Головна Новини У Олени Підгрушної гостра стадія міокардиту

У Олени Підгрушної гостра стадія міокардиту

В понеділок, наче грім серед ясного неба, пролунала інформація, що Олена Підгрушна змушена припинити свої виступи в сезоні 2018/19 через стан здоров’я. Діагноз – гостра стадія міокардиту – викликав бурхливу реакцію та занепокоєння у вболівальників Олені та всієї нашої збірної. Аби розставити всі крапки над “ї”, ми попросили капітана нашої жіночої команди докладно розповісти про всю ситуацію, в результаті якої сезон для Підгрушної завершився завчасно.

НІХТО НЕ МІГ ПЕРЕДБАЧИТИ ТАКИХ НАСЛІДКІВ

– Лєна, давай розпочнемо з січня, з тієї хвороби, яка потягнула за собою всі наслідки.

– Все розпочалось 2 січня, коли я зранку потренувалась, і все було в порядку, а ввечері температура піднялась до позначки 38. І одразу все: кашель, нежить, горло…

– Втім, на жаль, хвороба в січні не є для тебе великою новиною… Як було прийняте рішення, що вже в Рупольдингу можна стартувати?

– Звісно, Оберхоф я пропустила. А потім? Ну, перехворіла, температури немає, якоїсь симптоматики хвороби не було… Сезон триває – і зрозуміло, що потрібно стартувати, це було логічне рішення. А оскільки там була естафета, то одразу заявляти мене туди, пропускаючи спринт, було ризиковано. Тому що на той час я вже місяць була без стартів, і невідомо було, чи відновилася на сто відсотків від хвороби. Це можна відчути, лише в змагальному режимі – на тренуванні неможливо. Хоча вже тоді методом дистанційної діагностики було виявлено певні застереження, щодо можливості подальших стартів.

– Що це за дистанційна діагностика?

– Є люди, з якими я співпрацюю протягом вже чотирьох років. І є певні прилади, за допомогою яких я періодично “зчитую” свої дані, і в електронному вигляді передаю їм. Завдяки цьому отримую більш оперативну інформацію по стану свого здоров’я.

– І спринт в Рупольдингу також показав, що не все гаразд…

– …що я точно до естафети не готова. Але тоді ми зробили скидку на те, що дуже довго я пролежала з температурою, і, напевне, м’язи ще не готові до цієї роботи. Тому вирішили – до наступного етапу пройде ще тиждень, пройде відновлення, буде якийсь тренувальний процес – маю бути готова бігти в Антхольці.

Але там – висота, яка вносить свої корективи. І знов-таки складно зрозуміти, чи це продовження проблем зі здоров’ям, чи тобі важко через висоту, адже важко було всім і задихалися всі, і я нічим не відрізнялась від інших дівчат. Відповідно, після кількох тренувань було прийняте рішення – стартувати. Але під час гонки було видно, що я “сідаю” на кожному кілометрі. Тренер це побачив, і мені сказали зупинятись, щоб не нашкодити своєму здоров’ю.

Втім, знов-таки, було виправдання – гори, і ми фактично закрили на це очі, сподіваючись, що мій стан буде покращуватись далі. І я поїхала в Канаду. Але вже в Кенморі, пройшовши повністю акліматизацію, на швидкісних тренуваннях я зрозуміла, що це – не просто наслідок простої хвороби, а щось більш серйозне. І тоді вперше ми замислились над тим, що потрібне додаткове обстеження і поглиблені аналізи. Я просто відчувала, що в мене “мотор” не працює. Фактично, він не працював, починаючи з Рупольдинга, але тоді були логічні пояснення: старт після хвороби, потім гори… Ніхто не міг подумати, що все призведе до таких наслідків, в тому числі і я – досі не можу…

НАВРЯДЧИ В НАШОМУ БІАТЛОНІ РАНІШЕ БУЛО ЩОСЬ ПОДІБНЕ

– Часто навантаження на фоні хвороби дають ускладнення, на серце також. Не було сумнівів у тебе, в лікаря – щоб обстежитись ще під час другого триместру. І чи є взагалі така можливість під час виступів на етапах?

– В нашого лікаря є можливість зняти кардіограму на місці. Це було зроблено – і кардіограма нічого не показала. І на сьогоднішній день кардіограма в стані спокою в мене абсолютно ідеальна. Я 20 років в спорті, в мене хороше, сильне серце, тому в спокої жодної симптоматики не видно. І я б ще спокійно місяцями могла працювати в аеробному режимі, і ніхто б цього не помітив. Але коли виходжу на максимальні навантаження, тим більше в умовах додаткового стресу і адреналіну під час гонок, це все погіршує становище. Саме тому піднімалась температура, якщо згадувати про причини невиходу на старт в естафеті Кенмору. Тобто, все було пов’язано, втім ніхто не міг зрозуміти, чому це відбувалось. Але зараз після обстеження просто всі пазли зійшлися. Проте, передбачити це було неможливо, адже це – абсолютно нестандартний випадок. Навряд чи в українському біатлоні хоча б раз було щось подібне.

