Головна Новини Чортківська мисткиня Людмила Гургач перетворює отчу хату в селі на казковий теремок

Чортківська мисткиня Людмила Гургач перетворює отчу хату в селі на казковий теремок

– Розмалювати родинну хату по чоловіковій лінії в селі Босирах мала намір давно, – коментує майстриня. – Тепер ось карантин допоміг.

Ні, в безпосередній роботі (а працює Людмила лаборантом екстреної служби клінічної лабораторії Чортківської центральної комунальної районної лікарні) жінка не мала й не має жодного послаблення. Просто довелось на певний час відкласти заняття східними танцями, а ще – волонтерство у БО «Дім милосердя». Тож вивільнився й час, аби віддатися улюбленому захопленню. Здійснити нарешті задум, що виношувався впродовж аж п’яти років!

– Хата в селі стара – понад добрих сто літ, це точно, – розповідає. – Бо є домогосподарська книга ще за 1860 рік, – доводить неспростовне. – У селі знають цей двір як обійстя Сорокопудів, так і називають. Ось і мій Володя звідти.

У тій хаті так, щоб постійно, то ніхто вже не проживає.

– Діда з бабою давно нема, – занурюється в минулі згадки художниця. – Мами нема шість років. Та ми тримаємо городи, тож приїжджаємо постійно. І все доглядаємо.

Наголошує, що, звісно ж, хата (пані Людмила називає її лагідно – «хатинка»), мабуть, молодша за домогосподарську книгу, бо на тому обійсті впродовж кількох століть щось руйнувалося – щось додавалося. Нинішнім господарям відомий родовід від четвертого коліна – прадіда.

Розписувати своє «дітище» мисткиня почала в березні, як і зазвичай, попередньо підмастивши та перебіливши хатинку.

Це так званий наївний розпис, – пояснює пані Гургач. – Або, як ще його іменують, сільське спрощене малярство. На кшталт добре знаного в Україні малярства Марії Приймаченко – квітковий. Я віддаю перевагу мальвам, бо дуже їх люблю, – деталізує.

– То – на замовлення сусідів, – пояснює художниця. – Бо ж півень – символ господарства, – додає.

А задня стіна цілковито віддана під …мурал з горами. Чому?

– Чоловік замовив, – відповідає пані Людмила. І пояснює: – Адже ми багато подорожуємо, підкорюємо горні вершини. Ось він і забаг, щоб бачити фрагмент нашого дальнього відпочинку на цій стіні.

Мисткиня по-наївному (наче в унісон назві розпису) дуже тішиться такому спадку і змозі приїздити сюди, подалі від міської метушні, щоб впиватися напрочуд чистим повітрям на повні груди, живити душу родинним духом.

– Адже сила нації – у збереженні культури предків, – акцентує.

Ще задовго до розписування сільської хати – сім років тому – жінка вже призвичаїлась працювати пензлем, виконавши дизайн коридору будинку в Чорткові. Та ще й порізьбила одвірки дверей.

– Мій дідо по маминій лінії був столяром, тому й маю тягу до дерева, – пояснює.

А ще вона гріє в своєму серці ось таке «сімейне коло в родинному домі». То – вся та живність, яка юрмиться біля сільської хати, на тамтешньому обійсті.

Ось руда красуня – газдиня садочка, як лагідно іменує Людмила зовсім ручну білочку. Виявляється, та хвостата хитрунка залюбки позувала господині цілих двадцять хвилин фотосесії, аби похизуватися своєю принадливістю.

Зовсім ручний і горобець, що постійно вмощується на хаті над головою художниці і пильно стежить за її рухами під час розпису.

– Немов прискіпливий критик, він оцінює мою роботу, – мовить мисткиня зовсім незлобиво, а навпаки дуже втішно.

Чортків. Сіті

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here