Головна Новини Юнак з Тернополя ледь не потрапив у рабство за кордоном і просить...

Юнак з Тернополя ледь не потрапив у рабство за кордоном і просить про допомогу, щоб вижити

Телеканал 112ua.tv описує шахрайську схему з оформленням на українців статусу біженця. Громадянам з біометричним закордонним паспортом пропонують не тільки безкоштовно жити й харчуватися у Франції протягом двох тижнів, але ще і повернутися додому зі 100-200 євро в кишені. Ось тільки є нюанс: умови проживання зовсім не схожі на курортні, а участь в схемі може закінчитися тюремним терміном.

Нещодавно в редакцію 112ua.tv написав тернополянин Іван Адлер, який не просто випробував на собі принади “шарового євротуру”, а й втік від шахраїв, щоб залишитися у Франції. Він сподівається, що його історія стане застереженням для тих, хто має намір скористатися незаконною пропозицією. На своїй сторінці у Фейсбуці Іван просить про допомогу і при цьому згадує з ностальгією про час, коли він жив у Тернополі.

Редакція перевірила низку доказів, представлених Іваном, але не несе відповідальності за достовірність всього оповідання, пише 0352

Як я діставався до Франції

Запрошення на двотижневий підробіток за кордоном мені в грудні надіслав знайомий – координатор масовок в одному з популярних телешоу. Він обіцяв, що поки на мене будуть оформляти статус біженця, я буду відпочивати, розглядати архітектуру, фотографуватися, тусити в клубах. За оформлення статусу мали заплатити 200 євро. В інших груп, які відправляли до Європи за цією схемою, суми становили 100-150 євро.

Нам купили квитки зі столиці до Львова, і 20 січня близько 12-14 осіб вирушили в дорогу разом з координатором. В основному всі, хто погодився на цю авантюру, приблизно такого віку, як я, тобто 20-25 років. Наймолодшому було 19. Двом було за 40.

Не знаю, яким був дохід координатора, але впевнений, що гроші хороші, адже він їх на нас не шкодував. Він купив нам багато їжі в дорогу, хоча не мав цього робити.

Юнак з Тернополя ледь не потрапив у рабство за кордоном і просить про допомогу, щоб вижити (ВІДЕО), фото-1

У Львові до обіду ми ходили по музеях, фотографувалися, а потім – сіли в автобус і поїхали на кордон із Польщею. На кордоні водій сказав, що автобус з другою групою застряг в Одесі і що їх замело, тож доведеться чекати. Це здивувало мене, адже за прогнозом погоди снігу навіть і близько не було. Ми стояли 12 годин, я дуже замерз і прохолов, тому ця ніч запам’яталася мені надовго.

Потім я дізнався, що ми просто чекали “своєї людини” на кордоні. Проїхати вдалося нормально, адже нам зробили фейкові документи про те, що ми їдемо на роботу до Польщі (нібито ми майстри-сантехніки), і документ, який підтверджує, що ми 14 днів будемо в країні на обсервації через коронавірус.

Далі ми їхали через Німеччину до Франції. Спершу нас привезли до Мелуна, але потім в планах щось змінилося, і нас відвезли в інше місце – на другу точку організаторів, що розташована за 5 км від Фонтенбло.

Умови, в яких жили “біженці”

Виявилося, що жити нам доведеться в лісі біля траси, де навіть не було нормального мобільного зв’язку. А фактично – в циганському таборі. Тут було кілька маленьких будиночків, і один великий – наш. У ньому – ніяких кімнат, зручностей, комунікацій, централізованого опалення.

Мабуть, не варто говорити, що умови були просто жахливі. Оскільки будинок розташовувався в лісі, там були проблеми з електрикою. Все працювало від генератора, і світло вимикалося о 20-22:00. Щоб прийняти душ, потрібно було гріти воду в чайнику і обливатися з пластикової пляшки на морозі в лісі. Ми з подругою знайшли вихід – їздили до Фонтенбло і за 5 євро ходили в душ у масажному салоні. Добре, що нас відпускали. Також нам купували їжу: печиво, чай, локшину.

Юнак з Тернополя ледь не потрапив у рабство за кордоном і просить про допомогу, щоб вижити (ВІДЕО), фото-2

Самі організатори схеми – чоловіки ромської національності. Головний – Роман (іноді представляється Славіком). У нього також орендували сусідні приміщення цигани. Жінок, дружину одного з організаторів та її сестру було дуже шкода. Ми намагалися навіть у такій ситуації залишатися людьми. Одну з жінок (на фото з сином – ред.) ми привітали з днем народження, адже вона була доброю до нас: купили кексик і свічки. Вона навіть не знала, що у таке свято заведено їх задмухувати.

Юнак з Тернополя ледь не потрапив у рабство за кордоном і просить про допомогу, щоб вижити (ВІДЕО), фото-3

Про те, як вони жили, можна сказати багато. Одного разу я пішов у туалет і зайшов в один із цих будиночків. Складно про це говорити, але там на столі я побачив маленьку і, схоже, вже неживу дівчинку. Ця сцена залишила у мене незабутні враження: після того, як я звідти поїхав, у мене стався нервовий зрив.

