Станом на перше січня 1946 року на Кременеччині діяло 5 монастирів: Почаївська Свято-Успенська Лавра, Свято-Духівський скит Почаївської Лаври, Богоявлення Господнього у Кременці, Загаєцький монастир Івана Милостивого в селі Малі Загайці, Свято-Миколаївський жіночий монастир, пише kremenets.city.
У цих монастирях проживало майже дві сотні ченців та послушниць.
Історія останнього, Свято-Миколаївського жіночого монастиря, доволі утаємничена. Місцевий краєзнавець Василь Олійник про цей монастир розповідає так:
“Свято-Миколаївський жіночий монастир з 42 монахинями та послушницями. У селі Обич (сьогодні – Шумський район). Цей монастир вже мало хто пам’ятає. Свої витоки монастир бере з 1368 року. У 1605 році Свято-Миколаївський монастир був спалений татарами, та відновлений князем Єремієм Вишнівецьким. Саме із села Обич найбільше свідомих українців брали участь в Українському русі опору. Два десятки з них вийшли у вільний світ на Захід, і впродовж свого життя боролись за Державність України. Монастир проіснував до 1949 року. Черниць розігнали, будівлі розібрали на будматеріал для вірних ленінців на “комуністичне домашнє будівництво”. Радянська влада його перепрофілювала під будинок інвалідів, потім, – дім пристарілих”.
