Головна Новини Священник став названим батьком-одинаком

Священник став названим батьком-одинаком

Священник Олексій Фі­люк з села Шушківців до­бре відомий на Тернопіль­щині. Його обирали і «Людиною року», і «Духовним наставни­ком» краю. Він і в церкві слу­жить, і будинком культури завідує, і має посаду в агрохолдингу та веде… уроки кулінарії!

А ще Олексій Філюк – волон­тер, організовує благодійну до­помогу для бійців, котрі охоро­няють наші кордони на сході України. Він же – садівник і па­січник, дбає про популяриза­цію зеленого туризму в околиці. У період карантину став біль­ше приділяти уваги релігійним записам, що викладав у мере­жу Інтернет – й зібрав там най­більшу онлайн-парафію. І коли почали закривати через коро­навірус церкви, до його вір­туального храму у соціальній мережі потягнулися тисячі віру­ючих з різних куточків України.

Кілька років тому священ­ник взявся за ще одну благо­родну справу – виховання си­ріт. Першим у його батьківський дім прийшов Віктор. Хлопчик був під опікою брата, але той мало займався школярем. Аби прогодуватися, Вітя працював у парку – здавав напрокат дитя­чі машинки, якими любить гаса­ти малеча. Ночував на лавці се­ред дерев…

Сьогодні він – усміхнений юнак, який будує власне жит­тя з упевненістю, що його лю­блять і в усьому підтримують. А ще має названого брата Сергія, теж сироту. Хлопчик залишився без тата й мами, вони загинули в аварії. Його доглядали дідусь із бабусею. А коли й ті померли, соціальні служби попросили свя­щенника взяти хлопця під опіку.

– Чи не важко вам самому з дітьми, ще й з такими не­простими долями? – запитую отця.

– Найперше потрібно було налагоджувати контакт і розві­яти усі їхні страхи. З Віктором ми разом готували їжу й багато розмовляли. Я розумів, що від­криватись йому непросто. Але одного разу пролунав дзвінок: «Тату, рятуйте, на мене собаки напали». Те перше «тату» було як крила. Як був удома без фут­болки, так сів у машину й поле­тів до нього відбивати від зграї, – згадує священник.

Він показує стос листів та записок зі словами «люблю» і «тато».

– Це моє найсокровенніше, – зізнається названий батько.

Не раз жінки ставлять своїм чоловікам отця Олексія у при­клад у вихованні синів.

– А мам хлопці часто зга­дують?

– Віктор зрідка, а Сергій сво­єї мами і не знав. Але ми завжди разом молимось за них, – каже священник.

– Чи не кличе їх минуле?

– Мої діти знають головне – що я їх люблю і завжди чекаю. І що все моє – це все їхнє. У них починається доросле життя. Буду щасливий, якщо створять свої сім’ї та обдарують мене онуками.

Джерело

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here