Головна Новини Шокуюче розслідування тернопільських журналістів про дистанційне навчання у Тернополі

Шокуюче розслідування тернопільських журналістів про дистанційне навчання у Тернополі

Після завершення навчального року соцмережі кишіли обуреними дописами батьків школярів. Те, що назвали онлайн-навчанням, на практиці в багатьох виявилося звичайною самоосвітою та головним болем для батьків, яким часто доводилося перетворюватися на таких собі репетиторів і, за можливості та наявності відповідних знань, самим пояснювати своїм чадам незрозумілий навчальний матеріал.

“Ніяких лекцій не було”, “завдання скидали всі нараз”, “оцінки ставили, але помилок не пояснювали”, – на перший погляд може видатись, що здебільшого вчителі просто вмили руки. Та при аналізі ситуації Терміново виявило і таких фахівців місцевих шкіл, яких можна сміливо ставити у приклад іншим. Однак ми зіткнулися з іншою прикрістю – ці педагоги геть не хочуть, щоб згадували їхні імена та школи. “Заклюють!”, – пояснюють деякі з них свою позицію. Нас відверто здивувала атмосфера, яка подекуди панує в освітянському середовищі міста, однак ми не порушуватимемо домовленостей. Тому навіть частину випадків успішних прикладів якісної дистанційної освіти у Тернополі, на превеликий жаль, наводитимемо без оприлюднення справжніх імен вчителів та місця їхньої роботи, пише Терміново.

Ми також не називаємо номери шкіл, в яких навчаються діти тих батьків, які погодилися з нами спілкуватись. По-перше, це прохання самих тернополян, які переживають за можливі утиски після своїх зізнань. По-друге, підозрюємо, що подібні ситуації могли трапитись і в інших навчальних закладах міста. Адже наша вибірка неповна.

“Все переклали на батьків”

У пані Олени двоє дітей навчаються в одній і тій же школі. Якщо донька вже старшокласниця і вся відповідальність за результати лежать на ній самій, то син-шестикласник потребував і уваги, і допомоги, і пояснень. Від батьків. Бо від вчителів цього не дочекався.

– От, наприклад, вчителька зарубіжної літератури скидає завдання. Дитина його виконує: пише твір, фотографує і надсилає їй на електронну пошту чи вайбер, – описує навчальний процес жінка. – Через певний час отримує оцінку. І все. Жодних пояснень від вчительки, де саме допустив помилку, що зробив не так – немає. Як проводити роботу над помилками? На чому вчитися, які висновки робити? Незрозуміло. Відеоуроки? Не смішіть, нічого такого не було.

Нарікають батьки і на хамство з боку вчителів. Мовляв, свій час пильнували, а от до їхнього поваги не мали.

– У мене одна дитина, восьмикласник, – розповідає про свій досвід шкільної онлайн-освіти пані Юлія.  – Вчителі кажуть: їхній робочий день триває з 9.00 до 18.00. А самі завдання скидають після 21.00 чи взагалі заднім числом. Це було особливо в перші тижні навчання, коли ніби все зробив, а заходиш на другий день вранці, а там купа завдань на вчора.

Жінка запевняє, що займатися із сином їй було в радість. І, найголовніше, в неї був на це час – дозволяла робота. Хоча дуже часто це справді займало цілий день.

– Вранці з 10.00 телеуроки. А тоді з 14.00 і до самого вечора – вже робота над тим, що задають у його школі, – описує графік пані Юлія. І тут же додає, що подекуди завдання зводились до звичайного переписування підручників. – А для інформатики не могли скачати необхідну програму, то коди писали на листку. Коди! На листку!

Юлія також каже, що отримати пояснення щодо помилок у вчителів не вдавалося. Часто доходило до конфліктів.

