Після розпаду підпілля член УПА Володимир Черкавський із Тернопільщини ще два десятки років переховувався від кадебістів. Криївкою на увесь цей час для нього став маленький схрон, довжиною у два з половиною метри та шириною менш ніж метр, який більше нагадував домовину. Увесь цей час, незважаючи на небезпеку, вижити підпільнику допомагала його кохана Петрунелія Щербань.
Про це йдеться у фільмі «Останні самураї УПА» проекту «Історична правда з Вахтангом Кіпіані» на телеканалі ZIK.
У 1947 році родину члена УПА Володимира Черкавського, на псевдо «Звір», остаточно виселили із рідної Ковалівки у спецпоселення до Челябінської області. Чоловіка вважали не лише «ворогом народу», а й дезертиром. Адже був ще й мобілізованим у Червону армію, та не прийшов на збір, подавшись у підпілля.
20 років у «домовині»
З того дня, остаточно втративши зв’язок із рідними, Володимир намагався якнайдалі триматися від рідних країв. Відтак, «Звір» навідується у село Старі Петликівці до своєї давньої знайомої ще з часів німецької окупації Петрунелії Щербань. Жінка радо прийняла підпільника та навіть запропонувала йому справжню авантюру. Просто у хліві вона вирішила облаштувати для Володимира тимчасовий сховок.
«До будинку добудували невеличкий хлівець і там було зроблено потовщення у стіні. Там організували невеличку лежанку, де він міг переховуватися», – розповів кандидат історичних наук Сергій Волянюк.
«Він там міг лише лежати, у тій криївці», – додає родич підпільника Павло Черкавський.
І справді, сховок довжиною у два з половиною метри та шириною менш ніж метр, більше нагадував домовину. Та, незважаючи на це, він перетворився на постійну криївку.
Єдина розвага – власний алфавіт
«Він не міг вічно лежати в цьому сховку, арештую, є й людські потреби. Зокрема, він згадував, що якось ходив дивитись на сусідське весілля, на небо», – зазначає Сергій Волянюк.
Та й саме звідти Володимир вперше написав листа своїй родині. Підписав його іменем своєї рятівниці. Хоча, насправді, Петрунелія і писати не вміла.
«Його молодший брат все писав до Петрунелії як до тети, і вона йому відповідала. Ми читали ті листи і все знали», – каже Павло Черкавський.
Свої будні підпільник заповнює читанням, вивчає англійську та німецьку мови. Одного дня Петрунелія принесла коханому книгу «Стародавня історія». Відтак, ознайомившись із єгипетськими ієрогліфами, Володимиру раптом спадає на думку створити власний алфавіт, який був би зрозумілий лише йому.
«Він вирішив створити шифр, яким би міг вести свої записи. Цей алфавіт був доволі цікавим. Саме такою мовою Черкавський і нотував собі книжки та рецензії», – зауважує Сергій Волянюк.
Викриття через сусідську курку
Так тривало майже десять років. Та у 1955-му, незважаючи на небезпеку, Володимир Черкавському таки довелось вийти зі свого сховку. Петрунелія уже кілька днів не заходила до нього у хлів, тож це дуже насторожило підпільника. Виявилось, що кохана захворіла. Побачивши її прикутою до ліжка, підпільник вирішує щось приготувати для неї.
Щоб знайти хоч якусь їжу, Черкавський підкрався до сусідського хліва і зловив першу-ліпшу курку. Володимир чимдуж поспішав додому, однак йому таки не вдається залишитися непоміченим – незнайомого чоловіка побачив місцевий дільничний. Аби відірватися від «хвоста», Черкавський принишк за будинком. Та як тільки наближається міліціонер, упівець дістає зброю і вистрілює в його бік.
«Маючи біля себе гвинтівку чи то обріз, він вистрелив і міліціонер перелякався. Таким чином позбувшись переслідування, Черкавський повернувся додому», – розповів Волянюк.
Відтоді Черкавський все рідше виходив зі своєї криївки. Та через дванадцять років, у липні 1967-го, зранку, до помешкання Петрунелії навідались спецслужби із обшуком.
«Із села Старі Петликівці надійшов сигнал, що в домі Петрунелії Щербань хтось переховується», – каже Волянюк.
Тоді кадебістам і самим одразу не вірилось, що виявили підпільника, який цілих 20 років переховувався у хліві. Адже, здавалося б, національно-визвольний рух уже давно припинив своє існування.
«Він не мав жодного стосунку до того Бучацького району. Швидше за все, тоді органи шукали якогось невідомого підпільника», – припустив краєзнавець Євген Філь.
Нескореність до Незалежності
Уже у кабінеті слідчого Володимир Черкавський відчайдушно намагався довести, що вилучений під час арешту зошит із невідомими позначками – це вигаданий ним алфавіт, а не зашифровані послання.
«Із 40-х у підпіллі широко практикувалося ведення кодів. Можливо, працівники КДБ думали, що це повстанський шифр і хотіли добути ключ, щоб розшифрувати інші документи», – зазначає Сергій Волянюк.
Тоді ж під слідством опинилася і Петрунелія Щербань – за зв’язок із повстанцем. Відтак, Володимира Черкавського засудили до 10 років колонії суворого режиму та ще 5 років заслання. Натомість Петрунелії дали 3 роки.
Відбувши увесь термін покарання, у 1982-гому Володимир Черкавський повертається на Тернопільщину. Однак коханої він уже не застає. На відміну від своєї рятівниці, упівець дочекався Дня Незалежності України.
«Частково, його вклад також є в тому, що протягнув традицію нескореності від часів підпілля 40-х років до проголошення Незалежності», – зауважує Сергій Волянюк.
