаються нижче за течією — у селі Горошова. Тут вирощують виняткові огірки, які селяни вважають своєю «візитівкою»:

— Горошова — це найтепліша точка на Дністровському каньйоні. Ми знаходимося на півострові, з трьох сторін омиваємося Дністром, — ділиться зі мною активісткаАнтоніна Гошовська, яка мешкає у цьому селищі. — Тут дуже смачні огірки, овочі. Завдяки унікальному клімату тут все достигає набагато раніше. І ще величезне тут багатство — це люди, які працюють не покладаючи рук цілий рік. І фактично за сезон тут насправді отримують три врожаї овочів, в той час, як у декого і один не виходить.

Фото: Богдан Амосов / Радіо НВ

— Як це — три урожаї? В теплицях?

— І в теплицях. У теплицях два врожаї, плюс один урожай на вулиці. Це вже у теплицях огірки, помідори, а на вулицях інше — городина. Якщо будете їхати, то далі стоїть гігантський пам’ятник огірку — це один із місцевих мешканців подарував таку цікавинку селу.

Кілька врожаїв на рік дозволяють прогодувати сім`ю і достатньо заробити. Кажуть, що саме успішна агросправа утримує місцеве населення від міграції за кордон.Наприклад, по ту сторону Дністра, у Дорошівцях (вже у Чернівецькій області), мені довелося поспілкуватися з місцевими, які нарікали на міграцію. Кажуть, дійсно багато буковинців виїжджають за кордон, однак винятково на заробітки, тож багато хто повертається. При цьому заробляти у Європу їдуть здебільшого жінки, для чого багато хто не гребує з порушенням закону оформити друге громадянство — румунське.

Частина II. «Ви хочете, щоб у вас світла в селі не було?»

В1983 році на Дністрі, у районі міста Новодністровськ, з’явилася ГЕС. Підготовка гатіння річки тривала довго. Ще на початку 70-х мешканців тутешніх сіл почали готувати до відселення — так з низин відселили 63 населених пункти. З хат повивозили все державне майно, позакривали дитячі садочки, школи та підприємства. Багато хто з селян розпочав нове життя на височині. День за днем вони спостерігали, як із будівництвом греблі ГЕС піднімається дністровська вода і метр за метром топить низинні села та їхні хати.

Місцеві переповідають історію, як уже після того, як вода забрала останню будівлю, з-під поверхні зринула дерев’яна церква і ще довго плавала затокою, ніби докір. Найзначніше підтоплення сталося в районі села Бакота, де нині розташована найбільша затока Дністра. Сюди з’їжджаються туристи, аби помилуватися краєвидами великої води, дуже часто не знаючи трагедії цих місць. З тих пір, як людина почала втручатися у русло річки, Дністер змінив свою поведінку. Побудова ГЕС вплинула на швидкість течії, якість води, флору та фауну Дністра. І, як розповідають місцеві жителі, лише зараз річка починає приходити до тями.

Утім, як виявляється, питання гатіння Дністра на цьому закрите не було. 2015 року зайшла мова про будівництво каскаду із шести ГЕС у руслі Верхнього Дністра. Ініціатива виходила від Укргідроенерго, яке підпорядковується Міністерству енергетики. Нарада щодо будівництва дамб із керівництвом Тернопільської, Івано-Франківської та Чернівецької областей викликала спротив місцевих громад та природоохоронців, після чого Тернопільська та Івано-Франківська ОДА проголосували проти зведення гребель на їхній території. Щоправда, керівництво Буковини офіційно проти такої заборони так і не виступило. Противники ГЕС небезпідставно налякані масштабами підтоплень у разі побудови цих споруд.Начальник відділу екологічної освіти Національного природного парку Дністровський каньйон Аркадій Сидоров розповідає:

— Коли виникло таке питання — перегородити ГЕСами або перегатити греблями Дністер, — ми об’їхали майже всі сільські громади. Або [якщо] не було ОТГ, ми ходили просто вулицями і опитували людей, питали їхнє ставлення, і виявили таку картину —90% були категорично проти. Тільки окремі сільські громади десь там щось казали, що роботи більше буде людям і так далі. Але роботу людям можна дати іншим чином.

