Головна Новини Цимбалюк замість сесії поїхав на передову

Цимбалюк замість сесії поїхав на передову

11017480_1421128281518195_779361961262863491_nДепутат Тернопільської міської ради Віталій Цимбалюк не втомлює дивувати тернополян і добряче нервувати міську владу своїми вчинками. Він перший (і наразі єдиний) серед депутатів міськради не лише пройшов військовий вишкіл в «Марусиному» батальйоні, а ще й особисто відвіз допомогу на передову в зоні АТО.

В п’ятницю 27 лютого, коли більшість депутатів ТМР «дерибанили» міську землю, Віталій Цимбалюк разом зі своїми друзями-волонтерами вирушив на Схід, аби особисто передати допомогу тернопільським бійцям. Після повернення депутат поділився своїми думками і враженнями про перебування на передовій на своїй сторінці у Фейсбуку:

«А кілька днів тому, коли київські волонтери Олег Браславський, Олексій Таткало, Сергій Масленніков і Вітя Мячин дізналися, що я збираюся доставити їм чергове авто, обладнане для „передка”, то запитали прямо:„Ти ж хотів на передову? – то давай! – є можливість!”

Маю пояснити, як є. Я не зміг відмовити. Бо дуже вже хотів поїхати.

…Так, я знав, що як депутат, мушу бути на черговій сесії міської ради. Більше того, вже знав наперед, що там буде: статечні панове у краватках і без них знову „мусолитимуть” про те, чи я ще депутат, а чи вже таки не депутат. А юристи будуть пережовувати ухвалу суду про поновлення моїх повноважень, крутитимуть статтями і пунктами, як той циган сонцем…

Але кому і навіщо потрібні ці спектаклі? – пересічним нормальним тернополянам?! Зрозумійте мене правильно: я й сам – професійний юрист, і надуті щоки містечкових інтриганів можуть справити враження хіба що на таких самих, як вони. А для пересічних тернополян вся ця підкилимна біганина не варта минулорічної жуйки, прилиплої до закаблука біля входу в універмаг…

Але навряд чи інтригани усвідомлюють, що доля країни вирішується зараз не в сесійній залі ТМР, а між Маріуполем і Артемівськом. Навряд чи вони здатні зрозуміти цю просту істину саме так, як її розуміють вчорашні трактористи, а нині – артилеристи та кулеметники… Тому прошу зрозуміти мене правильно: мені запропонували поїздку „туди” – і все інше відійшло на другий план.

…Звичайно, було нервів. Бо вперше побачив ТАКЕ на власні очі. Особливо коли їхали трасою «Артемівськ – Дебальцево», де не так давно підірвалися на фугасі волонтери-львів’яни.

Але перша зустріч із нашими вояками-тернополянами була неймовірною!!!

Не маю права сказати, де саме і кого саме ми відвідали. Хоч жодної підписки не давав, але твердо й жорстко пообіцяв не називати деталей (села, підрозділи тощо). Командири повірили мені – як депутатові – „на слово”. До речі, отепер я вже точно – на все життя! – знатиму справжню ціну обіцянці „на слово”» – пише Віталій Цимбалюк.

Зустрів депутат і земляків: там, на передовій, приналежність до однієї адміністративно-географічної одиниці ціниться особливо.

«Як нас зустріли земляки, описати не зможу, бо слів таких не знаю… І не тому, що ми понавозили їм цілу купу всякої потрібної всячини, – пише Віталій Цимбалюк. – Вони у своїх холоднючих окопах і криївках давно вже „перетерли”-переговорили одне з одним про все, що наболіло; а тут – така нагода поспілкуватися зі „свіжими” людьми „з дому”! Розпитували про все: за Тернопіль, за курс долара і за ціни в магазинах. …Дуже ображені на владу. Чому? – розповім на найближчому телевізійному ефірі (чи в Youtube)».

Там, на передовій зовсім інша правда про війну, перемир’я, генералів, яку, на жаль, не покажуть по центральних телеканалах, вона залишиться в щоденниках і спогадах солдат. Та в тих, з ким вони поділися цією простою солдатською правдою.

«Один боєць веде щоденник: записує все, що бачить довкола, відколи приїхав на передову. Він просто показав мені свої записи після останнього мінського «перемир’я», коли бачив вихід українських військових із Дебальцевого… І тоді я зрозумів, що наші генерали тих втрат ніколи не зрозуміють, – зауважує Віталій Цимбалюк. –  Я не знаю, чи простять тим генералам солдатські матері, дружини і діти-сироти…

А за привезене хлопці дуже дякували, бо їм і справді багато чого не вистачає. Кажуть: „Допомога волонтерів дуже підтримує”. І вони готові стояти там до кінця. Бо – патріоти…»

«Зараз упіймав себе на думці, що можу писати тут до ранку… Про те, як живуть місцеві люди в умовах війни. Про те, як попри «перемир’я», постійно рвуться міни і свистять кулі снайперів та пролітають траси крупнокаліберних кулеметів. Про те, як у бліндажах зігрівають наших вояків волонтерські буржуйки. Про те, із яким захопленням читали хлопці «Повстанську абетку» Олега Вітвіцького, яку я взяв із собою…

Ага, і ще про одне! Якщо хтось чекає від мене історійку, як я героїчно „стріляв у москалів” – такої історії не буде. Я не Порєчєнков, тож дешевих „понтів” не чекайте.

Не хочу нікого „грузити” довжелезним текстом – скажу лиш одне: хлопці-тернополяни, поверніться додому живими!» – завершує свою розповідь Віталій Цимбалюк.

2 КОМЕНТАРІ

  1. Цимбалюк приемно вражае своiми вчинками. Нашi депутати, якi сидять в своiх кабiнетах, зiбрались та поiхали би на Схiд. Може щось зрозумiли би в цьому життi. Що крiм бабла е iншi цiнностi.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here