Вишивання для українців – зайняття особливе. У давнину для кожної дівчини та жінки воно було, як хліб насущний. Різними узорами прикрашали одяг – буденний та святковий, готували посаг на заміжжя. Вишивка була нашим ментальним началом.
Зараз не кожна жінка має час на таке зайняття або хист до вишивання. Та й, зрештою, щоб це робити, потрібно мати велике бажання і любов до такої делікатної праці, пише Шумськ Інфо
Чимало шумчанок і досі люблять у вільну хвилину посидіти над полотном, накладаючи на нього хитросплетіння ниток. А для когось це захоплення поєднується з професійним вибором, як ось у корінної рохманівчанки Валентини Козачук. Уперше з її працею познайомилася, коли оглядала костюми, які вона вишила для учасників танцювального ансамблю «Тополина». Захотілося познайомитися з майстринею ближче і розповісти про неї читачам.
Після закінчення Рохманівської школи, потім – Шумської ЗОШ І-ІІІ ст. №1 твердо вирішила вступати у Грицівське вище художнє професійне училище, це на Хмельниччині. Бо серцем відчувала – це її. Три з половиною роки опановувала різні техніки та здобула освіту вишивальниці декоративно-прикладного мистецтва або – дизайнер українського одягу.
– Яку обрати у житті професію, я не задумувалася, – зізнається Валентина. – В училищі осягнула різні техніки вишивання, адже раніше воно у мене було простим, сільським мистецтвом. Навіть те, що навиворіт тканина під вишивкою має бути ідеально чистою, без вузликів, навчилася у Грицеві.
Любов до вишивання у Валентини ще з дитинства. Отримала її у спадок від неньки Катерини, яка теж була закохана у це мистецтво. За професією мама Катерина – швачка, а навчилася цьому самотужки, і вже у 18 років пішла працювати на швейну фабрику.
Вишиває Валентина в основному хрестиком. Першими роботами були картини природи, різні пори року. Деяким з них – уже біля двадцяти років. Вироби і зараз прикрашають оселю.
Спочатку вишивала наволочки, подушечки та усе, що було популярним у селі.
А коли навчалася в училищі, спробувала вишивати сорочки, блузи. Особливо до душі створювати дитячі речі, до них якась особлива любов.
Робить мереживом жіночі блузи, це техніка – прутик з настилом. А ще любить вишивати білим по білому – саме це надихає Валентину найбільше. Така техніка подобається і виріб виглядає святково.
А ще має у власній колекції роботи з бісеру, вишила три ікони.
Зараз Валентина Козачук захопилася створенням новорічних іграшок. Пінопластові кульки, вишиття, оздоблення атласом, стрічками, тобто, різними фурнітурами. Підкинула жінці таку ідею її кума, яка теж вишиває. Спробувала – виходить гарно та оригінально.
За улюблену справу Валентина береться увечері.
– Як тільки засинає моя донечка, відразу ж – до вишивання, – каже рукодільниця. – Насолоджуюся улюбленою справою приблизно з дев’ятої вечора до дванадцятої. Коли вишивала дипломну роботу, то доводилося працювати і до 3-4-ої години ранку.
Ручна робота зараз дуже популярна, і багатьом майстриням вдається поєднувати хобі із заробітком.
Пригадує, коли навчалася, вже тоді заробляла вишиттям, адже були нелегкі часи. І зараз творить на замовлення. Нині це в моді, і чимало шумчан мають одяг, створений талановитими руками Валентини Козачук. А ще її авторські роботи є в Італії: чоловіча і дитяча сорочки, також – у Польщі. Дуже багато – в Україні.
Ще навчаючись на третьому курсі, Валентина Козачук взяла участь у Всеукраїнському конкурсі з вишиття у Рівному. Там змагалися представники з різних регіонів. І Валентина зайняла ІІ місце в Україні.
Жінка зізнається, що у неї завжди є настрій для вишивання, вона робить це з любов’ю, з натхненням. Втомилася чи ні – завжди вишиває. Так знімає буденну напругу, допомагає відволіктися від побутових проблем. Це зайняття для неї – як ліки.
Кожне вишивання у Валентини – індивідуальне, мало в кого що копіює, хіба таке бажання клієнта. Жінка може подивитися на узор, наприклад, у соцмережі, проте, на основі цього, придумує щось своє. Кольори рукодільниця підбирає сама а творить на домотканому полотні, на лляній тканині – шовковими нитками чи муліне.
Спілкуючись з рукодільницею, неможливо не помітити тієї пристрасті, з якою майстриня розповідає про улюблене зайняття. А це так важливо – знайти у житті свою пристань для душі.
