Проблема складування, захоронення, утилізації і переробки відходів, які продукує населення все гостріше постає в Україні. Жодне місто у державі не може похвалитися тим, що вирішило питання зі сміттям. Не виключення і Тернопіль. Малашівському сміттєзвалищу вже 40 років, і воно давно вичерпало свій ресурс та мало бути закрите. Та сміття з обласного центру туди вивозять донині. І питання його закриття не вирішується тому, що не має нової земельної ділянки для полігону твердих побутових відходів. Яким чином можна вирішити проблему спробували обговорити на круглому столі «Екологічні проблеми Тернополя: питання – відповіді» у Тернопільському прес-клубі.
«Проблема сміття одна із найболючіших у сучасному світі, – зазначає Юрій Собі, представник Всесвітнього Фонду Дикої Природи ( WWF) у Тернопільській області. – Людство продукує дуже велику кількість сміття, це в основному, тара для продуктів харчування та органічне сміття, відходи продуктів. У нас переповнені звалища і контейнери для загального збору сміття. Все йде в один пакет, в один контейнер. Нещодавно ми робили дослідження, як люди сортують сміття. З’ясували, що чимало готові це робити, багато ставлять окремо пластикову тару, окремо збирають жерстянки, скло, але не мають куди їх утилізувати. У нас подекуди є контейнери для скла, є для пластикової тари, але немає контейнерів для збору органічних відходів. У Вінниці зробили два види контейнерів: мокрі відходи, тобто органіка і сухі. Чим це добре. Мокрі відходи забруднюють сміття, яке може йти на переробку: папір, пластик, скло, метал, тому коли їх відділити ми отримаємо додаткові речовини, які самі утилізуються і решту, яка може йти на переробку.».
Щоб сортувати сміття необхідно спочатку визначитись для чого це необхідно. Адже не завжди на утилізацію йде сортоване сміття. Сортувати відходи чи ні має вирішувати влада. А щоб прийняти рішення необхідно спочатку знати яким чином буде утилізуватися сміття.
«Треба сортувати чи не треба? – каже Олег Соколовський, начальник управління ЖКГ, благоустрою та екології. – Щоб визначитися треба знати, що ми будуємо: якщо завод піролізного типу, то сортування не потрібне тому, що піроліз потребує все більше і більше сировини. Якщо сортувальна лінія, тоді треба сортувати. Залежить від того, який кінцевий продукт ми хочемо отримати. В деяких містах це жорстко поставлено, залежить від того, яку муніципальна влада вибрала систему, і що вона хоче від населення. У нас немає чіткої стратегії тому, що не має земельної ділянки, де можна будувати завод, і не має земельної ділянки під новий полігон. Проблема сміття є глобальною в Україні. Вона не вирішена взагалі. Ми не знаємо, що робити зі своїм сміттям, і Тернопіль не виняток. Жодного міста в Україні немає, де це питання вирішено. І цю проблему не вирішить жодна міська рада. Закон «Про місцеве самоврядування» говорить: проблема сміттєзвалищ – це виключно проблема територіальної громади, тобто вона зобов’язана вирішити питання з сміттєзвалищем. «Закон про відходи» каже, що сміттєзвалища на території санітарних зон, тобто міста заборонені. Як місто може вирішити проблему зі сміттєзвалищем якщо на своїй території його зробити не можна? Треба просити інші території. Щоб розмістити місце видалення відходів треба погодження територіальної громади. А територіальної громади, яка дозволить розміщення сміттєзвалища у себе не існує. Ми обіцяли громадам школи, садочки, автобуси, робочі місця, але ніхто не погодився. Тому фактично питання приречене на провал. Ні міська, ні обласна рада проблеми не вирішить, тільки держава. Про які інвестування можна говорити без наявності земельної ділянки. Інвесторів було багато, але куди вкладати гроші? Проблеми будівництва заводу не має, проблема тільки із землею. Треба вольовим порядком вирішувати цю проблему на рівні держави.».
Декілька років тому під будівництво сміттєпереробного заводу було виділено земельну ділянку у Миролюбівці. Є й зацікавлені інвестори, але питання ще не вирішене.
«У Миролюбівці земельна ділянка є, – каже Олег Соколовський. – Вона зроблена під систему Бала. Це коли сміття збирається і є машина, яка пресує його, видаляючи воду і повітря. Спресовані відходи пакуються у плівку і зберігаються певний час, щоб потім використовувати, як енергетичний продукт. Але таке обладнання коштує мільйони. Є інвестор, який хоче цим зайнятися. Якщо він погодиться, то дамо йому «зелене світло».
