Багата релігійна та духовна спадщина нашого краю. Вона охоплює духовні центри, древні культові кам’яні та дерев’яні споруди. У храмах Збаражчини витає дух старовини. Сягають вони своїм корінням Середньовіччя і зберігають пам’ять про численних завойовників, меценатів і князів, відіграють неабияку роль в духовному житті людини і є символом віри, надії і пам’яті, пише Свобода
Протягом багатьох століть поселення Збаражчини характеризувалось неоднорідністю етнічного складу. Поряд з українцями тут жили поляки, євреї, вірмени. Різницею віросповідань, тривалим співіснуванням різних конфесій (православних, греко- і римо-католиків) обумовлене типологічне розмаїття сакрального будівництва. Внаслідок цього кожен з типів будівель (церков, костелів) відрізняється об’ємно просторовою структурою, стилістичними особливостями та хронологічними межами поширення.
На сьогодні сакральні пам’ятки зацікавлюють туристів не менше, ніж старовинні замки. Вельми оригінальною є церква Воскресіння Господнього (жителі міста називають її Велика). Початок будови дерев’яної церкви та її назви залишається невідомим. Відомо лише, що при церкві діяла міщанська, а згодом слов’яно-руська школа, яка переведена сюди із церкви Спаса.
Проте на місці старої церкви у 1760 році міщани Пригородка, шевці і наймити розпочали будівництво мурованої з каменю великої церкви. Її фундатором був збаразький міщанин — швець Григорій Гимонюк. Але через несподівану смерть йому не вдалось добудувати церкву. І тому дану святиню закінчив зводити граф Микола Потоцький. А споруджена Воскресенська церква в стилі українського бароко.
У 1887 році храм зазнав ушкодження під час пожежі, проте за 10 років він був повністю відреставрований. За часів радянського тоталітарного режиму храм закрили, перетворивши його на склад. Згодом Збаразький райвиконком повернув церкву віруючим і розпочалася її реставрація. Нині храм належить греко-католицькій громаді Збаража.
Ще однією історичною пам’яткою міста є Успенська церква. Як свідчать історичні документи, найдавніша церква у Збаражі стояла недалеко синагоги на горбочку, там, де маленький потік серед боліт впадав до річки Гнізни (тепер це – об’їзна дорога міста). Сучасна Свято-Успенська церква – це костел тринітаріївського монастиря і як костел вона діяла до 1789 року. Тоді ж приміщення костелу постраждало під час пожежі міста і з часом було продано українській громаді міста для облаштування у ньому церкви..
Історичних відомостей про Успенську церкву залишилося дуже мало. З початку ХХ ст. вона була філіальною церквою міста, нею опікувалися священики Воскресенської церкви. У 1930-х рр. святиню було відновлено, відбудовано також парафіяльний будинок в якому у 1926-1929 рр. містилася читальня «Просвіти».
В другій половині ХХ століття храм був закритий, з нього зробили склад, в цей час був побитий іконостас, зрізаний купол. У 1982 р. в приміщенні храму організовується районний краєзнавчий музей, який в 1989 р. перенесено до Збаразького замку. А Успенська церква була відреставрована, 26 серпня 1990 року її освятив отець Роман Сливка. Нині святиня належить православній громаді Київського патріархату.
Ще однією пам’яткою сакральної архітектури, яка виступає домінантою міста, є римо-католицький костел святого Антонія, фундатором якого був граф Станіслав Потоцький. Його будівництво розпочалося в 1746 році. на місці попереднього,спорудженого в ХVІІ столітті. В 1752 р. костел був посвячений під назвою святого Антонія і відданий для користування громаді. В найближчих роках закінчено будівництво монастиря, відбудовано господарські будинки. Вся територія новозбудованого монастиря оточена досить високим кам’яним муром з бійницями. Монастирський комплекс ХVІІІ століття складається з костелу, келій і надбрамної дзвіниці.
Далі по дорозі варто зупинитись біля каплички Святого Яна Непомуки (являється опікуном від повені), збудованій на сучасному місці, тобто біля мостового переходу через річку Гнізну у 1934 році. Капличка кам’яна, отинькована, збудована у вигляді альтанки з прямокутними колонами. До 1958 р. увінчана металевим хрестом. Фігура святого Яна була перенесена до мурованої каплички із дерев’яної, яка до 1934 році прийшла в занепад (знаходилась на протилежній стороні дороги старого мосту). В часи Другої світової війни фігура була знищена. А відновлена вона у 1993 році старанням римо-католицької парафії Збаража, яка опікувалася капличкою з часу її заснування.
Навпроти знаходиться каплиця Матері Божої Ясенгірської, будівництво якої приурочене до 60-річчя депортації українців з етнічних земель. Каплиця дерев’яна, різьблена, збудована та освячена у 2006 році. Ініціатором і натхненником її спорудження був отець Михайло Найко, настоятель Спасо-Преображенської церкви села Залужжя, який створив куточок-спогад для переселенців та нагадування прийдешнім поколінням про джерело духовності, символ примирення і прощення.
