Головна Новини Після паломництва святими місцями, тернополянка почала писати ікони

Після паломництва святими місцями, тернополянка почала писати ікони

Олена Солтис – корінна тернополянка. Навчалась у місцевій школі №21, далі – у комерційному коледжі, вищу освіту здобула у політехнічному університеті. За професією вона маркетолог, однак життя склалось так, що за фахом жінка не працювала ні дня, пише газета “Свобода

«Я змалку знала, що маю заробляти кошти. Тож з юнацьких років підпрацьовувала, здебільшого у продовольчій сфері. 12 років тому зацікавилася нігтьовою справою: покриття гелем, дизайн. Тоді це ремесло тільки входило в моду. Правда, вже було чимало майстрів. Тож, щоб знайти свого клієнта, довелось нелегко попрацювати. З важкою і об’ємною валізою їздила по всьому Тернополі», – розповіла жінка.

Олена любила свою справу, до кожного клієнта намагалася знайти індивідуальний підхід, зацікавити розмовою. Працювала роками зранку до вечора. Згодом майстриня вже винаймала приміщення, навіть сама навчала нігтьової естетики. Так минали рік за роком. З часом жінка відчула, як з кожним днем в душі утворювалася все більша і більша порожнеча. Жінка усвідомлювала, що її покликання – куди вище…

Олена Солтис виховувалась у християнській сім’ї, тож змалку була дуже набожною. Тому зі своїми внутрішніми страхами, протиріччями йшла до Бога, багато спілкувалася зі священниками. Якось настоятель храму, який відвідує жінка, запропонував  поїхати в паломницький тур до Греції, побувати у святих місцях. Довго не думаючи,  Олена погодилася, взявши за компанію маму.

«Не можу вам передати, як там відчула благодать, спокій, мир. Певна річ, на гору ми з мамою не піднялися, адже жінкам туди не можна. Але там і без того є куди поїхати. Повірте, для цього не потрібні хтозна які статки, головне – бажання.

Ми поїхали на острів Корфу, де є мощі святого Спиридона.  Окрім того, там можна помолитися до багатьох святих. Саме там я придбала дуже символічний для мене образок цариці Феодори. Він вартував 10 євро. Однак глибоко в душі я була переконана, що він мені вкрай потрібний», – продовжила співрозмовниця.

Як з’ясувала згодом Олена, свята, зображена на образку, була великою поборницею ікон. Коли молитви перед іконами вважали ідолопоклонством, вона виборола право, щоб ікони були в пошані. До слова, цей образочок висить в майстерні Олени, як символ того, що жінка знайшла себе.

  Далі відбувся цілий ланцюжок подій. Олена продовжувала відвідувати набожні місця. Якось їй випала нагода поговорити з монахом, що мешкає в Малій Іловиці (де колись проживав святий Амфілохій). Розмовляли про сенс буття, про те, що кожна людина має приносити користь довколишнім. Дізнавшись, що співрозмовниця – майстер нігтьової справи, монах задумався. Сказав, що це не є аж такою корисною справою і її талант потрібно використовувати в іншому руслі. Тоді Олена зізналася, що замислювалася про написання ікон. Однак не знає, де може цьому навчитися в Тернополі.

“Минуло небагато часу, як саме цей монах звів мене з чоловіком, котрий познайомив із жінкою, а та дала номер телефону ще одного чоловіка, який таки взявся навчати мене іконописанню (сміється).

Так я познайомилася з Ростиславом Богдановичем, викладачем кооперативного коледжу. Він розповів про головні канони іконописання…”

Тоді майстриня дізналася, що створення ікон – важка праця. Найперше, з чим довелося зіткнутися, – це пошук спеціального деревного матеріалу.

“Іконопис – одне з найдревніших християнських мистецтв. Його, за церковним переказом, започаткував апостол і євангеліст Лука, який вперше зобразив фарбами на дошці лик Пресвятої Богородиці. В різних країнах світу використовують певний вид дерева, в Україні переважно – це липа. Після того, як дошку потрібного розміру відшліфували, тоді із зворотного боку фрезою вирізують канавки і вставляють дубові шпуги, це для того, щоб дошку в майбутньому не вигнуло чи не викрутило.

Чому саме дерево? З точки зору практичності, правильно оброблена і добре висушена деревина буде довговічною. З точки зору духовності – Ісуса Христа було розіп’ято на деревному хресті…

Після усіх підготовчих робіт дошка потрапляє до рук іконописця. Майстер робить прорізи на лицьовому боці і приклеює природним клеєм паволоку (тканину) – для довговічності, захисту від розтріскування деревини. Хоча в цьому є й духовний підтекст: коли Вероніка дала хустину Христу, щоб Він витер обличчя на хресній дорозі, на ній залишився відбиток лику Божого Сина. В подальшому на поволоці буде зображений лик святого. Коли клей висохне, наносять спеціальний природний грунт-левкас, який складається з крейди, желатину, гліцерину і меду. Наносять його переважно шпателем в кілька шарів, потім після повного висихання шліфують майже до ідеальності. Обробляють спеціально прооліфленою морилкою – для захисту від жучків. Після цього чисте полотно готове для писання ікони», – більш детально розповіла Олена.

Жінка каже, що з тих пір, як почала навчатися ікон описанню, вивчила чимало цікавого. Варто зауважити, що Олена намагається дотримуватися усіх канонів іконописання. Перед початком створення образу найперше просить благословення у священника. Окрім того, дотримується посту, багато молиться.

Олена каже, що минулорічний карантин добряче їй допоміг. Адже попередньо вона займалась з викладачем лише двічі на тиждень, тож образ писала місяцями. А ось будучи вдома, працюючи з ранку до вечора, змогла створити ікону вже за кілька тижнів. Майстриня здебільшого працює у візантійському стилі, каже, відчуває у таких іконах більше духовності. Чимало може розповісти про те, які кольори слід використовувати, а які категорично заборонено.

“Жовтий, або охра, – колір, близький за спектром до золотого, часто його замінює. Також є кольором вищої влади ангелів пурпуровий, або багряний, – колір царя, владики – Бога на небі. Цей колір присутній в іконах на одязі Богоматері – Цариці Небесної. Червоний – один із найпомітніших, символізує жертовність Ісуса Христа,  Його Друге Пришестя і неминучість Страшного Суду. Також є символом Воскресіння – перемоги життя над смертю. У червоному одязі зображали мучеників. Білий – символ Божественного світла. Це колір чистоти, святості і простоти. Білилами висвітлювали лики святих і їх руки. Синій і блакитний означають нескінченність неба, вічний мир. Синій вважають кольором Богоматері, яка поєднала в собі земне і небесне. Зелений – природний, живий. Коричневий – колір голої землі, праху, всього тимчасового і тлінного. Змішуючись з царським пурпуром в одязі Богоматері, нагадував про людську природу, підвладну смерті. Сірий ніколи не використовували в іконописі. Адже він, змішавши в собі чорне і біле, зло і добро,  став кольором неясності, порожнечі, небуття. Також йому не було місця в променистому світі ікони. Чорний – колір зла і смерті. В іконопису ним зафарбовували печери – символи могили – і зяючу пекельну безодню”, – продовжила іконописець.

Олена створила кілька десятків ікон. Більшість із них подарувала. Найпершу отримав монах, котрий допоміг жінці віднайти себе. Другу – священникові, з котрим їздила у паломницький тур до Греції.

Олена не планує зупинятися на досягнутому, вона продовжує навчатися та вдосконалюватися. Каже, з Божою поміччю та благословенням вдасться написати ще чимало ікон на славу Бога.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here