– Вчителька вказувала, наприклад, що син у завданні допустив 4 помилки, тому оцінка – 7 балів. Але де ті помилки? Я розумію, що не всі вміють користуватися графічними редакторами і підкреслювати в Пейнті описки і помилки для кожного учня важко, але ж варто було хоч якусь альтернативу запропонувати. Бо зворотнього зв’язку не було зовсім, все переклали на батьків, а зарплату потім візьмуть всі, мабуть, – не стримує невдоволення жінка. – Я пояснювала, що готова сама займатися зі своєю дитиною, бо розумію, що у вчителів ще повно інших учнів і класів. Але натомість отримувала не відповідь, а “відмазку”, що “поясню з нового навчального року”. Але ж оцінки дітям ставили вже цього навчального року.

Електронні щоденники та журнали

Зазначимо, що підходи до реалізації онлайн-навчання кожен вчитель обирав на свій розсуд. Систему електронного навчання, коли є сайт з окремими кабінетами, де можна побачити розклад уроків, переглянути поставлені вчителями завдання, чи ваші діти їх виконали і яку оцінку за це отримали, у Тернополі ввели не всі школи.

Така прогресивна система діяла зокрема у ЗОШ №24 та 28, де застосовують e-school. Базові її функції є безкоштовними, а от, щоб користуватися нею на повну, потрібно доплачувати. Левова частка батьків не розуміли переваг цього ресурсу, доки не почався карантин.

– У нас її ввели лише цього року, – розповідає мама трьох дітей Ірина. – В нас базовий доступ: я можу лише переглянути розклад, побачити, які завдання отримали мої школярі, і “підписатись”, що я бачила їхні оцінки. По правді, до карантину змісту в цьому всьому не було. Скоріше це сприймалось як можливість батькам слідкувати за успішністю, якщо їхні діти дуже часто “забувають” дати щоденника на оцінку.

Попри всі недоліки дистанційного навчання, батьки погоджуються: коли така ситуація, вибирати не доводиться. Але бентежить їх думка, що з осені ситуація може знову стати такою ж. І якщо в Міносвіти не придумають, як вдосконалити це все, то батьки не потягнуть на собі роль вчителів ще один семестр.

– Якщо у тебе двоє дітей, то ще можна якось налагодити розклад. Хтось один слухає онлайн-урок, інший читає чи пише твір. Потім міняються. Якщо не в усіх дітей є смартфони чи комп’ютери, батьки можуть позичити свої. Чи переписуватись із вчителями зі свого Вайбера. Але якщо з вересня знову введуть карантин, а батьки на той час вже всі вийдуть на роботи, незрозуміло, як будуть вчитися діти, – продовжує пояснювати Ірина. Смартфон є лише у її найстаршої доньки, решта двоє дітей користувались її гаджетом.

Зрештою, школа – це не лише про знання, це ще й соціалізація дитини. А дистанційне навчання цьому точно не сприяє, завбачливо резюмують батьки.

Хоча під час дистанційного навчання батьки оцінили можливість на одному й тому ж ресурсі слідкувати за навчальним процесом. Хоча й кажуть: попри можливість надсилати виконані завдання в цьому ж ресурсі, деякі вчителі вказували, що їм зручніше отримувати все на Вайбер чи електронну пошту. Та й сам ресурс регулярно “підвисав”. А можливості проводити там онлайн-лекції, як пояснили самі батьки, немає. Зрештою, аналогів до цієї системи є декілька. Десь функціонал більше “просунутий”, десь – менше.

У Тернополі електронні платформи для навчання наразі використовували лише дві школи: 24 та 28. Ініціативи виявили дирекції самих шкіл, там використовували e-school. Використання тієї чи іншої платформи ґрунтується на фінансовому забезпеченні самого навчального закладу. Не завжди бюджет школи дозволяє її використання. Однак вже з осені 12 шкіл міста експериментально спробують перейти на такий формат. Взяти участь у проєкті виявили бажання дирекції шкіл. Але платформу змінять – на “Єдину школу”, оскільки там є більше можливостей, пояснила заступниця начальниці міського управління освіти Ірина Сум. І гроші на експеримент виділять із місцевого бюджету.

