Софія Бучинська стала срібною призеркою Чемпіонату Європи зі стрибків на акробатичній доріжці в Італії, а зараз «перезавантажується» у Стінці на Бучаччині
Спортивні звершення українських спортсменів, попри війну, вражають. Нещодавно Софія Бучинська, батько якої пан Ігор родом зі Стінки, здобула срібло на Чемпіонаті Європи зі стрибків на батуті (стрибків на акробатичній доріжці). Змагання відбувалося в італійському Ріміні. Десятикласниця виступала у складі юніорської команди Національної збірної України. Шістнадцятирічна Софійка разом із рідними проживає у Шостці, що на Сумщині, малій батьківщині її матері Олени, а у Стінку приїжджає двічі на рік.
– Акробатикою займаюся з семи років, – ділиться Софійка. – Познайомилася з цим спортом під час уроків танців, які тоді відвідувала. Моя вчителька запросила тренерку з акробатики позайматися з нашою групою. Спортсменка нас навчала правильно розтягуватися, розповідала, як стати еластичнішими, познайомила з гімнастикою. Згодом я зрозуміла, що акробатика – це те, з чим хочу пов’язати своє життя. Цей спорт складний та водночас координаційний, захоплюючий і потребує дуже багато сил та тренувань. Займаюся акробатикою уже дев’ятий рік у КДЮСШ «Барса».
Софійчина підготовка до Чемпіонату Європи проходила у складних умовах. Шостка, де дівчина проживає та тренується, страждала від рашиських атак. Крім того, під час тренувань, коли лунали повітряні тривоги, юні вихованці відповідально спускалися в укриття, тож тренерам не вдавалося проводити повноцінну підготовку. Звісно, це впливало на моральний стан спортсменів, які опановували елементи програми в режимі постійного стресу. Незважаючи на це, Софійка разом товаришами по команді змогла зібрати переживання у кулак та успішно виступити на змаганнях світового рівня.
– Як тільки почалася війна, місяць не тренувалася. Ми металися між сховищем і домом, всі дуже переживали за ситуацію в Україні, – ділиться юна спортсменка. – Коли повернулася до тренувань, програму довелося вчити заново. Цілою командою наполегливо працювали, щоб відшліфувати нашу майстерність до високого рівня. Коли перемогли на чемпіонаті – радості не було меж, кричали та стрибали від щастя… Дуже складно було змагатися, адже інші команди також мали хорошу підготовку. Найбільшими нашими конкурентами були спортсмени з Великобританії, Франції та Португалії. Складність командного акробатичного виступу полягає у великій відповідальності, бо якщо один не виконує свій стрибок, то програє вся команда. Схитрувати не вдасться, бо всі учасники виступають по черзі, тож судді уважно стежать за правильністю виконання кожного руху. У командному спорті важливо інтуїтивно розуміти один одного, а ще, як не дивно, бути добрими друзями. Найскладнішими у програмі, яку ми готували до чемпіонату, для мене були подвійні стрибки, елементи самі по собі є складними, до того ж вимагають посиленої концентрації під час їхнього виконання. Окрім командної роботи, виступаю індивідуально. На італійському чемпіонаті в індивідуальних змаганнях посіла 9 місце. Одиничні виступи морально легше пережити, адже ти відповідаєш лише за свої помилки. Загалом з усіх елементів найбільше люблю виконувати подвійне сальто, воно мені добре вдається. Перед кожним виступом намагаюся опанувати свої емоції та хвилювання, неначе відгороджуюся від усього світу уявною стіною – це мене заспокоює і дозволяє зосередитися на програмі.
Дівчина розповідає, що навчання у школі та тренування дуже складно поєднувати, адже на все не вистачає часу. Але вона намагається встигати усюди – прибігає додому й одразу збирається на тренування, яке триває три години майже щодня, опісля спортивних занять пізно ввечері сідає за домашнє завдання. І хоч школярка має один вихідний день – неділю, навіть тоді виконує рекомендований перелік вправ, щоб не втрачати форму. Під час літніх канікул чи заслуженого відпочинку також займається спортом. Ось і зараз тренується, перебуваючи у родичів в Стінці.
– Повинна постійно над собою працювати, – наголошує юна спортсменка, – бо маю ціль – підтримати Україну та прославити її своїми здобутками на світовому рівні. Акробатика особливий вид спорту в моєму житті, вона надихає, заряджає та дисциплінує. Попри більшість помилкових уявлень щодо харчових заборон, обмежень у спортсменів-акробатів немає, навпаки, ми їмо все і багато, щоб мати енергію виконувати різні складні стрибки. Щоправда, обмежуємо себе у вживанні тістечок і цукерок.
На батьківщині свого тата Софійка перезавантажується морально, милується природою Західної України. Родина Бучинських любить активний відпочинок. Мандрують гірськими хребтами, де серед лісової гущавини влаштовують родинні пікніки, спускаються звивистим річищем Дністра, що омиває береги рідної Стінки. Загалом ця родина завжди була спортивною: дідусь Софійки займався волейболом, а дядько – футболом.
– Моя сім’я та батьки дуже мене підтримують морально, – ділиться дівчинка, – вкладають кошти у моє навчання, форму… Молодший брат Кирило також займається цим видом спорту. Особисто я з акробатикою надалі планую пов’язати свою професію. Хочу вступити в університет та вивчитися на тренера, але паралельно планую продовжити свою кар’єру в Національній збірній України.
До речі, щоб потрапити в престижну збірну, Софійка працювала дуже важко та наполегливо. Вже й не злічити, у скількох змаганнях брала участь та здобувала цінні нагороди. Окрім спорту, школярка любить малювати та кататися з друзями на велосипеді, ніколи не сидить на місці. Думаємо, своєю наполегливістю та міцним внутрішнім стрижнем вона підкорить ще не один чемпіонат. Бажаємо Софійці успіхів та втілення її планів, адже по життю вона крокує з благою метою – займатися спортом та перемагати заради себе та своєї Вітчизни!
Ольга ФОРТЕЛЬНА.
