За словами Руслана Підставки, у приміщенні монастиря о. Бернардинів у Збаражі в середині ХІХ ст. розміщувалися, крім келій і бібліотеки, ще й початкова школа, законна і народна гімназії, казино і офіси повітового уряду, міська читальня. Монастир надавав в оренду ці приміщення, практично, до 1939 р. Однак, в історії кляштору були не зовсім приємні (чи скоріше, зовсім неприємні) моменти, коли в приміщенні вимушено розміщували (чи хотіли розміщувати) госпіталі та військові лазарети, пише сайт Тернополяни.
“Так, ще 28 листопада 1837 р. військовий комісар Владислав Людвіг та управитель збаразькими маєтками Потоцьких Францішек Дембінський зажадали від гвардіана монастиря о. Яцка Шелігевича віддати частину монастиря на потреби військового госпіталю на випадок війни (за символічну плату оренди). Але встановлена бернардинами оренда була зумисно настільки високо піднята, що австрійські військові відмовилися. Такі ж безуспішні спроби розміщення госпіталю в частині келій монастиря були в липні 1866 р., а в листопаді 1880 р. – відділ Червоного Хреста для медичного обслуговування поранених австрійських солдатів, – повідомив Руслан Підставка. – Зовсім по іншому складалися взаємовідносин керівництва кляштору з російською окупаційною владою в період І-ї світової війни, коли в приміщеннях були розквартировані солдати ескадрону драгунів, які самовільно входили до монастиря і порушували законний порядок (за мовчазної згоди міської влади за коменданта міста Леоніда Конаржевича та його заступника Петра Колесникова). Накладена на міщан контрибуція стосувалася і монахів”.
Як стверджує дослідник, 17 грудня 1914 р. комендант викликав до себе о. Даниїла Магонського і заявив, що в монастирі буде проведено ревізію майна (як форма репресії по відношенню до монахів з надуманою причиною переховування зброї). Обитель була оточена жандармерією і заступник коменданта з бурмістром Топецером та двома російськими офіцерами обшукали ВСІ приміщення, стрих і пивниці, але так нічого і не знайшли.
“В 1915 р. в монастирі розмістили військовий госпіталь, виселивши монахів з келій на дах. На подвір’ї перед костелом розташували скирди соломи і сіна для коней, а в монастирському садку була розміщена польова кухня. Всюди були розкидані використані бинти і бандажі, упаковки з лікарських засобів, інший непотріб. Після евакуації госпіталю в жовтні 1915 р. багато монастирських речей було пошкоджено, а цінні — вкрадено. У зв’язку з цим о. Д. Магонський написав скаргу до військового коменданта, на що було отримано відповідь: „Це дрібниці порівняно з тим, що ми могли цілком зруйнувати монастир“! Обурений скаргою гвардіана, а також керівника міста Сергія Сперанського, комендант наказав останнього позбавити посади і вислав на Сибір. Така ж доля чекала б і на о. Даниїла, але за нього вступилися парох о. Александр Заячківський та власник млина Д. Білєр, а лікар др. В. Білінський заплатив за гвардіана великий штраф, – наголошує Руслан Підставка. – „Заступники“ радили Д. Магонському залишити місто, поки його не покинуть росіяни, але він категорично відмовився. Нова, але аналогічна до попередньої, інвазія московитів до монастиря відбулася на сам новий 1916 рік. Так само тут було облаштовано госпіталь для солдатів, а через місяць його замінено на венеричну лікарню. Чергова депеша о. Д. Магонського вже до командира 6-го корпусу 11-ї Російської армії зазначала, що бернардини вже б згодилися на розміщення поранених солдатів, але лікування хворих на „НАЙПОТВОРНІШУ, НАЙПЛЮГАВІШУ І НАЙВСТИДНІШУ ХВОРОБУ — ВЕНЕРИЧНУ, МАЛО НА МЕТІ ПУБЛІЧНЕ ЗГАНЬБЛЕННЯ МОНАСТИРЯ, ЗНЕВАЖАННЯ МОНАХІВ І НАТЯК ДЛЯ НИХ — ЗАЛИШИТИ ЗБАРАЖ“. Комісія, що прибула з штабу армії визнала правомірність таких претензій, але заходів не було вжито ЖОДНИХ і „розпусний диспансер“ пробув в кляшторі аж до жовтня 1916 року”.
Чергове перебування росіян в монастирі в серпні-вересні 1917 р. законний хронікар описав наступною фразою: „Настали для монастиря часи євангельських утисків“. На вежі костелу навмисно було вивішено царський штандарт (прапор), щоб провокувати німецьких артилеристів в Чернихівцях для обстрілу монастиря, і звинувачено в цьому монахів (за що було спалено частину монастирських господарських приміщень). 2 листопада 1918 р. росіяни залишили Збараж…(за матеріалами Ю. Кахеля).
