Головна Новини Суддя розповів про закулісся відбору на посади суддів Верховного суду

Суддя розповів про закулісся відбору на посади суддів Верховного суду

Суддя із Тернополя Андрій Жук який пройшов усі етапи першого відбіркового конкурсу до Верховного суду України і не став суддею касаційного суду у складі Верховного суду, розповів відверто про те, що відбувалося за кулісами конкурсу.

Ось і закінчився дев’ятимісячний марафон – конкурс на перші 120 посад суддів Касаційних судів у складі Верховного Суду. Конкурс, до участі у якому ВККС було допущено близько 700 правників. Конкурс, який вперше проходив за кардинально новими процедурами під прискіпливим оком всього українського суспільства.

27 липня 2017 року пізно ввечері, коли ВККС на своєму засіданні офіційно затвердило рейтингові списки кандидатів на посади суддів Касаційних судів у складі Верховного Суду, до моніторів комп’ютерів та екранів смартфонів була прикута увага як мінімум 320 кандидатів, що були допущені до фінального етапу – етапу співбесід. Одним з таких кандидатів був і я. З власного досвіду можу сказати, що ті півтори години засідання Комісії були, напевне, найбільш нервовими для кожного з кандидатів. Для кожного, хто вирішивши взяти участь у конкурсі, вважав, що саме він є тим достойним кандидатом, якому буде довірено в новому Верховному Суді впроваджувати стандарти справедливості та верховенства права і долучитися до становлення справжньої третьої гілки влади – Сильного Суду, суду якому довіряє суспільство, суду до якого приходять за захистом своїх порушених прав.

З оголошенням кожного наступного місця в рейтинговому списку напруга все збільшувалась. Чим ближче було до закінчення оголошення місць в першій тридцятці кожного з Касаційних судів – тим більше хотілось не дихати, аби не пропустити своє прізвище та кінцевий бал. Своє прізвище я не почув. Вірніше, воно  прозвучало лише під номером 50. У рейтинг переможців я не увійшов.

А чи є в цьому конкурсі переможці і переможені? Чи є щасливчики і невдахи? Моя відповідь – ні. І ось чому.

Близько 700 правників: адвокатів, науковців, суддів пройшли всі можливі й неможливі перевірки з метою стати суддею Верховного Суду. Ми вперше погодились на відкриття всіх наших «скелетів в шафі». І не тільки наших, а і всіх наших близьких. Протягом останніх 9-ти місяців ми перебували майже в реаліті-шоу «за склом». Хтось не витримав на перших етапах. Хтось здався пізніше, але я не про це.…

Цей конкурс дав мені – судді першої інстанції, можливість долучитись до участі у реалізації бажання нашого суспільства, частиною якого я також є, до формування нової формули взаємодії громадян та органів державної влади, до нової формули «громадянського суспільства».

Конкурсні процедури дали мені відчути себе студентом 15-річної давнини, коли я здавав державні іспити у НЮАУ ім. Я. Мудрого. Проте ці екзаменаційні завдання мали набагато вищу вагу. Вперше в історії України діючих суддів перевіряли на знання права та навичок написання судового рішення. Але це ще не все.

ВПЕРШЕ в історії України кандидатів на посаду судді перевіряли на компетентність на підставі психологічного тестування та тестування на загальні здібності. Саме цей етап став самим цікавим та утаємниченим від кандидатів, оскільки ми не мали можливості ознайомитись із своїми результатами.

27 липня став визначальним днем у найвищому розумінні – екзаменаційна комісія оголосила 120 кращих з кращих.

Чи можемо ми сумніватись у компетентності та/або доброчесності переможців?

Звісно, можна сумніватися в доброчесності і навіть компетентності будь-кого.

Але, ми всі – і суспільство, і юридична спільнота, і судді всіх інстанцій – повинні дати їм шанс впровадити судову реформу. Всі кандидати підтвердили свою готовність бути новим обличчям правосуддя. Зовсім іншими суддями, а не такими, як суддівську професію намагаються представити у таблоїдах та деяких телеканалах. Ми, судді, вже давно вирішили стати іншими.

І на останок.

Чи розчарований я особисто конкурсом? – Ні.

Чи розчарований власним результатом? – Так.

Чи треба робити щось далі? – Звичайно, так.

Вітаю всіх кандидатів, які потрапили до перших тридцяток кожного Касаційного суду, а для тих, хто не потрапив і для всієї України – скажу:

Оскільки ми всі відважились на участь у конкурсі, ми всі відкрили себе суспільству, ми дозволили копатись у наших «шафах» – значить МИ зробили правильний вибір. Ми не злякались. Ми віримо в себе. Ми віримо в можливості. Ми віримо в Сильний суд. Переможених не буває. Бувають ті, хто здався. МИ не здаємось.

Після цього конкурсу ми, судді, для ВАС, УКРАЇНЦІ, вже не зможемо бути «старими». Я Вам обіцяю – ми вже є іншими. Єдине, що потрібно – повірити в нас.

Все, що нас не вбиває – робить нас не тільки сильнішими, а і кращими, а іноді і «інак шими».

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here