– Оскільки і міністерством, і в соцмережах обговорюють можливість дистанційного навчання і протягом осінньо-зимового періоду, бо є прогнози щодо другої хвилі карантину, то ми на регіональному рівні започаткували пілотний проєкт щодо впровадження платформи “Єдина школа”. Вона має відповідні рекомендації МОН та інституту педагогіки при Нацакадемії педагогічних наук, – пояснює Сум. – Ця система має ширший спектр позицій, ніж e-school, зокрема, можливість проведення онлайн-уроків, конференцій та вебінарів. Щоб користуватися нею достатньо просто зареєструватись там комусь одному із батьків.

Взяти участь у “Єдиній школі” наразі погодилися 12 освітніх закладів Тернополя: школи №№ 3, 4, 7, 8, 10, 13, 14, 16, 18, 21, 24 та 28. Поки що педколективи вчаться користуватися системою. Заплатити за використання платформи пообіцяла міська влада, кошти на це, як каже Ірина Сум, передбачили. Однак скільки це коштує, в управлінні не сказали.

Водночас основою онлайн-навчання навіть за діджиталізації залишаються самі вчителі. І якщо вони не опанують усі можливості гаджетів та застосунків, жодна платформа для дистанційного навчання тут не зарадить.

Критикують в соцмережах відкрито, хвалять – нишком

Якщо батьки через обурення не соромляться висловлюватись у соцмережах, то журналістів все ж просять себе не називати. Мовляв, їхнім дітям ще вчитися в тій школі. Попри висловлене у Фейсбуці невдоволення з приводу численних недоліків, багато батьків зізнаються: до директора зі скаргами не йшли.

– Ми не хочемо, аби наших вчителів карали доганами чи штрафами, ми хотіли, щоб вони до нас дослухались, – пояснює мама трьох школярів Олена. – Для мене оцінки – не головне. Вчитель має думати, як навчити чомусь дітей, а в них натомість бюрократія із виконанням планів, заповненням журналів і таким іншим. Мені здається, що дітям навіть трішки завищували оцінки, аби потім не було претензій від батьків.

Батьки також визнають, що частіше говорять про негативний досвід, а от про освітян, які сумлінно виконували свою роботу, згадують нечасто. Дехто з мам школярів називав імена таких вчительок та вчителів, самі ж педагоги розповідати про свою роботу відмовляються. Хтось соромиться і не бачить в своїй праці нічого героїчного. А дехто має і геть іншу причину, відому всім відмінникам, незалежно від того, вчишся ти в школі чи вже сам навчаєш.

Серед них – Анна, вчителька української мови та літератури в одній із тернопільських шкіл. Коли її похвалили одразу двоє батьків, з якими спілкувалося Терміново, вибір співрозмовниці став очевидним. Хоча розповідати про свої здобутки вона погодилася далеко не одразу.

– Тільки ім’я змініть і школу не називайте, – лише за цієї умови вчителька пристала на пропозицію розповісти про свою роботу на карантині. Пояснила це не так скромністю, а боязню того, що колеги, які з різних причин працювали з меншим ентузіазмом, її просто “заклюють”.

Анна мріяла бути вчителькою ще змалечку і вже 8 років, як вони викладає в одній зі шкіл Тернополя. Її чоловік працює в ІТ. Розповідає про це, аби пояснити, що вміння користуватися гаджетами та бажання вчити навіть дистанційно – це результат і бажання, і везіння, бо чоловік допоміг розібратися зі всім. Раніше програма Zoom, яка дає можливість проводити дистанційно проводити відеоурок навіть для цілого класу, їй була невідома.

