Головна Новини Страшна аварія в Польщі змінила життя водія з Тернополя

Страшна аварія в Польщі змінила життя водія з Тернополя

Водій українського автобуса в Польщі отримав жахливі травми обох ніг, тепер ним опікується Фонд соціального страхування України в Тернопільській області . Польські ЗМІ розмістили фотографії з місця події, на яких видно, що вантажівка і автобус палають після зіткнення. Для евакуації поранених використовували п’ять медичних гелікоптерів. Такі повідомлення розмістили провідні інформагентства України та Польщі влітку минулого року про ДТП поблизу міста Богуславіце. Тоді госпіталізували 23 особи, стан чотирьох із них був серйозний, але стабільний.

Важко переглядати ці минулорічні фотографії учасникові дорожньотранспортної пригоди Дмитрові Федину не лише тому, що постраждав, отримавши важкі травми ніг. Він був за кермом автобуса українського перевізника з Тернополя – ФОП Стецик, який віз 40 пасажирів. Звичний маршрут, рейс Запоріжжя — Свиноуйське (Польща), чудова дорога і погода. Та поблизу містечка трапився автомобільний затор — обідня пора, транспорт рухався помалу.

Були різні версії, чому одна із вантажівок з’їхала на праву смугу, влетівши в автобус попереду на швидкості 80 км за годину. Якби це був бензовоз, то з пасажирів ніхто б не уцілів. Але це була цистерна з хімічною речовиною, яка від удару запалала, але не вибухнула. Своєю чергою, за ланцюговою реакцією автобус врізався в наступну вантажівку. Водія – Дмитра Федина – затиснуло в металі. Людей евакуювали, деяких з травмами легкого ступеня, а от Дмитра не могли визволити. Чоловік раніше, теж не з власної вини, вже побував у ДТП і теж горів, мав 38 відсотків опіків. І знову перед очима – вогонь, шини фури попереду вибухають, кров від порізів розбитого скла заливає очі, ноги вивернуті в інший бік і затиснуті в лещата погнутої кабіни, але він притомний. Пожежна команда та швидка допомога не могли добратися через затор, викликали медичні гелікоптери. Щастя, що це польська територія. Коли рятувальники прибули – за інструкцією мали зачистити територію від хімічних речовин, аби не горіло, аж тоді взялися вирізати чоловіка з пастки. Відправили в Лодзь, в лікарню, ввели в штучну кому на 8 днів. Численні операції, з металічних пластин, як він тепер жартує, скрутили на шарнірах ноги. Три місяці нерухомості, пів року реабілітації.

Що таке доля? Нам не дано наперед дізнатися, куди приведе життєвий шлях: чи до здійснення мрій, чи до страждання. Молодий 35-літній чоловік раптом опинився в лікарні з важкими пошкодженнями ніг, переживши найтяжчі в житті хвилини аварії. Коли вивели з коми, найбільше, що турбувало Дмитра: чи знають вдома, що він живий, бо у мами хворе серце, і дружина, синочок, уся родина переживають. А пізніше, коли проходив реабілітацію, його обтяжувало, що рідні коло нього клопочуться, а він звик сам дбати про сім’ю. Возили його деякий час на інвалідному візку, з якого він якнайшвидше хотів встати. Каже, не звик в житті давати задньої передачі. Заради найрідніших людей зібрався із силами, повірив у свої можливості і почав діяти. Спочатку думав, що вже не буде з нього водія – перед очима тривалий час ввижався вогонь, у вухах стояв звук удару. Але потроху з підтримкою рідних, друзів, колег переборов цей психологічний бар’єр. Бо лише власним прикладом виховуємо дітей, допомагаємо у скруті іншим, лише власним бажанням змін рухаємо життя вперед. Ніхто не застрахований від таких ситуацій, коли потрапляєш в ДТП не з власної вини і борешся за життя. Дмитро щасливий, що після того нещасного випадку всі пасажири залишились живі. І це теж – доля, бо якраз на тому місці, що зім’яв удар вантажівки, сиділа жінка, яка на той момент пересіла вперед.

Коли зателефонувала до Дмитра, аби почути його розповідь, він вже був за кермом автобуса. Незважаючи на інвалідність, каже, робота допомагає адаптуватись, а колектив хороший, керівник дбайливий, тому дорога знову покликала. Спілкуючись, розповіла йому про соціальний проєкт «Виклик долі», який кілька років поспіль проводить управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області разом зі ЗМІ, розповідаючи історії людей, які потерпіли на виробництві, та у важких життєвих обставинах не розчарувалися, не втратили надії. Від трагедії, розпачу, зневіри перейшли до дії, перших результатів, особистого успіху. — Мені здається, що такий соціальний проєкт — «Виклик долі» — людям, яких зачепило чорне крило нещасного випадку, потрібен і надалі, — підсумував Дмитро. — Якщо моя історія стане комусь в нагоді як приклад, що ні за яких обставин не можна здаватися – буду радий. Але особливо потрібні такі приклади усім, хто ходить своїми ногами, бачить світ, може вільно пересуватись, але часто нарікає на долю. Усвідомте, скільки дарунків долі ви маєте, і бережіть їх!

«Лише в час пандемії коронавірусу не проводиться Всеукраїнська спартакіада «Сила духу», спільні зустрічі, відвідування за місцем проживання потерпілих на виробництві, які також раніше практикували у Фонді. У людей з обмеженими можливостями, з інвалідністю є проста потреба – щоб почули, зрозуміли, вислухали, допомогли, – говорить начальник управління виконавчої дирекції ФССУ в Тернопільській області Федір Бортняк. — Не лише фінансова допомога, яку надають структури Фонду для них важлива. Найчастіше саме за спілкуванням, розумінням, підтримкою і звертаються потерпілі на виробництві до відділень Фонду соціального страхування. Працівники структури це чудово знають, тому й діляться (наразі в час карантину у телефонному режимі) з людьми тим, що необхідно душі, що спрямовує, надихає робити впевнені життєві кроки, та допомагати тим, хто потребує уваги, доброго слова і допомоги. Адже нарікань на фінансування одноразових та щомісячних виплат, численних послуг медико-соціальної реабілітації для цієї категорії населення в Тернопільській області немає. Часто отримуємо подяки за реабілітацію в санаторіях за кошти Фонду, яка піднімає людей з інвалідністю на ноги, поліпшує здоров’я. До речі, рекомендували скористатися цією можливістю і Дмитру Федину. Адже хоч організм ще молодий, та після таких травм необхідна повноцінна реабілітація, аби з роками не було ускладнень».

Важлива підтримка, важлива і власна відповідальність за своє здоров’я – через любов до життя. «Ми не отримуємо життя коротким, але ми робимо його таким», — ще в прадавні часи твердив Сенека. Робимо власною безпечністю на роботі, способом життя, переконанням, що усі нещастя нас оминуть. Як казали старші люди: біда, як схоче, то на гладкій дорозі здибає. Але тільки пройшовши весь шлях, можна судити про нього

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here