“Скільки разів я не фотографував надгробки, світлини зникали”, – історія містичного села на Тернопіллі







Вже ніде. Його нема і більше не буде. Серед лісу залишилися тільки надмогильні фігури і хрести. Грибники, які вперше сюди приїжджають на тихе полювання, коли натрапляють у лісі на цвинтар, дивуються: як таке може бути – недоглянуте місце вічного спочинку. Настільки недоглянуте, що поміж могилами вже виросли дерева. Скільки разів я не фотографував ці надгробки, світлини якось дивно зникали з комп’ютера. А саму місцину знаючі люди намагаються обходити. Кажуть, тут чіпляється блуд. Що ж сталося з цим селом? пише газета Свобода

Гонтова відоме від кінця ХVІІ століття, тут була корчма та кілька осель. За одними переказами, назва пішла від прізвища козака Гонти, за іншими – від корчми, що була покрита дерев’яними дощечками – гонтом. Село дало назву і горі, що розташована біля нього. За легендою, в 1651 році поблизу відбулася велика битва між козаками, які поверталися з Берестечка, і крилатими гусарами Яреми Вишневецького. У ній було багато полеглих з обох боків. Дотепер побутує легенда про білого козака, який тут загинув. Від 1772 року, після розпаду Речі Посполитої, через село пролягав кордон між Австрійською та Російською імперіями. Гонтова стало важливим прикордонним центром Австрійської імперії. На горі була митниця і прикордонний пост, а тому й не дивно, що мешканці займалися контрабандою тютюну (пачкуванням).

1795 року в селі було 32 будинки. Більшість населення становили поляки. У ХІХ столітті його ще більше заселили поляки, недалеко від костьолу спорудили фігуру св. Севастіана (захисника від наглої смерті під час війн і від мору).

Під час Першої світової війни влітку 1916 року село було повністю спалене, а мешканці евакуйовані. Того ж року на горі Гонтова відбувся бій між січовими стрільцями та російськими солдатами.

Ще одна трагедія трапилася у 1917 році, коли сюди повернувся фронт. Частина російських військ, яка втомилася від війни, вирішила залишити поле бою. Дорогою із Залізців солдати заночували біля Гонтови. Тут їх атакували свої ж. Загинуло майже 300 російських солдатів. За радянських часів могили полеглих зрівняли з землею.

У 1920-х населений пункт відбудували, а у 1927-му поляки спорудили тут римо-католицьку каплицю. Вірніше, завершили. Бо будівництво розпочали ще на початку 1900-х, але через події Першої світової не закінчили.

У 1930 році на горі освятили 15-метровий дерев’яний хрест на місці будівництва монастиря отців редемптористів. Гору Гонтову здавна вважали містичним і намоленим місцем, що не поступалося Почаєву. За переказами, тут знаходилися великі ритуальні камені і, ймовірно, стояв дерев’яний язичницький ідол. Ця обитель мала замкнути своєрідний духовний «трикутник» – Почаїв, Підкамінь, Гонтова. Однак цим планам завадив початок Другої світової війни…

Після приходу більшовиків взимку 1940 року кілька польських родин з Гонтови було вислано до Сибіру. Велику тривогу у населення викликав початок німецько-радянської війни і, як показали наступні події, не випадково. Наприкінці 1944 року загострилося польсько-українське протистояння. Особливо після того, як поляки почали співпрацювати з НКВС.  У грудні поляки створили у Гонтовій укріпрайон і коли до села наблизилася боївка УПА, відкрили по ній вогонь. Упівці відступили, підтягнули сили і почали обстрілювати село запальними кулями. Загорілися будинки, вкриті соломою, дерев’яні стодоли. Більшість жителів залишила село.

Картину можна відтворити за спогадами Ж. Шеліги: «У цей вечір, коли почулися перші постріли, відразу рушили через гору в поля на Дранчі аж під Кромцеву пасіку. Дивилися на палаюче село зі стиснутим серцем. Бачили, як вогонь пожирає наші доми, нашу працю, доробок нашого життя, як конає наше село. Село, яке недавно залікувало останні рани війни. Село, підняте з руїн надлюдськими зусиллями. Стояли як уражені, не здатні до плачу. Хоча сльози самі котилися щоками. На полях Дранчі можна було голки збирати, хоча саме село заступила гора. Коли полум’ям покрилося все село, надлетів якийсь літак і довго кружляв довкола того страшного вогнища… В ніч з 22 на 23 грудня перестало існувати село Гонтова».

Чи справді село спалили вояки УПА? Важко сказати, адже переважно вони стріляли лише в озброєних чоловіків. Є свідчення і про те, що в ті часи більшовики всіляко посилювали ворожнечу між українцями і поляками. В одному з таких спогадів йдеться, що у селі Мильно спецгрупа НКВС нашвидкуруч переодягалась у форму УПА, а вже вночі село Гонтова охопило полум’я. За спогадами польського і українського населення, в час нападу над селом кружляв радянський літак із запаленими аеронавігаційними вогнями. Вочевидь, подавав якісь знаки. Кому? Чи не перевдягнутим енкаведистам?

У неділю, 24 грудня, перед полуднем з’явилися представники влади. Доречно зазначити, що після так званого радянського звільнення у 1944 році у с. Гонтова кілька днів розташовувалася Залозецька районна адміністрація. Так от, приїхавши на місце, начальник НКВС Кириченко і голова району Роздолинський пройшлися селом, оглянули згарище, покивали головами і від’їхали. Не висловивши жодного жалю чи здивування… Від того часу так і ніхто не заселяв це місце. Лише залишки цвинтаря у лісі згадують про колись квітуче село Гонтова.

Віктор КУЛИК

 




Категорії: Новини

Теги: ,,

Залишити коментар

Вашу адресу електронної пошти не буде опубліковано.

%d блогерам подобається це: