Чому Чортків нехнує історичним минулим?




chortkiv_20Скільки не пишемо у ЗМІ про різного роду проблеми, а віз і нині там. Навіть за радянської влади ціна гострого слова мала неабияку вартість – цінувалась високо. Якщо в газеті з’являлась, бодай, коротка замітка про бездіяльність чи порушення спокою якоюсь особою, то останній явно би не поздоровилось. А в наш недолугий час пиши про що хочеш, навіть ґвалтом кричи, критика залишається поза увагою суспільства.




Роками курсують містом нелегальні перевізники, продається фальсифікована горілка, горить сміттєзвалище, не працюють ліфти, розграбовуються городища тощо – проблема чи суцвіття проблем залишаються непоміченими загАлом чортківчан і можновладцями.
На Чортківщині є багато культурних та історичних пам’яток, які ще чекають на потік туристів з цілої України та з-за кордону, але вони потребують капіталовкладень, інвестицій, праці і рук.
За панської Польщі, аби відкрити українські читальні і школи у селах Західної України, селяни викраювали із сімейного бюджету останні гроші, бо дуже хотіли, щоб їх діти зростали грамотними, інтелігентними та порядними людьми, мали добру освіту і виховання. А сьогодні, аж страх подумати, дехто із метикуватих чухраїнців-шахраїв нагріває собі руки на розбазарюванні архітектурних та історичних приміщень.
Ми чомусь так влаштовані, що дальше свого носа не бачимо. Складається враження, що нікому із мешканців Чорткова не болить серце за світле чи сонячне майбутнє свого міста. До речі, замок у Чорткові, порівняно з іншими фортечними спорудами в інших містах, ще добре збережений, та й історія його вельми багата та велична. Такої точки зору притримується і кандидат історичних наук, науковий співробітник відділу археології інституту українознавства ім.І.Крип’якевича НАН України Микола Бандрівський, який кілька років тому побував на території Чортківського замку. За його словами, Долішньовигнанська фортеця на 70 відсотків збережена, але її потрібно досліджувати і відновлювати. Так в чому справа, що розмови про відбудову замку залишаються тільки розмовами? Хіба ми не патріоти своєї вітцівщини? Хіба ми не можемо чи не вміємо прорахувати всіх вигод від розвитку туризму на Чортківщині? Зрозуміло, що скептики відразу поставлять питання: «А де взяти гроші?». Відповідь напрошується сама по собі: «Стукати у кабінети високих достойників і урядників». Або ще краще, продати кілька земельних ділянок у місті і виручені кошти направити на відбудову замку. І так вже скільки земельних ділянок пішло «наліво», що стає навіть страшно думати про це. Нехай і пани Тарас Капуста й Роман Чортківський, які тепер згорнули “буйну” діяльність, а колись кермували районом, поділяться з міською громадою “заробленим ґрошом” від продажу єдиного кінотеатру в місті, і в Чортківського міського голови Михайла Вербіцького, гадаю, кишені не шовковими нитками зашиті.
Страх збирає, коли дивишся, як на центральній площі перед міською радою викопується якась чергова канава, а разом із асфальтом і землею вивертаються копачами (було і таке!) на зовні людські кістяки. І нікого з чортківчан зовсім не цікавить, що за людське поховання містилося колись у центрі міста. Микола Бандрівський приїхав до Чорткова, бо на сто відсотків переконаний, що на території нашого райцентру було кілька століть тому мусульманське кладовище, адже 11 років Чортків перебував під владою турків. Про замок в Чорткові багато писали польські історики, цю тему продовжують досліджувати місцеві краєзнавці.
До нашого часу, наприклад, дійшла легенда про мученика, якого замордували татари. Вона була досить поширеною серед місцевого населення міста на початку минулого століття. Одній жительці Чорткова приснився дивний сон, що над Серетом у замку, у певному місці знаходиться тіло польського рицаря, котрого живим замурували бусурмани. Знаком, який вказує на це місце, повинна бути бочка з палаючим в ній маслом. Ніхто, безумовно, цьому спочатку не повірив, однак після того, як ці сни повторилися, було вирішено все ж таки зробити пошук. І в одній із ніш замку було знайдено стоячий людський кістяк в рицарському спорядженні. Так як це був мученик-християнин, якого живим було похоронено мусульманами, його останки склали в труну і відіслали в Рим.
Замок в кінці XV – на початку XVI ст. з ініціативи власника чортківських земель Єжи Чартковського, притулився до підніжжя Вигнанської гори. Спочатку він був дерев’яним і успішно виконував свою функцію, стримуючи напади турків і татар. А в 1610 році згорів під час одного з нападів турків, після чого був відбудований у камені. У дворі знаходився палац і господарські добудови, а зовнішні стіни слугували оборонними мурами і бійницями. Цікаво, що палац був розписаний оригінальними фресками на світські теми. У 1611 році двір прикрасили кам’яні будівлі з аркадними галереями.
У 1640 році замок знову зазнав страшних руйнувань, але був відновлений. Важливу роль він відіграв під час визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького. У 1648 році спільними зусиллями жителів міста та козаків, яких очолив міський кушнір Северин Настільний, було штурмом узято замок і полонено польську залогу на чолі з графом Павлом Потоцьким.
Після Зборівського миру у Чорткові запанували поляки, а в 1672 році наші землі захопили турки, які панували тут одинадцять років. Замок став резиденцією субпаші Подільського пашалику.
Після розгрому турків під Віднем 1683 року вони покинули наші землі. Польща знову утвердила своє панування, яке тривало аж до першого її поділу 1772 року. Після цього Чортків увійшов до складу Австрійської імперії. Власники міста Садовські здавали замок в оренду то військовим, то єврейським купцям під торгові склади. У 1863 році тут була в’язниця, де утримували польських повстанців. Наприкінці XIX ст. замок було передано жіночому монастиреві сестер-милосердя, відтак він переходив з рук у руки, допоки повністю не занепав.
Останнім власником замку (до 1939 р.) було Товариство туристично-краєзнавче «Поділля», та факт залишається фактом: Чортківський замок ще зовсім не досліджений, тут ніколи не працювали археологи і потрібно вже сьогодні, поки не пізно, бити на сполох – за всяку ціну відбудовувати поруйновану фортецю – німий свідок нашої минувшини і слави.

Володимир ПОГОРЕЦЬКИЙ, Золота пектораль




Категорії: Новини

Теги:

1 Коментар

  1. Чортківський замок до глибини кісток є польським – відповідно поляки хай і відновлюють його. А чортківчани чи тим паче українці не мають нічого спільного з ним.

    Відповісти

Залишити коментар

Вашу адресу електронної пошти не буде опубліковано.

%d блогерам подобається це: