Головна Новини Про Зіновія Штокалка із Бережанщини і про його наукову працю в ділянці...

Про Зіновія Штокалка із Бережанщини і про його наукову працю в ділянці біохімії писала сама «Нью-Йорк Таймс»

Багато уродженців Тернопільщини стали відомими, переїхавши за кордон. До таких, безперечно, належить випускник Бережанської гімназії, лікар і бандурист, письменник і навіть художник Зіновій Штокалко («Бережани»). Про цю унікальну постать нам розповів заступник директора з наукової роботи Бережанського краєзнавчого музею Микола Проців, пише Номер 1

Зіновій Штокалко народився 25 травня 1920 року в селі Кальне Бережанського повіту (нині Козівського району) в родині священника Павла Штокалка, який був творчою натурою: автор збірок поезій релігійної тематики, байок, історичних оповідань для дітей, п’єс. Також займався живописом.

Батьківські гени в деякій мірі визначили життєві дороги сина Зіновія.

– Я на свій суб’єктивний погляд визначив їх так: «Лікар. Бандурист! Письменник… Художник?..» Розділові знаки показують радше моє розуміння Зіновія Штокалка на сьогодні, – почав розповідь Микола Проців.

У написанні імені Штокалка використовувались три варіанти: Зиновій, Зеновій, Зіновій.

– У метричній книзі народжень села Кальне записано Зиновій. В одному із перших документів – шкільному свідоцтві за перший рік навчання в загальній двокласній мішаній школі в селі Кальне Бережанського шкільного повіту його ім’я зазначено Зеновій (Zenobjusz). Навчальний рік закінчив з оцінками «дуже добре». Релігії вчив батько – отець Павло Штокалко. Після навчання у школі села Кальне Зіновій Штокалко вступив до Бережанської гімназії. У 1930 – 1931 навчальному році він навчався в 1-Б класі. В учнівському квитку маємо два варіанти написання імені: польською мовою Zenobjusz, а власноручний підпис учня – «Зиновій Штокалко». Шкільні свідоцтва за 1930 – 1931 та 1937 – 1938  навчальні роки виписані Зеновію Штокалку, як і паспорт у 1938 році. А «лєгатимаційна карта» академічного хору «Бандурист» у Львові виписана на Зиновія. Педантична німецька влада виписувала йому лікарську довідку в 1943 році на Зіновія. І насамкінець у фундаментальній праці «Кобза: збірка п’єс для бандури» та посмертній збірці «На окраїнах ночі» зазначено ім’я Зіновій, – каже дослідник життя нашого героя Микола Проців.

«В Америці його з любов’ю кликали «доктор Шток»

Зіновій Штокалко 14 вересня 1938 року подавав заяву на лікарський факультет Львівського університету, та польський уряд відкинув його прохання.

– Після занепаду Польщі та під час першої більшовицької, а потім німецької окупації Галичини Штокалко продовжує свої медичні студії у Львові, а після війни блискуче їх закінчує у Мюнхені в Німеччині в 1950 році. Особливо відзначався знанням біохімії. У Німеччині в 1951 році написав велику дисертаційну працю «Zur Віосhеmіе der Каrzіnogeneze», за що одержав диплом доктора медицини. Також працював і підготовляв наукову розвідку про акапунктуру ще довго до її популярності в Америці, – мовить бережанський краєзнавець.

Про прибуття Зіновія Штокалка до США, як і про його наукову працю в ділянці біохімії пістряка, була поміщена свого часу публікація в «Нью-Йорк Таймс».

