У перший день повномасштабної війни морпіх Віталій Скакун підірвав Генічеський міст разом із собою. Так уповільнив просування російських військ. Віталій став першим бійцем, який отримав звання Героя України після 24 лютого. Мати бережанця Віталія Скакуна Орися Качмарик розповіла Суспільному, як прожила рік без сина.
За її словами, в його кімнаті все й досі так, було за життя Віталія.
“Все залишилося так, як було при ньому, я практично нічого не переставляла. Його речі деякі залишилися: годинники, найдорожче для мене, перепустки, є його одеколони. Мабуть, залишу собі їх до кінця моїх днів”.
В кімнаті Віталія Скакуна. Суспільне Тернопіль
На столі – вишитий портрет Віталія. Його Орисі Качмарик подарувала матір бійця зі Львівщини. Поруч – вишиванки сина, фотографії та берет морського піхотинця.
“Цей берет привезли мені побратими вже на похорон. Він ним дуже дорожив, тому що в них є нагородження цими беретами. Спочатку вони мають пройти випробовування, а потім вже їм дають берет. Для морпіхів ці берети дуже важливі”.
Орися Качмарик тримає берет сина. Суспільне Тернопіль
На столі також випускний альбом Віталія. Орися Качмарик каже, на фото в сина усмішка і серйозний погляд, таким його й пам’ятає.
“Пригадую, коли я ще працювала в школі, дзвонить до мене вчителька і каже: “Орисе Олексіївно, негайно зайдіть до класу”. Я прийшла, дивлюся – мій Віталік сам сидить з вчителькою в класі. Я кажу: “Сину, а що ти робиш, що вже витворив?”. А вчителька мені говорить: “Та от всі пішли з уроку, втекли, а ваш Віталік залишився”. Я нічого не говорила, але потім, коли ми вийшли з класу, запитую: “Чому ти не втік з усіма?”. А він каже: “Мамо, дивіться, ви в цій школі працюєте, самі собі подумайте, як би я міг вас підвести? І потім, – я всю вину взяв на себе”.
Морпіх Віталій Скакун. Суспільне Тернопіль
Меморіальна дошка на школі в Бережанах. Суспільне Тернопіль
“Коли він прийшов в 5 класі, – це була велика сонячна усмішка і маса запитань: “Добрий день, як вас звати? А ви будете класним керівником? А ми вже п’ятикласники, ми вже все вміємо і все знаємо. Це був такий життєрадісний хлопчик. Згодом, коли ми більше знайомилися з ним, я побачила, що в нього загострене почуття справедливості. Можливо, я би хотіла когось більше похвалити, або оцінку підвищити. “А чому? А навіщо? А якщо чесно? А правда ж, Ліля Михайлівна, так чесно?”, – запитував. Ну, от такий він був”, – розповіла класна керівничка Віталія Скакуна Ліліана Миханів.
Ліліана Миханів. Суспільне Тернопіль
Зараз у коридорі 3 школи Бережан – куток пам’яті. Тут портрети випускників, які загинули, захищаючи Україну. Серед них фото Віталія Скакуна.
“Якось ми йшли на зустріч і він каже до мене: “Знаєте, Лілія Михайлівна, люблю ту школу, люблю тут бути і знаєте, колись ця школа все-таки буде мене пам’ятати”. І коли ти згадуєш ці слова, воно якось так страшно”, – каже Ліліана Миханів.
Куток пам’яті в школі. Суспільне Тернопіль
У перший день повномасштабної війни Віталій Скакун підірвав Генічеський міст ціною свого життя. Його матір тоді працювала за кордоном. Про вчинок сина дізналася від доньки.
“Вона плаче, каже: “Мамо, нема нашого Віталіка. Нема, ми його бачили по телебаченні, загинув. Так, він зробив правильно. Я прийняла це”, – каже Орися.
Орися Качмарик з мамою. Суспільне Тернопіль
Зараз жінка разом з матір’ю живе в рідному домі в Бережанах. Тут все їй нагадує про сина.
“Я пригадую, мій Віталік дуже любив солодке. Його друзі називали його “Батончиком”. Казали: “Батончик йде, ховайте все солодке, бо зараз його не буде”. Я вирішила для себе лишитися вдома і бути тут, тому що це мій дім, це моя земля, і найголовніше – тут мій син, я поряд, біля нього”.
Матір на могилі сина. Суспільне Тернопіль
“Раніше я приходила майже щодня, а потім я собі подумала: “Можливо, він би й не хотів, щоб я щодня приходила і плакала, бо він завжди хотів бачити мене усміхненою. І зараз я намагаюся приходити два рази на тиждень. Я йому обіцяла бути сильною, але не завжди виходить”, – розповіла матір Віталія Скакуна.
