Головна Новини Сергій Ухман про аварію у Польщі:«Виживу всім на зло!» – повторював собі...

Сергій Ухман про аварію у Польщі:«Виживу всім на зло!» – повторював собі під уламками автобуса…»

Сергій Ухман із Чорткова розповів подробиці смертельної аварії в Польщі. Минуло три тижні після аварії автобуса в Польщі, яка забрала життя шести пасажирів і покалічила ще десятки українців. Двоє загиблих — з Тернопільщини. 28-річний Віктор Шпак із Теребовлянщини загинув на місці ДТП, а 49-річний Василь Окряк із села Цигани Борщівської громади днями помер у польській клініці. Рідні сподівалися, що медики врятують його, але травми виявилися надто складними. Двоє водіїв фатального автобуса тернополяни. Одного із них заарештували в Польщі, іншого допитали як свідка і відпустили додому. Власник автобуса — тернопільський підприємець Тарас Стецик.

Дивом вижив під час аварії мешканець Чорткова Сергій Ухман. Тиждень тому після перенесених операцій в польській лікарні його доправили реанімобілем додому. Про те, що довелося пережити і як себе почуває зараз, Сергій розповів журналістам «НОВОЇ…».

«Консул форсував моє повернення додому, щоб попіаритись…»

— Уже вдома, помалу повертаюсь до життя, — розповідає Сергій. — На польському кордоні мене зустріла мама. Міський голова Чорткова Володимир Шматько надав реанімобіль, щоб доправити додому. З польської клініки до кордону мене привезли транспортом власника автобуса. Це консул наполіг, щоб я їхав. Проте я не дуже хотів, адже в Польщі міг отримати безкоштовно повний курс лікування, реабілітацію, бо я працював там офіційно, мав медичну страхівку. А тепер удома доведеться самому рятуватись… У мене потрощені ребра, зламаний хребет — поставили чотири штирі, був пневмоторакс — повітря з пробитих легень потрапляло в організм, ставили дренаж. Ребра склали докупи, якось склеїли. Мені ще потрібна фахова допомога медиків, щонайменше — пів року реабілітації. Завдяки «старанню» консула тепер мушу думати, де взяти кошти на все це. Консул жодного разу не провідав українців у лікарні, де я був, а форсував повернення додому, щоб показати свою роботу, потім піарився на телебаченні. До Польщі я їздив на роботу упродовж двох років. Працював у невеликій транспортній компанії. Коли я влаштувався там далекобійником, власники оформили мені всі документи, зробили воєводську візу, платили за мене податки. У перші важкі дні після аварії телефонували, цікавляться нині моїм станом.

«Прокинувся від удару. Далі — крик, паніка, плач…»

— Коли мене везли з польської лікарні до кордону, то я трохи сидів. Там рівні дороги — не трясло транспорт, а українськими дорогами — довелося тільки лежати, — продовжує потерпілий. — Реанімобіль привіз мене до Чорткова. До лікарні не поклали, бо складна ситуація через ковід. Удома буде безпечніше. З лікарем я побачився через чотири дні. Власник автобуса не цікавиться, як моє здоров’я. Жодного разу не телефонував. Він безсовісний. У мене і перед тим були пригоди з його рейсами. У січні цього року я придбав квиток на автобус до Польщі, який мав їхати через Чортків. Приходжу на автостанцію — нема автобуса.