Фото: Богдан Амосов / Радіо НВ

Під загрозою опиниться і сам Дністровський каньйон та національні парки з їхньоюфлорою і фауною, на що вказало Мінекології. Загати порушують закони Про Червону книгу, Про природно-заповідний фонд, Про тваринний світ.

«У разі здійснення зазначеного будівництва буде знищено всі прируслові та руслові природні комплекси національного природного парку Дністровський каньйон, частину природних комплексів національного природного парку, низку об’єктів природно-заповідного фонду інших категорій. Практично, річка Дністер перетвориться на каскад водосховищ, а тому втратить свою туристичну привабливість, яка значно зросла останнім часом, у тому числі у зв`язку із окупацією Криму Російською Федерацією», — говорив виконуючий обов’язки міністра екології Сергій Курикін у січні 2016 року.

Однак уже в липні того ж року Кабмін схвалив Програму розвитку гідроенергетики до 2026 року, в якій знову з’явився план із будівництва шістьох ГЕС на Дністрі. Аркадій Сидоров продовжує:

— Ми маємо приклад Бакоти, коли затопили [село] і зробили ГЕС. Ну, можливо, пояснювали тим, що електроенергія потрібна. Я вважаю, що кількість електроенергії, яка буде вироблена тим, що хочуть зробити відповідні кола, наші електроенергетики, не буде співставною з тим, що ми можемо втратити.

Сумарна потужність усього каскаду мала б скласти 390 мВат. 2018 року Укргідроенерго розпочало створювати штучні водойми під ГЕС на Верхньому Дністрі.

— Рухи останніх років свідчать про те, що певні кола хочуть остаточно перетворити нашу річку на болото. Я вважаю, що це недоцільно і неправильно, цінність нашої природи і взагалі Дністровського каньйону як такого — це один із найбільших каньйонів Європи, природа тут є надзвичайною, рослинний і тваринний світи тут дуже цінні і цікаві.

Аркадій Сидоров згадує, яким був Дністер за його молодості:

— Останні роки точаться запеклі бої за нашу річку. Мене це дуже дивує. Я виріс тут і пам’ятаю ще річку нашу, коли влітку можна було напитися з Дністра води і коли ми взимку малими, в 60-х роках, граючи в хокей на Дністрі, рубали ополонку. Мій город виходив на Дністер, я не ходив додому попити води — я рубав ополонку і пив воду з Дністра.

Фото: Eugene Romanenko on Flickr

Мешканці наддністерських сіл розповідають: після того, як дві облради відхилили будівництво ГЕС під натиском місцевих громад, чиновники та політики різних рівнів почали тиснути на активістів. Хтось намагався домовлятися, хтось просто вмовляти, а хтось навіть погрожував.

— Представники Укрпатенерго [Установи Укрпатенерго не існує – очевидно, Аркадій Сидоров має на увазі Укргідроенерго, — Ред.] — це та установа, яка починала це все закручувати (і далі, напевно, продовжує). Ми мали таку інформацію, що вони ходили тут на зустрічі з нашою адміністрацією, але чим то все закінчилося, нам невідомо, бо ніхто нам нічого не об’являв і не пояснював.

Я звернувся із запитом до ПрАТ щодо планів зі зведення каскаду ГЕС, проте відповіді не отримав.

— Громада виступила проти, і водночас [вчинявся] тиск на старосту села — «Ви, напевно, це очолюєте?». Одна з цитат: «Ви хочете, щоб у вас світла в селі не було?» — дійсно це було, і приїжджали, проводили розмови, були «цікаві» виступи, як намагалися тиснути на мешканців села, — розповідає Антоніна Гошовська із Горошової.

Село розташоване дуже близько до води, і в разі побудови каскаду ГЕС йому чи не найбільше загрожує затоплення. 2017 року на зустріч із селянами приїжджав народний депутат Олег Барна. Парламентар заспокоював, що без рішення громади жодної ГЕС не побудують, але водночас розповідав про необхідність переходу від атомних електростанцій до інших.