– З іншого боку, в Кенморі ти старувала в короткій індивідуалці і показала більш впевнений результат, ніж це було протягом січня…

– Як можна назвати результат впевненим, якщо я на колі програвала хвилину?! Так, це не був результат у дев’ятому десятку, але просто в Рупольдингу був спринт, а в Канаді – індивідуальна гонка, і за рахунок стрільби вдалось посісти більш пристойне місце. І, вже маючи досвід Рупольдингу і Антхольцу, я розуміла, що виходячи на пульс 187, на такому ритмі я стріляти не можу. Під час контрольних тренувань мій максимальний пульс 175. Так, на фінішному колі можна відпрацювати і на такому пульсі – нема питань. Але впоратись так зі стрільбою не реально. Тому під час тієї гонки десь підсвідомо стримувала себе, тримаючи пульс в певних межах. А на фінішному колі спробувала пришвидшитись, і тоді вже остаточно переконалась, що зробити цього не можу.

– Тим не менш, тебе заявили на естафету…

– Так, поставили мене, тому що Яна Бондар здорово пробігла індивідуальну гонку, але в попередній естафеті в неї було три кола штрафу. Звичайно, для неї це було би психологічне навантаження. Однак після гонки я говорила тренеру, що погано себе почуваю, що в мене можуть бути проблеми з серцем… Звичайно, йому було складно в це повірити, як і будь-якій людині зараз, мені в тому числі. Але ми домовились почекати дня старту, і якщо будуть додаткові симптоми чи погіршення самопочуття, мене замінять.

В той вечір Яні нічого не говорили, щоб вона додатково не хвилювалась, але зранку вона мала інформацію, що можливо стартуватиме. Потім вирішили, що все ж-таки бігтиму я, і Яна поїхала на тренування. Але за годину до виїзду команди на естафету в мене підскочила температура. Тренери на той час вже були на чоловічій гонці, тому я підійшла до дівчат і попередила, що стартувати не зможу. Тобто, остаточно Яна дізналась про свою участь в естафеті буквально за годину до старту.

“ВИ ВРЯТУВАЛИ МЕНІ ЖИТТЯ”

– Після цього тебе екстрено відправили до Києва. Зазвичай таке серйозне комплексне обстеження планується заздалегідь. Як вдалося вирішити питання настільки швидко?

– В першу чергу, хочу подякувати президенту НОК України Сергію Назаровичу Бубці та Центру Кардіології та Кардіохірургії – Клініка для дорослих Іллі Миколайовича Ємця. Певною мірою можна сказати – вони врятували мені життя. Я розуміла, що часу в мене обмаль, потрібно було щось оперативно робити, і потрібні дійсно хороші спеціалісти. Тому що коли звичайний лікар подивиться на мою кардіограму, він нічого не помітить. Тому що не кожен лікар зустрічає “спортивне” серце.

Я звернулась за допомогою до Сергія Назаровича, тому що він багато кого знає в цій сфері, і саме він порадив цю клініку. Потім я ще погодила питання лікування з Володимиром Михайловичем Бринзаком. Спеціалісти клініки самостійно все організували у дуже стислий термін. Єдине – мені потрібно було зачекати добу, аби організм адаптувався та “заспокоївся” після тривалого перельоту. І вже 14-го лютого зранку зробили комплексне обстеження, максимально швидко і якісно. За два дні зробили дуже багато. Якби я самостійно ходила в будь-яку клініку, це тривало б тижнями, і не зрозуміло, чим би закінчилось.

На УЗІ лікар побачив певні проблеми, і аби виключити можливість міокардиту, вирішили пройти МРТ. Але вийшло так, що не виключили, а лише підтвердили наявність міокардиту. На сьогоднішній день ще триває процес дообстеження, консультацій, тому що потрібно ще призначити остаточні методи лікування. До останнього всі в команді сподівались, що мені вдасться повернутись – якщо не на чемпіонат Європи, то принаймні на збір перед чемпіонатом світу. І вчора результати обстеження стали великим негативним сюрпризом для всієї команди.

– Станом на зараз, що кажуть лікарі: наскільки це небезпечно, перш за все, для “звичайного” життя?

– Враховуючи те, що все було зроблено вчасно, моєму життю і здоров’ю нічого не загрожує. Якби я продовжила сезон, наслідки могли бути катастрофічними, аж до інвалідності чи навіть летального випадку.

– А якщо хоча б теоретично говорити про можливість продовження життя у спорті?

– Ну зараз лікарі говорять: після повного курсу лікування потрібен відпочинок на пару місяців, а далі – бігай скільки хочеш. Але зараз поспішати з рішенням немає сенсу.

– Лєна, дякуємо за таку детальну та відверту розповідь! Бажаємо, щоб лікування пройшло успішно, й усі проблеми лишились в минулому, та ніколи більш не повертались. Ну а щодо подальших виступів, почекаємо, що тобі підкаже серце – в прямому та переносному сенсі.

Євген Тарасенко

https://www.biathlon.com.ua

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here