Школу – на замок, дітей – в автобус?

Старші люди пам’ятають «гігантоманію» 60-х – початку 80-их років минулого століття, коли сільські населені пункти поділили на «перспективні» і «неперспективні». Людей змушували переселятися із невеликих сіл, ліквідовували там місцеві ради, знімали із статистичного обліку хутори, закривали початкові й восьмирічні школи, дитячі садки, ФАПи, клуби, магазини, відрізали електрику, не будували доріг із твердим покриттям, не прокладали газо- і водогонів.
Свого часу «сапа» централізації безжально пройшлась й хутірцями (а їх налічувалось зо три сотні) Горинської сільської ради Кременецького району. Вимушеним переселенцям пояснювали, що дітям буде зручніше відвідувати школу в центральному селі. Пригадую, з того приводу тодішній директор місцевого радгоспу Василь Кравець поділився враженням од туристичної подорожі до Фінляндії. Хуторів, казав, там багато, тож «шкільна» проблема, напевно, була ще складнішою. Однак держава успішно її розв’язала в цивілізований спосіб, без руйнування родинних гнізд – учнів із віддалених хуторів підвозить таксі.
«Ну, фіни можуть собі таке дозволити, багатше живуть», – зауважить дехто. Хоча Україна, мабуть, не бідніша за економічним потенціалом… Але насаджені з колишніх високих компартійних кабінетів «перетворення» дотепер тривають. Правда, вже під егідою псевдо реформ і тиском ненаситних кланів. Тож надалі зникають малі села й хутори, які щонайкраще годилися б для фермерства.
Нині йдеться про деякі наслідки довготривалого й, поза сумнівом, добре координованого погрому українського села.., про шкільні автобуси, яких не вистачає, аби з тих закутків, які ще чіпляються за життя, нечисельні гурти дітвори могли вчасно потрапити на уроки. А транспорту потрібно буде більше, бо закладів освіти ще поменшає. У січні цього року Верховна Рада ухвалила новий закон про середню освіту, який, зокрема, «лімітує» кількість учнів у класі – не менше як п’ять. Інакше, фінансування з державного бюджету припиняється.
Уже чути попередження: школи, де менше як 30 учнів, закриватимуть цього року, а через два – ті, де не набереться їх пів сотні. Якщо все піде «за планом», то ближчими трьома роками в Україні перестануть функціонувати 3 427 закладів освіти (!), майже 20 тисяч педагогів потребуватимуть працевлаштування.
Можливо, ту лавину дещо стримає децентралізація – долю малокомплектних шкіл мають право вирішувати місцеві органи влади. Тобто можуть їх залишити, якщо вважатимуть за потрібне, проте мають забезпечити необхідне фінансування. Коли ж власних ресурсів у громад недостатньо, тоді вихід один: школу – на замок, дітей – в автобус і гайда до іншого села, де повнокомплектна школа. Зокрема, на Тернопільщині, торішнього Першовересня не пролунав дзвінок іще в 16 школах, позаяк «призупинили діяльність», 11 стали філіями так званих опорних закладів.
У тому сумному явищі, вважають в управлінні освіти і науки ОДА, все ж є позитив: у повнокомплектних школах вища якість освітніх послуг. Бо в малокомплектних не рідкість, що вчителі викладають по кілька предметів, наприклад, математику, географію, ще й англійську. Тому краще підвозити учнів у заклади, аби могли отримати ґрунтовніші знання.
І тут постає питання: чим підвозити? Шкільний автобусний парк в області, за останніми розрахунками, потрібно поповнити ще 40 одиницями техніки.
– Ті цифри будуть змінюватися, адже залежать від кількості шкіл, – зауважує заступниця керівника управління освіти і науки ОДА Ганна Зварич. – На сьогодні маємо 120 малокомплектних, а скільки залишиться… Вирішальне слово за Мінфіном: як фінансуватиме. Наразі рухаємося у бік створення опорних шкіл. А до них треба буде підвозити більше дітей. Тобто зростатиме потреба в транспорті.
В умовах децентралізації про регулярне безоплатне перевезення учнів до місць навчання і додому мають дбати також органи місцевого самоврядування. Однак, скажімо, Великодедеркальська ОТГ Шумського району наткнулась на перепону: школу на її баланс райвідділ освіти передав, а от автобус, що підвозив дітей, залишив у своєму віданні. Навіть змінив його маршрут – до іншого НВК (про це вже писала наша газета).
– Але ж у нашій школі навчається 257 учнів, вона має стати опорною, – запротестували батьки школярів. Тим паче, кажуть, маршрут цього транспортного засобу визначила державна програма «Шкільний автобус», згідно з якою у жовтні 2016-го він прикотив до Великих Дедеркалів першим же рейсом. Зрештою, тамтешню його «реєстрацію» посвідчує відповідний сертифікат.
У райвідділі освіти із таким аргументом не погодились. Мовляв, крім державних коштів, на придбання автобуса були використані й гроші з районного бюджету. В ОТГ на те відповіли, що до співфінансування немалою мірою доклалося і ТОВ «Шумськ АГРО» – найбільший платник податків Великодедеркальської сільської ради.
Край дискусії нещодавно поклали депутати Шумської районної ради – на позачерговій сесії вирішили передати автобус у комунальну власність ОТГ.
Поки що, каже голова Великодедеркальської ОТГ Іван Данилюк, шкільний «Еталон» встигає підвозити учнів. Однак навантаження збільшується: спершу доправляв на навчання 75 дітей, а тепер – 131, вже з чотирьох сіл. Графік руху напружений, не для всіх зручний. Скажімо, школярі з Радошівки і Мізюринець мусять прокидатися раніше, а потім, поки автобус наступним рейсом привезе учнів з інших сіл, годину чекають дзвінка на урок.
Згідно з Перспективним планом розвитку, до ОТГ приєднаються ще кілька сіл, прогнозується, що загальна кількість населення зросте до 8–10 тисяч осіб. У Великих Дедеркалах передбачено створити опорний освітній заклад. Ось тоді навряд чи уже впорається зі своїми «обов’язками» єдиний шкільний автобус, неодмінно треба буде придбати ще один. Цього разу – на умовах співфінансування держави і місцевої громади, а не району.
– По-різному вирішують це питання громади, які взяли на себе відповідальність стосовно підвезення до шкіл учнів і педагогів, – каже Ганна Зварич. – Переважно обходиться без конфліктів, бо що ж тут ділити? Ось хороший приклад. Автобус, який був придбаний коштом бюджету Зборівської районної ради, підвозив дітей із Кобзарівки. Однак у ході децентралізації вона «покинула» межі району – увійшла до складу Тернопільської ОТГ. Зборівська райрада, зваживши на потреби уже «не свого» села, все ж залишила автобус йому.
Спроможніші об’єднані територіальні громади беруть шкільний транспорт на свій баланс, а в кого ж можливості скромніші, домовляються із владою у районах – оплачують вартість пального чи ще якось. Добираються школярі також рейсовими автобусами приватних підприємців, з якими відділи освіти укладають угоди про фінансування.
Головне: дорога (майже в буквальному розумінні цього слова) до якісних знань повинна бути зручною, без жодних перешкод для усіх дітей.

Зенон МИХЛИК