Тоді спелеолог і активіст Борис Гора заявляв, що на активістів чиниться тиск. Незважаючи на те, що поки що дві обладміністрації заблокували зведення ГЕС, місцеві жителі бояться, що Дністер загатять в обхід громадської думки. Такі побоювання викликають щонайменше погрози в сторону активістів. А також те, що пункт про зведення ГЕС із кабмінівської програми так нікуди і не зник. Тепер мешканці Горошової бояться, що їхнє село затопить повністю:

— Горошова — це перше село з усіх населених пунктів, що може піти під воду, -говорить Антоніна Гошовська. — Тому що в інших місцях, де запланована гідроелектростанція, розташовані сільськогосподарські угіддя, а тут під воду фактичнопіде третина села. Один із лобістів ГЕСів казав, що «ми вам побудуємо високу стіну, і вона буде захищати вас«. Ви собі уявляєте, якою має бути така стіна? І як це — жити за стіною від природи? Люди втрачають свої домівки, свої місця заробітку. Тут всі працюють в теплицях, на своїй землі, ніхто ні в кого не просить — ні грошей, нічого,все досягається своїми руками.

Фото: Eugene Romanenko on Flickr

Але загроза не тільки у затопленні, розповідає Гошовська — надмірний тиск води на ґрунт може викликати зсуви та нищити рельєф:

— Змінюється клімат. Це величезний ризик, пов’язаний із карстовими печерами. Ніхтоніколи не знає, що може відбутися. Те, про що мало хто знає — це технологічні ризики, пов’язані з будівництвом. ГЕС заплановано шість, <…> якщо не дай боже якийсь землетрус чи десь неправильно щось спроектовано, це все «складається» і летить, як картковий будиночок. І це все «летить» настільки, що буде знесена і Новодністровська гідроелектростанція, ризики можуть бути величезними. <…> Сповіщений — значить, озброєний. Завдяки тому, що сюди приїжджали науковці з Тернопільського університету, фахівці своєї справи, вони пояснювали людям всі ризики та які можуть бути альтернативи. Тому що, при всьому бажанні [міністерства], є понтонні ГЕС, якщо так потрібна гідроелектростанція — без знищення Дністра, без знищення рельєфу, без знищення того чуда і багатства, яке зараз у нас є.

Проблема побудови ГЕС на Дністрі вийшла на міжнародний рівень: планами звести загати занепокоєний Кишинів, адже проєкт обмежить доступ Молдови до водних ресурсів, особливо у посушливий період. У Всесвітньому фонді дикої природи WWFвпевнені, що ГЕС матимуть значний негативний вплив на довкілля та створять соціальну напругу в регіоні. Проєкт згубно вплине на водні екосистеми та екопослуги: території, на яких розташовані населені пункти, пам’ятки археології та архітектури можуть бути затоплені. Крім того, греблі унеможливлять розвиток популярного на сьогоднішній день виду водного туризму. У фонді наполягають, аби Україна дотримувалася своїх міжнародних зобов’язань, врахувала думку місцевих громад, плануючи зведення ГЕС, припинити реалізацію проєкту і переглянути Програму-2026.

Пливучи Дністром, ми зупинилися вниз за течією біля Дорошівців. Тут разом із аспірантками саме працював професор кафедри фізгеографії, геоморфології і палеогеографії Чернівецького університету Богдан Рідуш. Професор розповідає:

— Дівчата займаються палеогеографією. У нас є низка питань про утворення цих осадів, які нижче цієї пам’ятки. Ви бачите оцей гравій? Колись тут було русло пра-Дністра: якщо там у нас 23−25 тисяч років тому, то це 30−35 тисяч років тому, на цьому рівні тік Дністер, він тоді був ширший, повноводніший, відкладав цей гравій. І ми хочемо знати, який був клімат у тій епосі, і от дівчатам треба перемити пару тон цього гравію, щоб знайти кілька молюсків, такі маленькі мушлі. Вони є індикаторами клімату, тому що одні види, які жили при теплому кліматі, інші — при прохолодному кліматі, інші при сухому чи при вологому, і вони палеокліматичні індикатори.

Фото: Eugene Romanenko on Flickr

Під час нашої розмови аспірантки ретельно перебирають ґрунт, зібраний із наддністрянських схилів.

— Там з кожних 10 сантиметрів відбирається відро гравію, потім вони ідуть на Дністер, через сито там пересіюють, ручками перебирають. Із такого відра може бути з 20-тьмаленьких раковин. Діана Анатоліївна, — звертається професор до аспірантки, —що нам показало те, що є?

— «Холодних» поки не бачимо.

— «Холодних поки не бачимо« — значить, то був теплий час.

