Важлива особливість р. Золота Липа проявлялася в її ставках, яких ще в сере-дині XIX ст. нараховувалося 39 одиниць. Лише в безпосередніх околицях Бережан було їх два. А до наших днів збереглося тільки одне (друге, на так званих Адамівських луках, осушено в сер. XIX ст.).
Збережений великий та живописний став омиває північну околицю Бережан. Його походження губиться в геологічному минулому Землі. Вперше історичні джерела згадують про нього в договорі від 23 грудня 1487 р., коли власниця навколишніх земель Анна Хухновська продала його міщанинові Петрові Тучці за 150 гривень. Її наступник, Рафаїл Синявський, 11 червня 1515 р. знову продає став Яремі та Катерині Юхнам, отримавши за це 180 гривень і три флорина. Впродовж XVI-XVIII ст. він органічно вписується в природно-оборонну систему Бережанського замкового комплексу, залишаючись при цьому яскравим шедевром природи. Як згадує відомий французький мандрівник Ульріх фон Вердум, який у 1671 р. перебував у нашому місті, Бережани знаходяться «поміж горбами над великим озером, через який довгий міст провадить до міста, збудованого частково в яру, частково на бокових пагорбках».
У 1805 р. на східній греблі ставу засновано папірню, яка проіснувала до 1870 року. Її власників можна легко прослідкувати за водяними знаками, які відтворюють ініціали чи герби. До 1816р. на папері переважали літери IXL – Ізабелла, княжна Любомирська, володарка Бережан, а потім – герб Потоцьких та літери SHP – Станіслав граф Потоцький, які успадкували володіння бережанських маєтностей.
Папірня, як на той час, була досить велика. За кількістю робітників займала друге місце серед галицьких папірень, поступаючись лише Піллерівській в с. Шкло Львівської обл. На ній працювало 12 робітників, які переробляли 3-4 тис.ц. ганчір’я на бібулу для тютюнових фабрик у Монастириськах, Винниках та Ягольниці (Львівська і Тернопільська обл.).
У Львівському державному історичному архіві зберігається акварельна робота худ. Кромбаха «Бережанська папірня» – копія гравюри А. Лянге.
Ще в першій третині ХХ ст. став займав площу 25 квадратних кілометрів і його використовували для потреб активного відпочинку, зокрема як місце різноманітних літніх й зимових видів спорту. Південний берег обмежувався якісною греблею, яка зміцнювалася шляхом насаджень тополь і лип. Останній фактор також утворював вигідну візуально-естетичну значимість ставу, що ефективно підтверджують майстерні фотографії греблі, зроблені співробітниками місцевої філії Подільського воєводського туристично-краєзнавчого товариства у середині 1930-х років. Північний берег, більш плоский стратиграфічно, знаходився у природному зв’язку з річковою долиною. Ця частина ставу і виділялася значною флористичною насиченістю. Їх різноманіття притягувало великі популяції птахів (особливо диких качок) і це сприятливо відбивалося на можливостях орнітологічних спостережень. Найбільша глибина ставу становила близько 8 м.; протягом століть він виділявся серед оточення багатим планктоном і річковою фауною.
У наші дні став продовжує залишатися цінним природним шедевром краю, придатним для активного відпочинку. На його території розташовано орнітологічний заказник «Кашталівка», де перебуває велика популяція птахів, зокрема диких качок.
Володимир Парацій,
завідувач науково-дослідного відділу ДІАЗ у м. Бережани
