Cумна драма про спадок нещодавно вирішувалася у стінах Верховного Суду. Тернополянин хотів позбавити братову (дружину покійного брата) права на спадщину. Фактично він звинувачував жінку у смерті брата. Йдеться про події кількарічної давності. У вересні 2016 його брат звертався в Тернопільську обласну комунальну клінічну психоневрологічну лікарню з діагнозом: гостре порушення мозкового кровообігу.
Через три години після госпіталізації чоловік відмовився від продовження лікування та самостійно залишив заклад, про що був складений відповідний акт, пише газета “Свобода”
Того ж дня «швидка» доправила його до цієї ж лікарні. Після призначення лікування та проведення комп`ютерної томографії головного мозку встановлено діагноз: ішемічний інсульт.
Невдовзі чоловік помер. Його брат вважав, що сталося це через бездіяльність медиків. Бо брат не мав грошей, а без них у наших лікарнях нічого робити. Після похоронів тернополянин звертався до поліції та директора департаменту охорони здоров`я зі скаргами на неправомірні дії лікарів. Втім, нічого з того не вийшло.
Після смерті чоловіка спадщину за законом прийняли дружина та мати. Брат не є спадкоємцем першої черги, а отже, не міг претендувати на спадок. Але він категорично заперечував право братової на спадок й почав домагатися у судовому порядку, аби її усунули від спадкування. Чому? На думку позивача, вона була обізнана про стан здоров`я чоловіка, проте не надавала останньому належного догляду та обмежувала його в коштах на лікування. «Швидку допомогу» викликали сусіди, бо дружина у той час була у селі, хоча знала, що він хворий. Оскільки не було грошей на лікування, він покинув медичний заклад та вимушений був їх шукати.
Частиною п`ятою статті 1224 Цивільного кодексу передбачено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Відтак, на думку брата, є усі підстави, аби усунути братову від спадкування.
З такою позицією не погодилися суди усіх інстанцій, констатувавши, що позбавлення особи права спадкувати – це захід, що має застосовуватися лише в крайньому випадку з урахуванням, передусім, характеру поведінки відповідачки. Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, тобто характеризується умисною формою вини. Усі аргументи позивача – лише нічим не підтверджені слова, а доказування не може грунтуватися на припущеннях. Брат потребував спеціалізованої медичної допомоги, яку дружина надати об`єктивно не могла. Стосовно грошей – брат отримував пенсію, як і його дружина, тому міг пройти звичайну діагностику в закладі охорони здоров`я, з урахуванням переліку платних обстежень.
Відтак позовні вимоги було повністю відхилено.
Ця справа непоодинока – як свідчить судова практика, у спадкових спорах чомусь саме до невісток особлива неприязнь та відверта нелюбов. По смерті чоловіка ніби припиняється родинний зв’язок з його «стороною», починається поділ майна, ворожнеча. Звісно, загальне тло зовсім інакше: люди гуртуються у біді, родинність зміцнюється. Але ці позитивні приклади не зафіксовані у судовій статистиці, бо добрим родинам нічого робити у судах.
Ольга КУШНЕРИК