Цікавою пам’яткою сакральної архітектури міста є синагога, яка мабуть зводилась на місці своєї дерев’яної попередниці і стала однією із перших кам’яних споруд Збаразької кагальної організації .
Її побудова датується 1537 роком. У 1675 році синагога була спалена турецьким військом Ібрагіма Шишмана, а відновлена коштом родини Потоцьких у 1698 році Ця будівля збереглася до наших днів, хоч і не в первинному вигляді. Тому вона є найстарішою будовою вже нового міста. Єврейська синагога (українською «божниця», молитовний будинок), яка функціонально була не тільки місцем для молитов, але і місцем дискусій і судових засідань.
До центрального залу будівлі з трьох сторін примикали нижчі прямокутні приміщення для жінок. У центрі синагоги було підвищення з декількома сходинками, а біля східної стіни – Ковчег заповіту (шафка для зберігання священних сувоїв).
Збереглися спогади збаражан про те, що синагога в місті була не одна, а три. Кажуть, що біля великої будівлі була ще одна, менша синагога, в якій крім релігії, рабини навчали дітей староєврейської мови – івриту, а інша знаходилась з іншої сторони центру міста. Однак, крім спогадів жителів, інших доказів існування такої кількості божниць немає.
В 1941 р. будівля спалена німцями, а в 1945 році навколо синагоги розпочалось будівництво соко-винного заводу, а на даний час там знаходиться лікеро-горілчаний завод «Калганоф».
Оглядаючи сакральні пам’ятки Збаражчини, не можна оминути увагою Спасо-Преображенську церкву (тепер село Залужжя) – одну з найдавніших пам’яток архітектури старовинної Збаражчини, збудовану на вершині Чернечої гори у 1600 році. Церква мурована, в основному з великого тесаного каміння, склепіння – цегляне, потинькована. Храм – однонавовий, вівтарем орієнтований на схід. Церкву відносять до оборонних споруд, враховуючи товщину мурів (1,5-2 м) та досить грубе (0,5-0,7 м) склепіння, а ще круглі бійниці, що знаходилися під вікнами.
Церква має характерні особливості для часу її будівництва. У ній над притвором збудовано двоярусну вежу-дзвіницю, що становить з церквою одне ціле. Саме таким вимогам і відповідав прийом поєднання в одній будівлі оборонної вежі та храму. З північної сторони нави знаходиться мурована крипта (підвал), в якій у воєнні роки (1941-1945 рр.) був захований великий дзвін-бас, повторно встановлений на дзвіниці в серпні 1989 році. Історичні відомості про дзвони, що були на час будівництва храму та дзвіниці, відсутні. Але одна з легенд розповідає, що ці дзвони були заховані монахами на монастирському полі недалеко від церкви. Де саме їх заховали, – залишається таємницею до сьогодні, адже монастирське поле було немале.
В кінці XVII століття, коли Збараж належав князю Дмитру Вишневецькому, в церкві Спаса провадились реставраційні роботи. Тоді ж на фундаментах Свято-Онуфріївського монастиря, що знаходилися на захід від церкви, почав відбудовуватися Свято-Спаський монастир. При відбудованому монастирі існувала слов’яно-руська школа, заснована Збаразьким міським братством, яке дбало про піднесення рівня релігійного життя, про відновлення і будівництво церкви, утримання школи, лікарні-притулку. В школі навчалися юнаки-послушники, майбутні ченці. Школа при монастиреві проіснувала до 1700 році. В тому ж році Свято-Спаський монастир став греко-католицьким. Його перехід на унію зумовив виданий власником міста Юзефом Потоцьким універсал. З часом монастир почав розвиватись. В ньому було відкрито філософську школу. Після пожежі в 1771 році її переносять до Загаєцького монастиря на Шумщині. Після ліквідації руйнівних наслідків пожежі школа повернулася до Збаража.
За часів радянського тоталітарного режиму в 1961-му році храм Преображення Господнього закривають, а на початку 1980-х у ньому нищать намісний ряд іконостасу, престол, підлогу, розграбовують ікони, книги, церковне начиння. Церкву повернули вірянам в лютому 1989-го року, відремонтована їхнім коштом і у вересні того ж року освячена.
Церква Преображення Господнього в Залужжі привертає увагу не лише своєю історією, духовною енергетикою, архітектурою, а й не звичним сонячним годинником на стіні, який відраховує час у зворотному напрямку. Тому, здається, що він в цьому місці зупиняється — для того, щоб можна було, не поспішаючи, помолитися, відчути той дух героїчної і водночас трагічної минувшини, розгледіти навколишню красу цього маленького куточка нашої великої України.
Отже, Збаразька земля уславилась не лише як край старовинних замків, що слугували захистом від зовнішніх ворогів та нападників нашим предкам, але і як край храмів та монастирів, що стояли на захисті їх безсмертних душ.
Марія Довгаль
молодший науковий співробітник
Національного заповідника «Замки Тернопілля»