– В Америці Зіновій мав труднощі з нострифікацією свого диплома та одержанням ліцензії, проте після судового процесу з Департаментом освіти штату Нью-Йорк він виграє справу і дістає ліцензію. Таким чином створив легальний прецедент для справедливішої оцінки європейських медичних студій та дипломів. У Нью-Йорку він працював у шпиталі  «Метрополітен», обслуговуючи найбільш упосліджену бідноту Гарлему, де його знали у кожному кварталі і з любов’ю кликали «доктор Шток». Одночасно він вів свою приватну практику на спілку з одним лікарем. Пізніше відкрив свій власний кабінет у дільниці Ґрін Пойнт в Брукліні, де продовжував свою практику серед місцевої бідноти у більшості польського походження. Одночасно працював науково та закінчив наукову працю, що була надрукована в журналі «Annals of Internal Medicine» (1957 р.) під назвою «Cryptococcus Meningitis arrested with Amphotericin», – каже пан Микола.

До роботи Зіновій Штокалко ставився відповідально. В одному з листів від 16 грудня 1963 року до родини з Бережан писав: «Коло мене без основних змін. Роботи багато – часу мало». А ось уривок із листа від 26 листопада 1967 року до матері (правопис збережено): «Дорога мамцю! Дякую за листи, знимки та побажання… За останній час я працюю не так багато, як за попередні роки, тому що, приділяючись виключно своїй практиці, не мушу більше розбиватись на роз’їздах по цілому Ню Йорку днями і продовжувати працю до опівночі у своїй ординації. Це робить мою роботу більш ефективною для моїх пацієнтів і незалежною від накладеної норми. Недавно мусів купити нового Рентгена, бо старий не мав приписаної контролі радіяції. Для фізіотерапії довелось купити модерний апарат; комбінацію електричної, мускулярної стимуляції і ультрасаунд масажу. Це для лікування різних артретизмів та інших станів м’язів, нервів, як також інших структур. Коштує він маєток, але дає дуже добрі результати. Узяв його до сплати і думаю, що якось упораюся з цим. Не можу нарікати на погане здоровля, хіба що останнього тижня трохи простудився, але за два дні якось обтрусився від того, так що навіть не мусів переривати праці»…

«У США Штокалко відомий як визначний виконавець дум на бандурі»

Ігор Костецький в «Українській трибуні» (часопис виходив у США) опублікував невеличку замітку про Зіновія Штокалка, кілька уривків з якої потім увійшли до збірника «На окраїнах ночі»: «Ця молода людина, Зіновій Штокалко, має ще один Божий дар. Вона здатна зачарувати аудиторію, що раптом переноситься з нашої пливкої сучасності у вже затвердлу в пергаменті листів і козацьких літописів епоху. Людина-бандурист. Це значить: вона володіє унікальним музичним інструментом, звук якого впливає на душу, як впливали на душу того легендарного полоненого хлопця пахощі терпко пахучого полину, степового євшан-зілля. Ми дуже багато і дуже розумно говоримо і пишемо про націю, націоналізм, визначаємо межі і національного, і вселюдського, – що, мовляв, на що впливає і що з чим взаємиться, – але вистачить тільки одного удару десяти перстів по віщих струнах збереженого нам традицією інструменту, щоб усі ми, понад нашими віруваннями і партійними переконаннями, відчули себе українцями: відчули себе кимсь, хто у віках витворив шляхетну душу, шляхетну пісню, що втілює в собі найкращі прагнення людської душі…»

За плечима у Зіновія Штокалка було навчання гри на бандурі. У Бережанах він навчався в Юхима Клевчуцького, а потім продовжував навчання у Львові.

– У моїй колекції є цікавий документ – «Шкільний індекс», який засвідчує, що Зіновій Штокалко в 1939-1940 шкільному році був студентом Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка у Львові у класі Миколи Колеси. У США він відомий як визначний виконавець дум на бандурі, соліст і член управи Капели бандуристів ім. Шевченка в Америці. Там став автором історико-теоретичної праці про бандуру, кобзарство «Кобзарський підручник», виданий в 1989 р. У моїй колекції є це видання англійською мовою: «Zinovii Shtokalko. A kobzar handbook» (переклад і анотація Андрія Горняткевича). Потім у нього був ще збірник п’єс для бандури «Кобза», – розповідає Микола Проців.