Частина III. Земля артефактів

Дністровські печери та археологічна цінність каньйону приваблюють науковців не тільки з усієї України, але й з усієї Європи. На розкопки біля Дністра приїжджали поляки, бельгійці та французи, розповідає професор Богдан Рідуш:

— В європейській історії, в європейській археології одна з найцікавіших загадок і наукових задач, — а коли ж і куди прийшли перші sapiens? Тому що ми знаємо, що тут жили до sapiens’ів неандертальці, в Європі. Й десь близько 40−45 тисяч років тому з Африки окружними шляхами приходять sapiens’и в Європу.

Наукова спільнота теж із тривогою спостерігає за розвитком подій навколо шести ГЕС. Підняття води внаслідок створення греблі знищить археологічні та палеонтологічні пам’ятки світового рівня, прогнозує чернівецький професор:

 — Якщо ми тут на 12 метрів піднімаємо рівень води, то це все розмивається, падає у воду і назавжди втрачається для людства, для історії не тільки України, але й усієї Європи. Це при тому, що не остаточно досліджена ця пам’ятка. Останній раз вона досліджувалася 8 років тому і, напевно, буде досліджуватися ще в цьому році. Ми трохи далі берегом знайшли культурні шари ще давніші. <…> [Побудова греблі] загрожує в тому числі і археологічним пам’яткам. Ми, на жаль, маємо на сьогодні уже зруйновані пам’ятки на діючому Дністровському водосховищі (а це пам’ятки світового рівня). І тут ми також маємо палеолітичну пам’ятку дуже цікаву і важливу в Європейському контексті – Дорошівці, де є рештки палеолітичної культури віком 23−25 тисяч років. Це один із найхолодніших етапів [людської історії], і люди тут виживали, полювали на мамонтів, на північних оленів.

Науковці розповідають, що тутешні місцини повні археологічних та історичних артефактів. Інколи для того, щоб їх знайти, не треба й копати — знахідки діставали з колодязів та виявляли просто попід ногами під час прогулянок каньйоном:

Фото: Eugene Romanenko on Flickr

— В кожному другому камені знаходили всередині відбиток якогось давнього живого організму, який несе важливу історичну і наукову цінність для вивчення, відповідно, тих епох, тих періодів, — говорить директор підприємства Заліщики туристичні Леся Мандзюк. — Просто прогулюючись, можна легенько під ногами знайти закам’янілого хробака, відбиток прадавньої риби чи якоїсь рослини.

Знайти тут можна артефакти не однієї епохи: від печаток часів Київської Русі до решток мамонтів. Професор Богдан Рідуш розповідає, які пам’ятки прадавніх епох тут можна знайти:

— Кам’яні знаряддя, вироби з кістки, ну і саме кухонні рештки… Мамонти, олені північні, коні, рештки вовка, росомахи — це все сліди їхньої господарської діяльності. <…> Це одне з шести місць в Україні, де було знайдено палеолітичне мистецтво — фрагмент бивня мамонта з орнаментом, із нарізками. <…> Потрібно це все досліджувати, якщо якісь ГЕСи будуть, то буде це все зруйновано під водою, замулено, як на Бессарабській частині Дністра.

Трохи вище Дорошівців розташувалося село Василів, засноване на берегах Дністра ще 1230 року. Його сільський голова Михайло Гаркот ділиться:

— Василів — єдине село, яке не дало [дозволу] на обстеження території, щоб поставити ГЕС — одне з 34 сільських рад, які є у Заставнівському районі… Був цар Василько, який заснував це село. З тої сторони Серет впадає, в Тернопільській області, з цієї сторони йде Дністер.

Пан Михайло згадує, як 2008 року внаслідок повені затопило половину села. Багато місцевих мешканців тоді були виселені, і пам’ять про велику воду і біду, пов’язану з нею, у селі ще свіжа:

— Чи буде він [рівень води Дністра] піднятий до городів, чи він затопить городи, чи нам прийдеться хати переносити вище? Ми просто не дали цей дозвіл.

Сільську громаду просили надати дозвіл на проведення науково-технічних досліджень щодо наслідків можливого зведення гідроелектростанцій. Однак громада заборонила навіть це.

