Головна Новини Онук краде, а бабця картає себе за його злочини

Онук краде, а бабця картає себе за його злочини

18-річний злодій уже тричі поставав перед судом

…Старенька Марія не пам’ятала, як дісталася рідної хати. У Тернополі, коли після засідання вийшла з зали апеляційного суду, вона марно намагалася хоча б ще одним очком побачити свого Василька! Він такий блідий і розгублений сидів у клітці за склом поруч із цілою бандою злодіїв! Бабця навіть не змогла добре роздивитись онука, не те, аби щось спитати. Хтось підказав, звідки виїжджає машина з арештантами, тож вона трохи постояла біля зачиненої брами та й поволі попленталась на автовокзал. В автобусі притулилася до шибки – по вікну котилися краплі дощу, і в неї по щоці тихо котилася сльоза, Номер 1

Сирота при живих батьках

Молодику Васильку за крадіжку велосипедів та мопеда доведеться відсидіти за гратами 3 роки

У селі по дорозі додому хоч як оминала людей, таки зустріла сусідку.

«Ну що, не відпустили вашого Василя?» – поцікавилась вона.

«Та де там, – гірко зітхнула пенсіонерка. – Адвокат каже, що ми марно згаяли час! А звідки ж я знала, що треба було робити? Нікому він у всьому світі не потрібен, окрім мене. Ось так і помру, поки він сидітиме в тюрмі», – сумно проронила селянка і, ледь стримуючи сльози, нерадісно почовгала додому, важко припадаючи на хвору ногу.

Спориш м’яким килимом заслав рідне подвір’я. На мить здалося, що зараз із городу вибіжить маленький Василько. З чотирьох років вона виховувала онука, і це при живих батьках! Утім, хоча мати хлопчика жила у сусідньому селі, пляшка оковитої їй була дорожча за сина. Щодо тата, сина старої Марії, то ж і його було позбавлено батьківства саме через пристрасть до «зеленого змія». Відтак старенька тягнула на свою пенсію і сина,  й онука.

І от тепер їй дорікають, що погано доглядала Василька, мовляв, виростила злодія! За останні 3 роки вже втретє судили за крадіжки! А що вона могла дати малому, крім частки свого серця та безмежної любові? Зрештою, що вона сама бачила у житті, народжена у роки Другої світової війни? Виснажливу працю в колгоспі й безмежні, за обрієм зникаючі рядки буряків?

Так, у них старовинне село прославилось яблуневими садами. Та хіба воно єдине на рідній Гусятинщині? Зрештою, прогодувати може, але ж дитині ще потрібні іграшки-забавки, одяг і книжки.

До того ж хлопчина часто хворів, часом йому ніби щось ввижалося, бачив галюцинації, медики  казали, що це через нерви. Відтак онук ще змалечку не раз лікувався у Тернопільському психоневродиспансері. Що то воно таке, Марія не знала, проте ретельно слідкувала, аби дитина вчасно приймала прописані препарати й відвідувала лікарів.

Та чим дорослішим ставав Василько, тим менше ради онукові й собі давала бабця. На нього нарікали всі – сусіди та вчителі. Проте бодай хто хоча би раз спробував з ним поговорити? Розпитати, як вони живуть-бідують, про що мріє? Адже всі люди мріють, особливо обділені долею, бо лише у фантазіях думки й можуть розправити крила!

Тим часом онука відправили до Бережанської спецшколи-інтернату (офіційно – обласної комунальної школи інтернату І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням трудового навчання), а згодом перевели до інтернату в Заліщики (обласного багатопрофільного навчально-реабілітаційного центру), під час навчання в якому восени 2017-го Василь і вчинив першу крадіжку.

Омріяний велосипед

Трапилося це на початку листопада 2017-го. Василь підмовив одного із друзів тихцем взяти ровер дядька Петра – односельця бабці.

«Трохи покатаємось і поставимо на місце, він і не помітить!» – запропонував юнак, навіть не усвідомлюючи, що юридичною мовою це зветься крадіжка і підпадає під санкції ч. 1 ст.185 КК України.