«Той маршрут пів року тому відмінили», — кажуть диспетчери. А в інтернеті рейс «висить», продають квитки. Наробив я шуму, зателефонував до перевізника. Сказали добиратися до Тернополя за свій кошт. Навіщо такий «сервіс»? Цього разу я поспішав з Польщі додому, бо мій батько потрапив до лікарні. Купив квиток у Познані й поїхав, а куди заїхав, то вже по телевізору показали… Як водій оцінюю, що автобус був справний. Ременів для пасажирів не було. Автобус виїхав з Познані майже порожній, а після Вроцлава набилось багато пасажирів. Через карантинні обмеження вони не мали б права так талувати, мали б сидіти через одне крісло. За годину до аварії була санітарна зупинка. Усі вийшли — порухались. Якщо водій був втомлений, то міг помінятися з іншим. Пам’ятаю водіїв: молодший був у білій сорочці, спілкувався з пасажирами, а той, що за кермом, — у темному одязі, зосереджений на їзді. Маю свою думку про причину аварії. На тій ділянці дороги є з’їзд на паркінг, де нас мали розсадити по бусах. Цей автобус збирав людей по Польщі, а далі пасажирів везуть меншим транспортом. Так викручуються в умовах карантинних обмежень, щоб водіїв не відправляти на ізоляцію. Їжджу Європою, тільки у поляків заїзд і виїзд на паркінг майже в одному місці, так звана петля. Проскочиш і все. Можливо, водій нашого автобуса задумався чи говорив по телефону і прогавив з’їзд, в останню хвилину почав гальмувати — з 90 до 40 км/год. А тоді саме випав легкий сніг. До того ж автобус — величезний, сильна парусність. Тому й так сталося… В ту мить я спав. Пробудився від удару. Автобус пішов «юзом», якусь мить стояв на гребені, а потім звалився повністю і почав з’їжджати в яму. Враження шокові. Крик, паніка, плач…

«Водій має відповісти за людські життя…»

— Пасажири тлумилися, пробували рятуватися. Я не міг навіть поворухнутися, бо мене затиснуло під уламками та речами. На мені лежав труп… Обличчям я був затиснений у ґрунт і скло. Я був на передостанньому сидінні справа. Біля мене сиділа дівчина. Не знаю звідки вона і що з нею… За нами сиділа якась не надто певна компанія російськомовних молодиків. Галасували дорогою, я ще робив їм зауваження. Близько двох годин я лежав під завалами… Вивільнитись було нереально. Щоразу важче дихати. Кликати на допомогу не міг — беріг сили. «На зло всім виживу!» — сказав собі, — Сергій з жахом згадує пережите. — Колись я служив у МНС, нас вчили боротися з панікою у надзвичайних ситуаціях. Якби в такому безпорадному стані запанікував, то точно би задихнувся. Стиснув зуби! Контролював дихання. Рятувальники прибули на місце аварії швидко, але там була маса вантажу, поки добралися до мене. Спершу зняли загиблу особу. Потім витягли мене. Я теж був майже труп. Не міг рухати ногами, все нестерпно боліло, почало здувати через пневмоторакс. Єдину радість відчув, коли вдихнув свіже повітря. Мої речі, деякі документи, телефон, навіть кросівки залишились під уламками. Мене посадили на дошку, закутали в фольгу. Не знав, що далі буде зі мною. Вирішив закурити наостанок. Довкола було багато швидких, санавіація. Бачив інших травмованих. Поляки швидко і фахово спрацювали при наданні допомоги.

Мене доправили до лікарні в місто Ряшів. У клініці до мене гарно ставились, не міг сам їсти — допомагали, сервіс там на висоті. Ніхто кривого лиця не робив, як це часто у нас буває. Польща — це інша планета. Поляки вже переросли гонор, відповідально виконують свою роботу. Рятувальники знайшли мій телефон, поліцейські повернули. Цілісінький, навіть скло не тріснуло. Коли мене виписували, повернули усі речі. Переглянув один пакет, запитав про портмоне. Вони аж зблідли, що могло щось пропасти. Але я знайшов портмоне в іншому пакеті. Поляки дуже відповідально ставляться до такого, у них не крадуть. Ні копійки не пропало з мого гаманця. Читаю в інтернеті, що в загиблих забрали гроші. Думаю, що це могли витягти самі ж пасажири, які були ціліші. Там дехто бігав по головах… Нещодавно до мене телефонував юрист з приватної компанії, запропонував зайнятися справою щодо страховки. Від фірми перевізника ніхто навіть не вибачився. Якщо буде потрібно і зможу, то поїду на суд до Польщі.

Водій має відповісти! Аварія — це його безвідповідальність. Я набагато більші відстані сам долав по роботі, бувало, за добу проїжджав 1400 км. А тут два водії — на 800 кілометрів. Могли бути уважнішими, адже відповідали за пів сотні життів.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here