Головна Новини Чортків’янин Олег Кушнір про війну та Перемогу: «Це – наш дім, і...

Чортків’янин Олег Кушнір про війну та Перемогу: «Це – наш дім, і ми зобов’язані його відвоювати»

На втішній гіперактивною діяльністю патріотичній стезі його «всюди повно». Бо ось, скажімо, Суспільне. Новини якраз напередодні подало публікацію, де у викладі переважає волонтерський бік невтомної праці чортків’янина Олега Кушніра. Спробуймо дещо «підправити» інформацію, пише Чортків Сіті.

«Тут інший вимір, інше життя, люди, які боронять наш спокій. Згодом розкажу про пророблену роботу і саму поїздку», – зазначивши про перебування в Донецькій області, лаконічно написав він у своєму Facebook надвечір минулої суботи.

А під кінець недільної доби радісно повідомив у месенджері: «Друзі, ми це зробили! Дякуємо за допомогу і молитви, довезли на сам «нуль» медикаменти і все необхідне! Разом до Перемоги!». Так, власне там Олегом та його побратимами тепер реалізується волонтерська місія.

Він не з новітніх – активно допомагає українським військовим з 2014 року. Тих, хто з ним плече в плече, резонно називає «старою гвардією».

– Наш благодійний фонд «Бонум» (з латині перекладається як «добро») офіційно заснували у 2016 році. Спочатку ми працювали тільки по Донбасу. Загалом пройшли від сектора А до М – від Щастя і до Маріуполя. Тобто ми були по всій лінії розмежування АТО/ООС. Всім бригадам допомагали. Втім, ми більше старалися працювати на добробати в той проміжок часу: «Правий сектор», «Айдар» – на тих, які не мали повного забезпечення.

Ця фраза – з його інтерв’ю Суспільному. Мені ж пригадується наше перше знайомство в стінах редакції Чортківської районної газети «Голос народу», коли Олег Кушнір і сумовито, й захоплено, і з великою любов’ю розповідав про відвідини тамтешніх дитячих будинків. То для нього – особливий біль, надто дитбудинки з напрямком соціальної реабілітації. Нехай це пролунає трохи сумбурно, проте із забіганням наперед скажу, що й увесь свій гонорар за першу книжку «Життєвий баланс: ключ до щастя» в часі одного з наших інтерв’ю він мав намір цілковито відправити на схід, в зону ООС.

Так, Олег Кушнір – не лише волонтер, бо така багатогранна особистість, як цей молодий чоловік, не може реалізуватися лише в одному, навіть найнагальнішому амплуа. Адже в нього за плечима значні напрацювання. Зокрема й духовні – понад десять років. Свою першу освіту здобув у Тернопільській біблійній семінарії – філіалі Канадського Едмонтонського біблійного коледжу. Має чималий досвід спікером, тренером, лектором переважно в форматі молодіжних семінарів. Відтак трансформувався в іншу сферу – вже як коучер (індивідуальний наставник). До того ж, він – музикант (є напрацювання на цілий мистецький альбом і бажання його випустити в світ, проте згодом) і – прекрасний фотограф.

Щодо фотографії. Ініційована О.Кушніром фотовиставка «Реалії війни на сході» ще задовго до повномасштабного вторгнення росії в Україну мала успіх в молодіжному середовищі в різних регіонах нашої держави (про це неодноразово розповідав «Голос народу»). Має успіх і тепер жорсткою документалістикою – фотографіями з фронту. «У цьому проєкті є три складові: виставка, розповідь і концерт. Нещодавно презентували його на Закарпатті. До того «Реалії війни на сході» показували у Польщі: Варшаві та Кракові. У Варшаві на цьому проєкті разом з Марією Бурмакою співали українську пісню разом – так нічого вдалося. Вперше співали, хоч спілкуємося давно», – розповів Олег.

– Зараз є два напрями: або ти в армії, або допомагаєш їй, тобто волонтериш, – акцентує. – Багато волонтерів зараз воюють. Але якщо я з моїм розбитим двічі коліном і моєю задишкою після інфаркту на фронті побратимів підведу? Коли почалася новітня фаза війни, ми потрапили в Тернопільську ТРО. Служили в першій роті 5-го батальйону. Через два місяці наш батальйон розформували й переформатували в окремий стрілецький батальйон ЗСУ, який вирушав на схід. Комбат попросив мене з кількома товаришами залишитися волонтерити й таким чином допомагати їм. Він чітко знав, що потрібно, адже свого часу пройшов Афганістан, АТО/ООС. На жаль, він загинув під час артобстрілу. Геніальний був командир.

– Багато волонтерів мають проблеми зі здоров’ям. Адже живемо у виснажливому ритмі, вирішуємо силу-силенну проблем. – У цих словах нема й на йоту жалю чи нарікання. Навпаки: з наступних слів аж струменить оптимізм.

– Але ми всі мотивовані: Україна повинна перемогти у цій війні. Бо інакше нас знищать як націю, державу і народ. А це – наша земля, наші люди, наші діти, батьки, брати-сестри, наш дім. Коли ми їдемо за кордон, там цікаво, прикольно, але то – не твоє. Повертаєшся в Україну і розумієш – це твоє. Не все тут супер, але воно рідне. У нас є все для хорошого життя. Дайте нам жити та працювати. Це – наш дім, і ми зобов’язані його відвоювати й відбудувати. Інакше бути не може. Тому ніяких пауз, втоми попри напруження, страх, виснаження. Ми не маємо права зупинитися.

Фото зі Facebook-сторінки Олега Кушніра