Наталія Галич – прекрасна борщів’янка та талановита українка, яка уже довгий час мешкає в далекій Канаді, але при цьому робить усе можливе, щоб не тільки зберегти, а й розвивати українську культуру далеко за океаном, оберігати наші традиції та самобутність, пише Звістка.
Редакції “Звістки” вдалось поспілкуватись з Наталією та дізнатись багато цікавого про її еміграцію в Канаду.
Наталю, скажіть, чому саме в Канаду перебрались жити і наскільки комфортним є життя за океаном?
Приїхала до Канади в жовтні 2010 року, а сама ідея виникла ще в 2005. Чому саме Канада? З першого уроку закохалася в англійську мову та в учительку Костецьку Галину Адамівну. Хоча, спочатку мене записали у французьку групу, але, не дивлячись, що я була досить мала ще, 4 клас, я попросила директора школи перевести мене в англійську групу 
Чому, запитаєте ви? Не знаю… Можливо, що інтуїтивно. Тепер уже важко сказати.
Також завжди хотіла пожити в англомовній високо розвинутій країні. Перед Канадою я півтора року жила і працювала в Лондоні, а також Об’єднаних Арабських Еміратах.
В 2005 році дізналася, що є офіційна програма для висококваліфікованих спеціалістів Skilled Worker Program. На той момент канадійці потребували вчителів. За умовами федеральної програми, якщо ти маєш відповідну освіту, 4 роки працював за спеціальністю, маєш певний рівень знання англійської, то можеш подавати документи. Що я і зробила.
Хочу сказати, що перші роки були нелегкими, навіть із знанням мови. Дуже багато потрібно було взнати, вивчити, звикнути. Але завдяки друзям дитинства, нашим землякам з Борщева Тані, Антону та Ігору Питльованим, цей процес адаптації був менш болісним. За що я їм неймовірно вдячна.
Сьогодні Ви чимало часу приділяєте розвитку українських традиції, підтримці наших співгромадян, які живуть в Канаді. Що саме надихнуло на усе це?
Українців в Канаді багато! Особливо в провінції Онтаріо, де я живу.
Сучасним українцям, котрі вирішили сюди приїхати, дуже пощастило. Адже попередні покоління побудували церкви, створили школи та кредитівки, молодіжні та різні культурні організації.
Вони зберегли дух, культуру, мову! Тому я вважаю за необхідне розвивати та примножувати цей величезний скарб!
Тут поважають українців. Адже більшість з нас зарекомендували себе працелюбними, гідними людьми.
Яка мета діяльності «Nova Shkola – Нова Школа» і чому взялись за таку непросту справу?
По справжньому мені стало леко і комфортно, коли повернулася до улюбленої справи – вчителювання. Спочатку працювала в Українській суботній школі імені Лесі Українки в м.Оттава, а минулого року організувала і створила Нову українську суботню школу, де щосуботи навчаємо дітей української мови, літератури, історії, географії, культури.
І, взагалі, багато волонтерю для української громади, що додає сил, натхнення і дарує таке приємне відчуття причетності до українства в цілому світі!