– Спершу всі розгубилися, бо не розуміли масштабу роботи, який впав на вчителів. Це ж не лише тему розповісти в Зумі (програма Zoom – ред.), а ще й потім “сліпати” над десятками творів, підкреслювати помилки, пояснювати їх знову ж таки в Зумі чи скидати у Вайбері аудіоповідомлення кожному учню окремо, – пояснює вчителька. – Знаєте, це складно. І щоб всі зібралися на один час. Це ідеально, якщо в родині одна дитина. А якщо паралельно заняття ще в іншої? А якщо квартира однокімнатна? А якщо комп’ютер лише один? Я розумію, чому в багатьох колег просто опустилися руки.

А якщо згадати, що вік учителів теж різний, а навики володіння комп’ютером є далеко не у всіх. Зрештою, далеко не в кожного він ще й є вдома.

– Я пішла вчителювати, бо мене надихнула моя вчителька української мови та літератури. Вона досі працює в селі, де я росла. Чудова фахівчиня. Любить дітей і свою роботу. Але має кнопковий телефон. Живе сама, позичити комп’ютер у внуків чи телефон у дітей вона не може. Це крайність, я розумію, але й так буває. Чи є вина вчителя, що він не міг собі дозволити смартфон на свою зарплату? – риторично запитує Анна.

Тож не всі ті, хто, на думку батьків, не справились, просто “забили” на роботу та учнів. Хтось не мав достатніх знань, хтось – розгубився, адже це кардинальні зміни в умовах праці: об’єм роботи, твій день вже не має попереднього розкладу. Іноді ти їсти не встигаєш через ті твори та тести. А в тебе самої ще діти, яким іноді теж не пощастило з вчителями.

Анна знайшла рішення за допомогою тестів. Їх набагато простіше перевіряти, та й роботу над помилками проводити легше: просто пояснити, яка відповідь мала бути правильною і чому. Хоча відмовитись від творів та переказів теж не можна було повністю. Тому з дітьми влаштували обговорення прочитаного. Не переказували сюжет, а аналізували історичне тло, поведінку героїв, задумку автора.

– Вийшло щось на кшталт засідання книжкового клубу на 45 хвилин. Не кожен зміг висловитися, але говорили ті, кому було що сказати. Як і на уроці. Просто тут не водиш пальцем списком учнів. І не бачиш, як вони зіщулюються з думкою “тільки б не мене спитали ”. На заняття в Зумі приходили ті, кому було цікаво. А решта завжди могли сказати, що пропав інтернет, – сміється вчителька.

А ще іноді “зникало” відео, або діти нарікали, що вдома неприбрано, тому вірші вони будуть розповідати з вимкненим відеозв’язком. Такі історії, до речі, розповідали і самі батьки. Діти вчилися не лише новим умовам навчанням, а й як хитрувати в цих умовах.

– Тому вірші напам’ять ми вирішили не здавати. Занадто велика спокуса поставити розгорнуту книгу вище смартфона, – каже Анна.

Роботами учнів вона задоволена. У неї є і восьмикласники, і шестикласники. Розповідає, що діти зараз, може, й не дуже чемні, але організовані, чітко розуміють, що їм треба не оцінки, а знання. Тому загалом навчання на карантині повним провалом системи освіти не вважає. Каже, що це була гарна перевірка на профпридатність людей і абсолютну непридатність умов життя: немає смартфона – немає знань.

Бо іноді кнопкові телефони – єдині, які є в родини. І тоді онлайн-освіта стає дітям недоступною. Як, наприклад, в Грабівцях, де, як розповів директор місцевої школи Іван Лучка, деяким учням доводилося отримувати завдання безпосередньо у школі.

45 років стажу та індивідуальні аудіоповідомлення

“Дениску, добрий вечір! Подивися, будь ласка, на класну роботу, яку ти сьогодні писав. Особливо на слово “стрибати”…”, – на аудіозаписі жіночий голос докладно пояснює допущені помилки, лагідно, наче начитує вечірню казку. Такий вигляд має зворотній зв’язок із вчителькою школи №3 Ніною Яременко та її третьокласниками. Для кожного учня окремо вона надиктовувала пояснення всіх допущених помилок і надсилала на вайбер. Для всього ж класу разом Ніна Борисівна опанувала Зум – аби проводити в ньому уроки.

