Головна Новини Попри поважний вік Михайло Бандура полюбляє поїздки на велосипеді

Попри поважний вік Михайло Бандура полюбляє поїздки на велосипеді

Ви часто бачите 86-літнього чоловіка – на велосипеді? Михайло Степанович ще крутить педалі. Правда, не так хвацько, як колись. Одначе на город, в сільську амбулаторію сімейної медицини чи в другий кінець Нагірянки Чортківського району – цілих п’ять кілометрів, пішки далеченько. А на велосипеді – раз-два – і добрався. Знає чоловік, що усе життя – як на тому велосипеді: якщо зупинишся, перестанеш ставити собі цілі – впадеш. Впадеш у застійне болото зневіри, хвороб, старості. Тому й не зупиняється. Знає: якщо ти не цікавишся життям – життя перестає цікавитись тобою.
Очі в Михайла Степановича Бандури – живі, допитливі. Досі читає, правда з двома лупами і більше фахову літературу про здоров’я та як його зберегти. Коли працівники управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області та Чортківського відділення управління завітали до його оселі – розповів багато цікавого про різні методики лікування та оздоровлення, які випробував на собі. Завідувач сільською амбулаторією сімейної медицини Люба Іванівна Костельна, яка разом з працівниками Фонду відвідувала подружжя Бандур, часто бачиться з ними.
Колись Михайло Степанович два рази в рік лягав в Тернопільську лікарню – проходив лікування голодуванням під наглядом лікарів. Шість разів голодував по 30 днів. Одна польська лікарка Єва Домбровська, яка захищала дисертацію, пропонувала йому їхати з нею до Польщі, щоб наочно показати позитивні результати голодування. Коли в лікарню йшов з паличкою – то після місяця голодування просто молодів, їздив на велосипеді, підтягував домашню господарку. Казали, що з виду – майже двадцять літ скидав. Можливо, тоді чоловік знайшов свою методику лікування.
А лікуватись було після чого. Тридцять дев’ять літ він працював в господарстві на тракторі – вдень і вночі. Розповідав, що за всі ті роки, може, вісім разів був вдома на Великдень. Колись в часи колгоспів та радянської влади не було часу на те, щоб покуштувати Великоднє яйце. П’ять машин – на весь район. А колишні трактори так вібрували, що вібраційну хворобу мав чи не кожен тракторист. Не обминула ця біда і Михайла Степановича – нажив профзахворювання.
– Послали, – каже, – мене в Інститут медицини праці до Києва, що був на Саксаганського, пояснювали лікарі, що треба лікувати прояви вібраційної хвороби, брохніт хронічний, і ще купу всякого. Мав сильні головні болі. Після традиційного лікування зрозумів, що маю знайти свій лік. Почав читати, цікавитись.
Тепер чоловік проводить просвітницьку роботу серед односельців. Каже, таблетки дорогі та й не дуже допомагають. Отож, поки сидить в черзі до лікаря в амбулаторії, всім розповідає про нетрадиційні методи лікування – в основному, травами. На власному досвіді розказує, переконує.
Дочки живуть не з ними: старша з сім’єю – в Чорткові, має двоє дітей. Молодша з родиною – в Івано-Франківській області. Одна з внучок – танцюристка, перші місця на різних конкурсах займає. Талановита. А сам Михайло Степанович мав одне хобі в житті – техніку.
Коли створювалось в селі господарство, секретар райкому сказав, що дадуть кілька нових тракторів і запитав, чи є в кого бажання працювати. «Ви підете, хлопці?», – запитав сільську молодь. «Підем», – гукнули ті, серед яких був і М.С. Бандура, на той час йому виповнилось лише 15 літ. Продиктував своє прізвище, керівник районний записав і дав направлення на курси. Коли пізніше виявили, що неповнолітній – боялися повідомити вище. Так і розпочав свої трудові будні Михайло Степанович. А його дружина, Ганна Василівна, на фермі робила, дбала про сім’ю, дітей, скоро ювілей – 80 років святкуватиме.
Вкупі з дружиною вже город викопали – 10 сотих під хатою, бо ті сотки, що в полі віддали. Ще донедавна тримали свинку, дві корови. Тепер вже тяжко. Тому придбав для господарки Михайло Степанович мотоблок. Кілька років тому він поламався, то 83-літній чоловік їздив до Дніпра за запчастиною. І зладнав. Треба – місцеві хлопці прийдуть, допоможуть. Колгоспи розпалися, коней нема – то збирав довго на той мотоблок. «Жінко, скажи-но, скільки ми збирали на нього, десять літ?» – питається в дружини. Ганна Василівна морщить чоло і відказує: «Та що ти таке розказуєш людям?» Але начальник Чортківського відділення УВД ФССУ в Тернопільській області Лідія Борова по-родинному обіймає жінку, розпитує про те, що необхідно, бо особисто знайома з більшістю потерпілих на виробництві з району.
Адже не тільки на державні свята відвідують працівники Фонду соціального страхування в області тих, кому потрібна підтримка та увага, допомога та піклування, а постійно, за графіком, їдуть до людей, травмованих на виробництві. Особисте спілкування – це найкраща і найдієвіша форма роботи з людьми. Необхідно їхати до людей з особливими потребами, цікавитись їх життям, проблемами, інформувати про новинки в нормативних актах та можливостях лікування та оздоровлення. Начальник відділу страхових виплат та матеріального забезпечення управління ВД ФССУ в Тернопільській області Валентина Лучин розповіла Михайлу Степановичу про чудові результати санаторно-курортного лікування при його захворюванні. І чоловік погодився поїхати в санаторій, який рекомендуватиме його лікар, щоб на родинний ювілей бути у формі.
Адже виявилося, що в подружжя Бандур незабаром, в листопаді – 60 років спільного життя – діамантове весілля. Лідія Борова разом з працівниками Михайлом Обліжком та Ярославом Гахом обіцяли приїхати й привітати цю сім’ю. Бо нечасто серед підопічних Фонду маємо такі солідні дати.
Коли життя дає можливість святкувати такі ювілеї – це справжній подарунок. Маєш змогу проживати кожен день, своєю зрілістю та мудрістю наповнюючи його. Добрі спогади, надбання колишніх літ, це – як вміння кататися на велосипеді: як колись навчився, засвоїв – зможеш користуватись повік.
Коли гості родини Бандур йшли з подвір’я, Михайло Степанович ще дістав з розкішного куща домашнього винограду, пригощаючи всіх. Наповнений сонцем виноград смакував. Увесь у вересневому сонячному промінні господар оселі наче виглядав коло воріт свою чергову осінь, яка ще додасть смаку його тривалому життю.
Зоряна Замкова

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here