Чемпіон світу із армреслінгу Пушкар Андрій загинув в автомобільній аварії 14 листопада 2018 року. “Спокійний велетень” — так назве його учень за рік після смерті. Таким він запам’ятався всім — друзям, учням, колегам, рідним. “Назавжди у моєму серці” — залишила сьогодні коротке повідомлення на своїй сторінці у Facebook дружина Світлана, запросивши друзів під постом із фото, де вони з Андрієм удвох, залишати свої з ним світлини, пише Кременець Сіті
Фото зі сторінки Андрія Пушкаря у Facebook
Троє добрих знайомих чемпіона України, Європи та світу із армреслінгу учні Ігор та Назар та тренер Ігор Лисий розповіли журналістам Кременець.City яким був Андрій Пушкар у житті і роботі.
Ігор Пасєка — чемпіон Європи і Світу із армреслінгу
“Ми були з Андрієм знайомі майже 10 років. Він — мій тренер. Андрій був серйозним і водночас добрим, завжди готовим допомогти всім — і спортсменам, своїм учням, і всім іншим. Перед змаганнями Андрій завжди налаштовував своїх учнів на перемогу. Казав: “Мусиш перемогти, вони слабші за тебе, ти — найсильніший”. Це дуже підбадьорювало. Він казав: “За тебе вболівають, на тебе рівняються, ти повинен перемогти”. Насправді, такі слова лише додавали відповідальності.
Фото зі сторінки Ігоря Пасєки у Facebook
Першу травму я отримав на чемпіонаті України. На два роки вийшов із спорту. Андрій казав “Не переставай тренуватися, просто підтримуй форму”. І років три тому я повернувся до серйозних тренувань.
Я почав займатися спортом у 2009 році. Після року тренувань я вже встиг полюбити спорт. Тоді Андрій якось підійшов до мене і сказав, що добре займаюся і що стану чемпіоном. Я посміявся з цього. Прості хлопці не вірять в такий успіх. Вже в 2012 році я став чемпіоном Європи з армреслінгу, а у 2014 — чемпіоном світу. Андрій бачив перспективних людей.
Коли дізнався про аварію, просто не повірив. Я сказав: “Такого не може бути”. Це сталося у середу, а в понеділок ми ще разом тренувалися. Мені зателефонували двічі, потім я сам передзвонив у спортзал. Для мене це дуже велика втрата”.
Фото із сторінки Світлани Пушкар у Facebook
Ігор Лисий — тренер з пауерліфтингу та армреслінгу, Тернопіль
“Ми познайомилися з Андрієм у Чорткові на змаганнях із пауерліфтингу, коли йому було 16. Він був високий, худий хлопчина. Приїхав разом із батьком, своїм тренером. Анатолій Федорович підійшов тоді до мене і попросив, щоб Андрій спробував з моїм спортсменом позмагатися “на руки”. Вага для спортсмена має значення. Андрій був вдвічі легшим за свого суперника. І виграв.
Ми з Андрієм разом зі своїми учнями їздили якось на змагання з армреслінгу в Севастополь. Це був рік 2005. Там я програв і зрозумів, що армреслінг — це не все так просто. Тут теж потрібні серйозні тренування. Дорогою назад я запропонував Андрієві разом провести такі ж змагання в нашій області. Біля магазину “Ракушка” у 2006 році ми провели перший спільний турнір в Тернополі — Чемпіонат області з армреслінгу. Учасників тоді назбиралось близько 100 осіб. Потім ми проводили Всеукраїнські турніри у Кременці.
А в лютому 2019 року ми провели Всеукраїнський турнір пам’яті двох чемпіонів з армреслінгу — Андрія та його батька Анатолія Пушкарів.
Фото із сторінки Світлани Пушкар у Facebook
Найголовніше, що характеризує Андрія, він був людиною. Все позитивне, що можна комусь сказати, це про нього. Добрий, скромний, людина з великої букви.
Коли дізнався, що Андрій загинув, не вірив у те до останнього. Ми тільки тиждень перед тим спілкувалися”.
Назар, 32 роки, військовий резерву збройних сил України, учень і товариш Андрія
“Це був 2005 рік. Я займався легкою атлетикою у спортзалі університету. Про армреслінг я знав лише з екрану телевізора. На одному з тренувань Андрій підійшов до мене і запропонував поборотися на руках. Я тоді бігав, Андрій з іншими хлопцями спостерігав за мною. Перше, на що звернув увагу, це на будову тіла. У мене від природи великі руки, а це важливо для армреслінгу. Казав, що зможу. Я спробував.
Він любив цей вид спорту і сам був “спокійний велетень”. Тому, що армреслінг — один з мирних видів спорту. Андрій завжди мене брав на змагання. Казав “чим більше будеш боротися на змаганнях, тим швидше перестанеш їх боятися”. Він був як батько, хотів ділитися радістю, яку сам отримував від спорту. Вкладав віру у себе. Був спокійний, виважений, мудрий. Я собі думав “ну як так може бути?”, щоб ні на кого не хотілося підняти голос. Коли Андрій говорив, всі слухали, але не тому, що боялися, — його поважали.
Фото зі сторінки Андрія Пушкаря у Facebook
Я був просто шокований, коли мені сказали, що Андрій загинув. Товариш повідомив, скинув лінки новин, які поширювали у Facebook. Я почув інформацію, але не прийняв. Потім побачив більше новин, переконався, що це правда. Зразу відпросився з роботи. Ми кілька днів перед тим тренувалися разом.
Зараз заходжу в спортзал, я звик, що має бути Андрій, але його нема. Є такі друзі, що їх не завжди бачу, але вони є. Андрій був таким другом.
Я ще був “з того спортзалу”, першого, найдавнішого. Був час, коли я після травми спини довго не відвідував спортзал. Відновив тренування за рік до його смерті. На одному з них Андрій підійшов, навис наді мною і сказав: “Знаєш, Назаре, я тебе дуже радий бачити”. В тих словах було стільки щирості. Я повірив — він справді був радий, що я відновив тренування”.
Фото зі сторінки Андрія Пушкаря у Facebook
Пушкар Андрій Анатолійович народився 6 серпня 1985 року у Кременці Тернопільської області. Він добре відомий український спортсмен-рукоборець, тренер. У 2006 році став заслуженим майстром спорту України.
Андрій Пушкар був чемпіоном світу 15 разів, чемпіоном Європи — 16 разів, 7 разів виборював Кубок світу серед професіоналів. Спортсмен виступив у трьох десятках країн світу. В Україні отримав близько 200 медалей з різних турнірів.
Фото зі сторінки Андрія Пушкаря у Facebook
У грудні 2018 року Президент PAL професійної ліги армспорту Ігор Мазуренко, передав чемпіонський пояс турніру Vendetta All Stars – Armfight дружині Андрія Пушкаря Світлані. Андрія Пушкаря визнали абсолютним рекордсменом із найбільшої кількості перемог з армреслінгу в абсолютній вазі на Кубках світу серед професіоналів.