Всі аргументи про те, що найлегше підлаштувались під карантинні умови праці ті педагоги, “хто недавно після університету”, ця жінка розбиває вщент. У неї 45 років педагогічного стажу, як вказано на сайті школи.

Поспілкуватись із самою вчителькою Терміново не вдалося. Ніна Борисівна соромиться і каже, що просто виконувала свою роботу. Але заборонити батькам захоплюватись своєю роботою вона не може. Тож вони не шкодують гарних слів стосовно її роботи.

– До кожної теми і предмету Ніна Борисівна записувала аудіоповідомлення, надсилала лінки на відео з мережі, де пояснюють ту чи іншу тему, – не нахвалить вчительку свого сина Юлія Іванечко. – Кожен учень отримував відгук про свої помилки, а в класі ж понад 30 дітей! Так, вчителька казала нам, що далося їй це не легко. Але ж вдалося!

“Якщо ви впорались із останнім рівнянням, перевірте себе. У мене х дорівнює 9. Якщо у вас так само – ви розумники”, – це Ніна Борисівна пояснює математику.

На наступному записі розповідає, що частка “не” не дружить з дієсловами, тому писати її варто окремо. Основи безпеки, правила узгодження слів у реченні, – Юлія Іванечко дає послухати записи, які отримував її третьокласник Денис. Вчителька розповідала про все. Ще й робила павзи там, де діти мають відповісти на її привітання, або де вона диктує – аби встигли занотувати.

Вчителька старшого сина Юлії наголошувала батькам, аби не робили домашні завдання за своїх дітей.

– Бо іноді приклад розв’язували таким методом, якого ще не вчили, – сміється Юлія. – Набільш імовірно, що хтось із батьків допомагав. Тому вчителька просила цього не робити, аби вона сама розуміла, що дитина засвоїла, а над чим іще варто з нею попрацювати саме їй.

Зарплати – ті самі, премії та догани – на вимогу

Незважаючи на те, як вчителі впродовж карантину виконували свої обов’язки, зарплати їм нарахували звично.

– У нас такої диференціації щодо виплати заробітної плати педагогам, які більше працювали з використанням технологій дистанційного навчання чи менше, немає, – зазначає Ірина Сум. –  Всі вони отримували середній заробіток, як це декларувало Міністерство освіти і науки України.

Однак якщо батьки хочуть окремо відзначити чиюсь роботу, то їм радять не мовчати, а звертатися або в управління освіти, або до дирекції шкіл.

– Тоді йтиме мова про преміювання, – зазначає Сум. – Або на День вчителя таких викладачів можуть відзначити на рівні міста подяками від міської влади. Школи можуть також окремо вирішити, як преміювати своїх вчителів, відповідно до власного бюджету.

Водночас в управлінні радять батькам повідомляти дирекцію і про вчителів, які не надто ревно виконували свої обов’язки, особливо якщо до когось із педагогів є серйозні претензії Але наголошують: мають бути не лише скарги, а й докази. Кожен вчитель звітував про те, як працював з учнями, батькам потрібно буде довести, що цього насправді не було.

– Педагог сам обирав, як спілкуватиметься із учнями: через Вайбер чи інші додатки, залежно від того, які йому доступні, і які доступні учням, – пояснює Ірина Сум. – Батьки, котрі вважають, що вчитель працював недостатньо добросовісно під час карантину, можуть звертатись до керівника закладу освіти. І при проходженні атестації педагогічним працівником ці моменти будуть враховані. А щодо винесення догани, будь-яке дисциплінарне стягнення має і зворотну дію: вчитель також має право подати позовну заяву і вважати, що дана догана йому дана неправомірно. Якщо у нього є вагомі докази і причини.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here