Координатор, який мене запросив, надалі теж шкодував, що у все це встряг.

Як я просив притулку у Франції

Після приїзду у нас забрали телефони і стали телефонувати з них на лінію для біженців: вмикали гучний зв’язок і викладали гаджети на стіл. Очікування на лінії могло тривати годинами. Якщо на дзвінок з вашого телефона відповідали, ви повинні були попросити перекладача і сказати кілька загальних фраз. Мовляв, здрастуйте, я біженець з України, допоможіть мені оформити біженство.

Після такого звернення залишається чекати на СМС із запрошенням до коалії, організації, яка займається соціальними питаннями. Документи зазвичай оформляються протягом трьох днів. У перший день ти приїжджаєш в коалію і заповнюєш анкету. На наступний день призначається рандеву в префектурі. Потім – знову коалія.

Юнак з Тернополя ледь не потрапив у рабство за кордоном і просить про допомогу, щоб вижити (ВІДЕО), фото-4

Я тут перебуваю вже не перший день і спілкувався з іншими біженцями. Всіх їх на співбесіді завалюють питаннями: чому ви поїхали, доведіть, що вам загрожують. Потрібні хоча б якісь фото, відео. Але “наші” заходили в один і той самий кабінет і там просто підписували папірці. Зайвих питань їм не ставили. Тобто в організаторів схеми є свої люди в префектурі.

До слова, там біженців запитують, чи потрібне їм житло. І якщо ви відповідаєте ствердно, щомісячна сума, яка виплачується на руки, виявляється вдвічі меншою. Якщо комусь давали житло, йому організатори за підсумками поїздки не платили. Один хлопець з нашої групи потрапив саме в таку ситуацію. Мабуть, труднощі перекладу.

В префектурі видають документи і картку, на яку приходить допомога від держави. Це – мета аферистів. Після повернення нас одразу обшукували, перевіряли сумки, щоб забрати картки.

Гроші з них знімати не можна, як і оплачувати покупки в інтернеті. Можна користуватися тільки в супермаркеті, аптеці. Але організатори якимось чином знімають з них кошти. І повірте, суми там великі.

Ті учасники моєї групи, яким вдавалося пройти реєстрацію раніше, їхали першими. У мене процес йшов повільно, я був одним з найостанніших. Статус біженця мені відкрили тільки 10 лютого. На той час вже майже всі наші поїхали, залишилися лише четверо.

Бюджетний туризм по-українськи

Показати нам пам’ятки обіцяли щодня, годували “завтраками”. Все так само, як і з душем: два тижні везли помитися і так і не довезли. Вигадували маячню, щоб залишити нас в будинку. Говорили, що ще не готові всі документи, і ми поїдемо, у нас будуть величезні проблеми.

Організатори виділяли нашому провіднику гроші, щоб він нам оплачував метро. Він витрачав ці кошти на себе, а нас вчив скакати через поручні. І було не важливо, дівчина ти чи хлопець. Якщо в метро він бачив контролерів, ми просто перебігали в інший вагон.

Ми постійно перебували там в страху, але нас не зупиняли. В основному проблеми були тільки у темношкірих, та й то – тільки з великими сумками. Ніколи не бачив, щоб зупиняли європеоїдів. Вже згодом мене оштрафували, але я сказав, що біженець, і не заплатив. Контролери засумували, бо біженців у Франції не штрафують.

Юнак з Тернополя ледь не потрапив у рабство за кордоном і просить про допомогу, щоб вижити (ВІДЕО), фото-5

Самі ми теж вигадували що могли: купували один квиток для велосипедиста або людини з багажем і проходили вдесятьох. Пасажири були шоковані, адже у Франції всі дуже відповідальні.

Публікувати фото з пам’ятками було заборонено, але я дізнався про це вже постфактум, коли організатор змусив мене їх видалити. Тобто вони стежили за всіма нашими соцмережами.

Як я обдурив шахраїв

Я не хотів повертатися в Україну, і коли попросив залишитися у тих, хто заправляє цією аферою, вони мені заборонили це робити і пригрозили: мовляв, якщо не послухаюся, дуже сильно пошкодую про це. І я вирішив втекти.

Моя подруга спочатку теж хотіла так вчинити, але потім передумала. “Біженці” говорили, що в іншій групі на п’ятий день помер 50-річний українець – нібито від отруєння. Але в це мало хто повірив: говорили, що його вбили спеціально. Ще один хлопець з групи в Мелуні вирішив залишитися в країні і пропав. Про нього нікому з нас так нічого і не відомо. Подруга боялася, що, якщо ми залишимося, нас теж знайдуть і вб’ють.

Тож вночі я один зібрав свої речі і 5 кілометрів йшов через ліс до міста Фонтенбло, щоб сісти на потяг до Парижа. Там я оселився в хостелі.

