Головна Новини Священик з Тернопільщини, що прославився на всю країну, взяв на виховання хлопчика...

Священик з Тернопільщини, що прославився на всю країну, взяв на виховання хлопчика з інтернату

В отця Олексія Філюка із села Шушківці Лановецького району дивовижно добре серце! Кілька днів тому він узяв на виховання хлопчика з інтернату! За документами священик поки що піклувальник підлітка, але згодом (у це він дуже вірить!) зможе усиновити його. Про великого життєлюба отця Олексія знають далеко за межами Лановеччини. «НОВА…» неодноразово писала про священика з різних приводів — п’ять років тому він допоміг правоохоронцям розшукати викрадену з шушковецького храму старовинну ікону Чудотворця Миколая, щороку активно долучається до організації Дня села, родзинкою якого є з’їзд байкерів та велосипедистів, ініціював на парафії перегляд фільмів просто неба, а нещодавно став героєм проекту «Сюрприз, сюрприз!» на телеканалі СТБ. Священик із Шушківців є активним дописувачем у соціальних мережах, адмініструє групу «Моя Лановеччина», ділиться з друзями своїм життям у маленькому, але зовсім не забутому Богом селі, пише Нова Тернопільська

«Глянув і зрозумів, що це моя дитина!»

Задум взяти на виховання дитину-сироту отець Олексій виношував п’ять років, відвідував тематичні тренінги, вивчав психологію дітей. Як не прикро, але сімейне життя в священика не склалося — їхні з дружиною шляхи розійшлися, дітей нема. Багато років священик живе сам у рідному селі, неподалік мешкає його батько, у гості навідуються сестра, шваґро та племінник. І хоча в оселі отця Олексія завжди людно, не бракує спілкування, та він вирішив присвятити себе ще благородній справі — турбуватися про сироту.

— Думка про усиновлення жевріла п’ять років, я не афішував її, свідоме рішення прийняв півроку тому, а найбільше воно матеріалізувалася після участі в телепередачі «Сюрприз, сюрприз!», — ділиться особистим отець Олексій. — Наступною після мого сюжету була історія про батька, котрий сам виховав десятеро чудових хлопців. Я був розчулений! Планував відразу взяти двох діток, але оскільки на тренінгах розповідали, що кожна сирота має свою непросту історію, незаліковані травми, тож вирішив брати почергово. Спершу нехай Вітя адаптується, а як все буде добре, то після Різдвяних свят у нього з’явиться братик! Знаю, що впораюся з усім — подарую опіку та любов!

Вітя родом із Тернополя, зростав у Бережанському інтернаті. Три роки тому від туберкульозу померла його мати, цими днями якраз були роковини… У хлопчика є ще три повнолітні брати і сестра.

— Рідні не були проти, щоб я взяв Вітю на піклування із подальшим усиновленням. «Вітя буде у вас щасливий!» — сказала мені його сестра. Для мене це велика відповідальність і я докладу всіх зусиль, аби хлопчик був щасливий! — зазначив священик. — Слава Богу, мені не довелося вибирати серед інших вихованців: глянув на Вітю і відразу зрозумів, що це моя дитина! Не їздив по інтернатах, подався до Бережан за порадою знайомої, котра працює в тамтешній районній адміністрації і добре знає про заклад.

«Вітя, вітаємо тебе вдома!»

5 грудня Вітя перестав бути сиротою — у Шушківцях його радо прийняла велика родина отця Олексія. До приїзду хлопчика священик ретельно готувався: почепив в оселі напис: «Вітя, вітаємо тебе вдома!», накрив святковий стіл, облаштував для хлопчика кімнату. Отець не міг приховати хвилювання, не менше емоцій було й у Віті. Та тільки хлопчик переступив поріг домівки, як відразу став своїм, знайшов з усіма спільну мову.

— У Бережанському інтернаті створені чудові умови для дітей, можливо, не в кожного вдома все так облаштовано, але, як би там не було, кожна дитина хоче жити у сім’ї, — міркує отець Олексій. — Попри випробування долі, Вітя дуже добрий, комунікабельний, відкритий, чемний — саме така дитина, яку я шукав. Хочу, щоб він світив людям своїм добром, був гарним парафіянином, а якщо Господь благословить, то, може, колись і захоче стати священиком… При бажанні хлопчик зможе змінити прізвище. Мої рідні прийняли Вітю зі сльозами на очах. Знають, що це мій свідомий та впевнений крок, підтримують мене.

Уже кілька днів Вітя відвідує школу в сусідньому селі Білозірка, що за два кілометри, познайомився з однокласниками. Добирається на навчання шкільним автобусом. Першого дня до школи його приводив отець Олексій. Після уроків хлопчик із піклувальником пораються вдома, разом готують їжу. У соцмережі вони вже поділилися фото, як готували деруни, вареники та піцу!

— Дуже люблю куховарити, пекти. На храмовий празник готую 16 страв, накриваю на стіл, іду на Святу Літургію, а потім кличу священиків на гостину. На кухні маю помічницю — мультиварку, — усміхається отець Олексій. — Вранці закладаю інгредієнти на суп чи плов, повертаюся додому — все готове!  З кухнею нема проблем! Вітя залюбки ходить зі мною на Богослужіння — прислуговує, читає «Апостола». Я —  найщасливіша людина на землі!

Деякі сім’ї, котрі не мають дітей, не раз задумуються про усиновлення. Та буває, що роками зволікають із прийняттям рішення. І не дивно, бо ж не раз доводилося чути про непрості стосунки між усиновителями та дітьми.

— Таким подружжям потрібно перебороти страх, вірити, що вони зможуть виховати повноцінних членів суспільства. Не боятися труднощів, бо іноді й з рідними дітьми не все просто, тому наше завдання — зрозуміти дитину, любити її і підтримувати, допомогти знайти себе в житті, вкласти у неї часточку себе, — каже священик. — Покладаючись на Божу ласку, треба сміливо іти до поставленої мети, просити в Господа благословення, і Він дасть силу та віру в себе. Найголовніше — НЕ БОЯТИСЯ! Не боятися передусім змін, бо ми звикли до комфорту кожен під своїм «ковпаком», а насправді довкола чимало можливостей, аби відкрити своє серце для інших і бути ще більше щасливим!

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here