На щастя чи ні, та ровера у сараї не було, тож хазяйновитий хлопчина вирішив забрати два мішки горіхів (приблизно 40 кг). Уже прямуючи до воріт, помітив біля літньої кухні старий матрац і попросив товариша забрати його. Пояснив, що дядькові він, певно, вже не треба, якщо виніс у двір, а от йому буде м’якіше спати. Горіхи Василь продав на ринку, а матрац заніс до баби. Ясна річ, коли прийшли правоохоронці, чужа річ одразу вказала на злодія. Але ж не відправляти підлітка за ґрати? Тож суддя застосував найлегше покарання – призначив 850 грн. штрафу. Щоправда, напрошується запитання: звідки у старшокласника гроші? Таким чином, за гріх онука розплачуватись (у прямому розумінні) довелося бабці.

Минув понад рік. На початку січня 2019 року Василь поїхав до сусіднього села провідати матір. Та не встигли вони поспілкуватися, як із пляшкою оковитої до жінки постукав черговий кавалер. Відтак хлопчину виставили за двері. Спересердя він пнув ногою сніговий замет біля порога і з повними сліз очима подивився на небо, зітхнув і попрямував до хвіртки. І тут раптом побачив велосипед, на якому приїхав залицяльник матері. Без вагань хлопчина сів на нього та й поїхав додому і заховав чужий двоколісник у стодолі.

«А що, я мав уночі йти пішки через поле?» – резонно запитав він у слідчого.

«А чому ж наступного дня не повернув?»

«Хотів ще трохи покататися», – зізнався юнак.

«От і накатався на кримінальне провадження», – спохмурнів правоохоронець.

Відтак другим вироком Василя було засуджено вже до 2-х років позбавлення волі. Зважаючи, що юний рецидивіст ще був неповнолітнім, суд на підставі 104 статті Кримінального кодексу звільнив його від відбуття призначеного покарання, замінивши на  рік іспитового строку.

Утім, поки тривав цей судовий процес, Василь разом із другом знову скоїв крадіжку. Щоправда, цього разу викрав уже не ровер, а мопед, причому зірвав замок та ще й перефарбував його. Хоча це не допомогло: невдовзі працівники поліції затримали обох горе-крадіїв. І хоча бабця одразу сплатила потерпілим вартість мопеда, «колега» Василя відбувся легким переляком та однорічним іспитовим строком, а нашому горе-герою призначив 5(!) років позбавлення волі, приєднавши раніше невідбуте покарання.

Та завдяки адвокату безталанного хлопчини, Тернопільський апеляційний суд змінив покарання, призначивши парубку 3 роки тюрми (враховуючи, що він уже майже півтора року перебуває під вартою, це значно зменшує строк ув’язнення). Хоча чи справді тюрма виправить Василя? А от чи дочекається онука 77-річна бабця?

Педагогіка безсила?

Наостанок хочу навести уривки з характеристики, наданої Гусятинському районному суду педагогами Бережанської школи-інтернату: «За час навчання у школі зарекомендував себе як нестаранний, неактивний учень… Прагнення самовдосконалення відсутнє зовсім, виявляється у байдужому ставленні до власних помилок. У взаєминах з оточуючими нехтує думкою дорослих, негативно ставиться до порад, сперечається, не погоджується з зауваженнями. У спілкуванні – не щирий, часто обманює». Також зазначено, що поведінка «супроводжується гнівом, ворожістю, ненавистю, замкнутістю. Часто проявляє неконтрольовану і невмотивовану агресію до учнів школи… Прояви негативних вчинків виражені систематично – це бійки, порушення дисципліни у класі, відмови виконувати завдання. Схильний до самовільного залишення школи.

До виконання громадських доручень ставиться незадовільно. Будь-які прохання вчителів, вихователів виконує неохоче, з примусу і найчастіше це залежить від його настрою».

Читала ці рядки, а перед очима стояло бліде обличчя Василя, який сидів в апеляційному суді серед групи рецидивістів. Чи давав собі звіт той горе-освітянин, що такою характеристикою перекреслює все життя хлопчини? Звісно, важко працювати з такими підлітками. Але ніхто не дав йому права затавровувати підранка долі.

Марина Криниця