Я написав заяву до поліції про втрату документів. Про те, що перебуваю тут за аферою, не розповідав, адже захотів залишитися. У службі з біженців сказав, що в Україні мені загрожує небезпека. Це правда. Мій батько – пастор у церкві. З батьками у мене досить складні стосунки, і коли я сказав їм, що я гей, і вони досить негативно на це відреагували. Але я такий, який є. Мені нема до цього справи. Причин залишитись у мене було вдосталь.

Організатор Роман телефонував мені з погрозами, але я викинув сім-карту, щоб мене не знайшли. У соцмережі він писав, що я пошкодую про свій вчинок, адже я “кинув” їх на гроші. Але я пригрозив, що опублікую імена і фото шахраїв, і від мене відчепилися.

Ба більше – я почав вимагати свої документи під приводом того, що потребував лікування. Чоловік, який жив з нами, навіть погодився привезти мені їх. Натомість я обіцяв, що після лікування повернуся до країни і привезу документи йому назад. Звичайно, я цього не зробив.

Юнак з Тернополя ледь не потрапив у рабство за кордоном і просить про допомогу, щоб вижити (ВІДЕО), фото-6

Наразі я офіційно перебуваю на території Франції.

Про життя біженця у Франції

Місце в хостелі, яке я орендував після втечі, коштувало 20 євро за ніч. Тож довго так протриматися я не міг. Я згадав, що є така тема, як каучсерфінг. Ти можеш пожити в будинку у людини, а потім вона приїде в гості до тебе в країну. Тим, хто мене прийняв, я брехав, що приїхав погостювати і вивчаю культуру. Говорив, що гуляю тут, фоткаюсь, кайфую від життя. Не міг я їм розповісти все, як було насправді, адже це було б дуже дивно. І тим паче – дивно було б залишатися у них більш ніж на тиждень.

Оформляючи статус біженця разом з іншими українцями, я навмисно попросив житло, але досі його так і не дочекався. Отримати його дуже складно: зазвичай це вдається парам з дітьми. Тож наразі я живу у чоловіка, колишня дружина з дочкою якого проживають окремо. Він ставиться до мене як до сина і навіть допоміг зареєструвати у квартирі.

Мені виплачується грошова сума – щоразу різна. Іноді це 200 євро, іноді 400. Крім того, я навчаю гри на фортепіано російськомовних дітей. Наразі я лікуюся, адже після всього пережитого у мене був нервовий зрив і спроба самогубства.

Поживши у Франції, я розумію, що це не така прекрасна країна, як нам здається. Особливо для біженців. Люди, які тут живуть по 10-20 років, розповідають, що в перші два роки ночами плакали в подушку. Більшість людей тут жахливо поводиться і не має навіть елементарної етики. Хоча, здавалося б, Франція – ліберальна країна, ставлення місцевих жахливе. Особливо якщо ти чорношкірий.

Французи вважають, що їхня мова – мова королів, тому її повинні знати всі. Покажчиків англійською не знайти, тож туристу тут складно. Залишається тільки намагатися знайти місце призначення через гугл-карти. Одного разу, коли я звернувся до літньої жінки англійською в спробі дізнатися, де розташоване метро, вона стала голосно лаятися і розмахувати руками. На галас збігся натовп, і це диво, що одна дівчина англійську знала і мені допомогла.

Якщо у тебе немає банківського рахунку, ти тут ніхто. Ти не можеш навіть орендувати квартиру. Але, щоб завести це рахунок, ти повинен бути зареєстрований. І це замкнуте коло. Крім того, тут жахлива бюрократія, від якої страждають навіть самі французи. Щоб змінити всього лише одне ім’я в будинковій книзі, людина, яка мене прихистила, 2 тижні намагалася зателефонувати на потрібну лінію. В Україні, звичайно, є величезні черги, але все ж питання можна вирішити швидше.

Про каяття

Я не шкодую, що вирішив залишитися, адже шукав спосіб змінити своє життя. Надалі я хочу повернутися до України, але спершу – накопичити певну суму грошей, закінчити навчання в Міжнародній асоціації викладачів вокалу.

Хоча моя історія доводить, що вихід із ситуації є, я чудово розумію, що все могло закінчитися зовсім інакше. І не дивно, що після пережитого я проходжу лікування у психіатричній клініці.  

Будемо сподіватися, що невдовзі ця афера нарешті припинить своє існування. Через фейсбук-спільноту “Українці в Парижі” я познайомився із землячкою і розповів їй всю правду, хоч і не одразу. Вона допомагала мені з оформленням всіх документів, а також передала інформацію в органи Франції.  

Люди повинні знати, що можливість побачити Париж за 200 євро – це обман, і учасникам таких ось схем загрожує небезпека. Вони повинні усвідомлювати, які умови їх там чекають і що протягом року їм буде заборонено в’їзд до країн Євросоюзу. А головне – що вони можуть просто не повернутися звідти живими.

Бесіду записала Анна Пєшкова

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here