— Районна рада нам дала листа, чи згідні громадяни села Василів зробити виміри, наскільки вода підніметься, [якщо побудувати ГЕС], нижче чи вище побудувати ГЕС. <…> [Село] Кулівці (вони там, наверху) можуть і десять дозволів дати — вони наверху живуть, а ми ж живемо внизу, розумієте? Планувалося поставити чотири міні-електростанції. До сих пір ідуть дискусії, Тернопільська [область] то дає дозвіл, то не дає дозволу…

Фото: Eugene Romanenko on Flickr

При цьому Михайло Гаркот розповів про певний тиск на місцеву громаду щодо надання дозволу, хоча хто саме тиснув — так і не зізнався:

— Дзвонили, просили, дійсно — як є, казали «Сусід твій дав, той дав, а ви не хочете погодитися».

— А хто дзвонив?

— Ну, хто дзвонив — різні служби дзвонили…

Ми припливли до Василіва і пристали на березі, де відпочивають селяни та пасутьсякорови. У воді Дністра купалося з десяток дітей — вода була їм по пояс навіть посередині річки. Михайло Гаркот вказує, що нині Дністер не такий, як багато років тому, і людина вже наробила річці багато лиха:

— Заходиш купатися і звідти виходиш — запах гнилих водоростей. Рибка [тут] маленька, вона не має кисню, вона дохне. Раніше був нормальний повноводний Дністер.

Риби на Дністрі водилося чимало, згадує сільський голова:

— Якщо йшов нерест, це [повна риби] ріка була — лящі водилися такі, як газети, по 3−3,5 кілограма. Зараз одного ляща зловити у Дністрі – то велика рідкість. Соми попадалися по 50−60 кілограмів. Один раз після льодоходу [знайшли] сома (чи його льодом забило, чи що) на 110 кілограм, його на підводі вивозили. А зараз, якщо виловити на 1,5−2 кілограма сома, — то велика рідкість.

Тим не менш у Дністрі й досі мешкають 40 видів риб, серед яких короп, підуст, окунь, марена, лящ, верховодка. На берегах ховається багато жаб і раків (а це, до слова, ознака чистоти річкової води). Тут безліч комах: дозорець-імператор, жук-самітник, великий вусач, кілька видів хрестоносців, метелики махаон, аполлон, мертва голова — загалом 50 видів, що занесені до Червоної книги. А 2016 року неподалік Дністра, у каньйоні річки Джурин, зоологи знайшли комаху, яка вже 150 років вважалася зниклою. Це — урофора Дзєдушицького, блискуча жовто-чорна мушка з чорними вусиками.

А також птахи — річка, на берегах якої немає великих міст та підприємств, є ідеальною домівкою для пернатих. Найбільш розповсюджений вид тут — берегова ластівка. Якщо сплавлятися річкою, можна побачити над водою безліч отворів — це ластівки риють гнізда на схилах дністровських берегів. Вдень вони покидають домівки, ловлячи комах. В цей час у повітрі їх можна нарахувати десятки. Також тут можна побачити сірих та білих чапель, які раптово вилітають із густих незайманих хащ, чорного лелеку та великих хижаків.

Фото: Богдан Амосов / Радіо НВ

Дністром сплавляються регулярно, але не часто — здебільшого місцеві та активісти. Утім, останніми роками кількість туристів у Дністровському каньйоні збільшилася, розповідає активістка Антоніна Гошовська з Горошової. На її переконання, тутешні місця мають великий рекреаційний потенціал. Це могло б стати і додатковим заробітком для дністрян:

— Звичайно, вони працюють, заробляють гроші на городині, але є можливість для розвитку кемпінгів, туристичної галузі, сплавів. Тому що навіть довкола Горошової можна спокійно плисти, за один день просто перейшовши з одного перешийка до іншого.

Поки що каскад Дністровських ГЕС не будують — будівництву активно опираються місцеві громади. Проте ця ідея і досі не похована. Наостанок у розмові зі мною начальник відділу екоосвіти Національного природного парку Дністровський каньйонАркадій Сидоров відзначає:

— Те, що я чув від науковців, і сам собі мислю: всі ці шість ГЕС, які мають бути греблями поставлені через кожні 30−40 кілометрів, призведуть до того, що річка перетвориться на болота. Не зможе жити риба і окремі види рослин, тобто порушиться співвідношення кількості рослин, видів риб тощо. Це призведе до того, що стовідсотково види повимирають і порушиться баланс у природі, і це погіршить якість життя людини.

Богдан Амосов / Радіо НВ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here