«Усі твори «Бережана» вмістилися в невеликому томі обсягом менше 200 сторінок»

Письменницьку сторону життя Зіновія Штокалка варто показувати, використовуючи цитату Соломії Павличко: «Костецький опублікував книжку Зиновія «Бережана» «На окраїнах ночі» в 1977 році у співпраці з Богданом Бойчуком. Це була перша (й остання) публікація покійного вже автора. Насправді він називався Зиновій Штокалко, і під цим іменем його знали в певних колах еміґраційної інтеліґенції як бандуриста. Крім того, «Бережан» мав медичну освіту й кар’єру і професійним письменником ніколи себе не вважав. За винятком кількох віршів, написаних у 60-х, уся його спадщина датована (так само Костецьким) другою половиною 40-х років із 1950-м включно. За винятком другого числа «Хорса», яке у світ не вийшло, хоч, за словами Костецького, було готове, «Бережан» не пробував публікуватися. Кілька його каліграм у перекладі Елізабет Котмаєр друкувалися німецькою мовою. Усі твори «Бережана» вмістилися у невеликому томі обсягом менше 200 сторінок».

– Перші свої поезії «Die Spinne» («Павук») і «Ernte» («Жнива») Зіновій Штокалко опублікував у німецькому перекладі Елізабет Котмайєр в антології сучасної української лірики «Виноград відновлення». У 1969 році вийшов збірник сучасної української поезії «Координати». До нього увійшли шість поезій Зіновія Штокалка («Бережана»): «Пісня про Юрія Переможця», «Лист», «Журба», «Дощ і самотність», «Перелетіла птаху вата хата», «Павук», вперше опублікованих українською мовою. А найбільш повне видання творів Зіновія Штокалка вийшло у посмертній збірці «На окраїнах ночі». Там же вміщено передмову – літературний портрет Штокалка, створений письменником Ігорем Костецьким, – мовить пан Проців.

Збереглося 25 літературних текстів Зіновія «Бережана» у виконанні автора, переписаних сьогодні з аудіокасет на компакт-диски.

«Роботи Штокалка-художника знаходяться у приватних зібраннях в Україні та США»

Зіновій Штокалко також виявив себе як митець-графік.

– Відомі кілька малярських робіт студентських років, зокрема, сюрреалістичний автопортрет олівцем, написаний в Україні. На жаль, я не бачив цих робіт. У моїй колекції є копія автопортрета (29х18,5 см), яку він надіслав родині в Бережани. Чітко відчитується «З.Ш. 1952. Автопортрет».

Також у мене є дві картини, авторство яких приписують Зіновію Штокалку в той період, коли він вчився у Бережанській гімназії або жив у рідному селі Кальне. Хоча, можливо, їх автором був батько Зіновія – отець Павло Штокалко, – зауважує краєзнавець.

Уже в Сполучених Штатах Америки Зіновій Штокалко цікавився новими течіями у мистецтві початку XX століття.

– Ці впливи відобразилися у пізніших творах – автопортреті та картинах-масках, уміщених на сторінках книги «На окраїнах ночі». Всі репродуковані у книжці автографи і малюнки зберігалися у приватному архіві Ігоря Костецького.

– На жаль, тема «Штокалко-художник» – мало досліджена. На сьогодні його роботи знаходяться у приватних зібраннях в Україні та США і чекають на свого дослідника, – підсумовує Микола Проців.

Помер Зіновій Штокалко в Нью-Йорку 25 червня 1968 року. Поховано його на українському цвинтарі в Сант-Бавнд-Бруку (США, штат Нью-Джерсі).

Відзначення 100-річчя від дня народження видатного випускника Бережанської гімназії, лікаря, бандуриста, Зіновія Штокалка («Бережана») розпочнеться в Бережанському краєзнавчому музеї 9 березня з виставки картин із приватної колекції Мирона Постолана. Відвідувачі музею зможуть побачити твори відомих авторів та документи Зіновія Штокалка, які будуть вперше оприлюднені.

Микола Проців

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here