Головна Новини «Небезпека ковіду у тому, що смерть може настати у будь-який момент…»

«Небезпека ковіду у тому, що смерть може настати у будь-який момент…»

Ковідна реанімація — що може бути страшнішим?! У моєму розумінні, якщо людина потрапила у реанімацію, — вона вже однією ногою на тому світі. «Так і є», — важко зітхає завідувач відділення Львівського центру легеневого здоров’я В’ячеслав Бондар (на фото)… Домовитися про інтерв’ю з паном В’ячеславом було непросто. Каже, працює нон-стоп, жодної вільної хвилини. Реанімація зайнята хворими «під зав’язку». При цьому нещодавно В’ячеслав Бондар сам перехворів на ковід, пише Високий Замок

Усіх так званих антиковідни­ків, або ковіддисидентів (хто не вірить у коронавірус), а також тих, хто виступає проти вакцина­ціі, я би примусово водила у ко­відну реанімацію на екскурсію. Побачивши, в якому стані там лежать хворі, життя яких трима­ється «на волосині», багато хто змінить своє скептичне ставлен­ня і до пандемії, і до вакцинації.

— До нас потрапляють ті, хто має критичні ураження легень: 80 і більше відсотків, — каже пан В’ячеслав.

— А чи були випадки, коли легені були уражені на сто відсотків?

— Були.

— Виживала людина?

— І виживала, і не виживала…

— Який відсоток летальних випадків у вас у реанімації?

— Під час ковіду? Тому що різ­ниця величезна. До ковіду в се­редньому летальність була 25−27 відсотків. Під час ковіду — 38 відсотків. Те, що хворий вже си­дить на ліжку, а не лежить, під­ключений до апарата ШВЛ, ще нічого не означає, — бо в будь-який момент може статися зу­пинка серця. Небезпека ковіду в тому, що вірус вражає імун­ну систему. Є ще так званий по­стковідний синдром — катастро­фа може статися у будь-який момент…

— Знаю, що хвороба мутує, і те лікування, що було на по­чатках епідемії, нині вже не застосовується…

— Що таке ковід? Небакте­рійна інфекція. Антибіотик ві­русу не лікує. Гормон теж не лі­кує. Є спеціально розроблений протокол поетапного лікуван­ня. Якщо не допомагає на од­ному етапі, переходимо на ін­ший. Коли починати лікування одразу з гормонів, антибіоти­ків, скажімо, в домашніх умо­вах, то це призводить до пога­ного ефекту.

— Чому?

— Застосування гормональ­них препаратів викликає імун­ну депресію. Відбувається спо­творення імунної відповіді. Йде приєднання бактерійної інфек­ції. Це обтяжує стан хворого.

— А чим шкідливий антибі­отік?

— Вірус на антибіотик не ре­агує. Антибіотики застосовують тільки проти бактерій. Вірус до бактерій відношення не має.

— Від чого залежить стан хворого? Чому одна людина переносить хворобу у легкій формі, а інша потрапляє в ре­анімацію?

— Супутні захворювання. Чим старша людина, тим більше має різних набутих за життя хвороб. Найгірше — це цукровий діабет, ожиріння. Оці супутні захворю­вання — як мішень. Точніше, мі­шень — це уражені хронічними хворобами органи. Завдання вірусу — проникнути в клітину. Якщо орган хворий, відповідно, імунітет знижений, і збуднику легше туди проникнути.

— Чи можна якось запобіг­ти важкій формі захворюван­ня? Тобто робити якісь речі на початку хвороби, щоб не до­вести до реанімації?

— Лише своєчасне звертан­ня по медичну допомогу. Про­блема у тому, що люди займа­ються самолікуванням вдома. Або переписують одне в одного рецепти схеми лікування, які сі­мейний лікар призначив іншим хворим. І лікуються за тими схе­мами.

— Як хворому зрозуміти, що надалі лікуватися вдома небезпечно? Що треба конче лягати у лікарню?

— Є критерії, на які треба орі­єнтуватися. Наприклад, якщо хворий має гарячку до 38−38,5, і вона легко корелюється ме­дикаментозними засобами або сама зникає. Відповідно, цей хворий за відсутності залеж­ності від кисню може лікувати­ся вдома. Але є два небезпечні критерії: виражена інтоксика­ція і виражена дихальна недо­статність. Якщо сатурація 93−92 і нижче, треба брати скерування у сімейного лікаря і їхати у стаці­онар. У багатьох випадках є так звана лагідна гіпоксемія (стан, за якого рівень кисню, що міс­титься в артеріальній крові, не­достатній. — Авт.), яку людина не відчуває. Якщо сатурація 90, люди можуть не відчувати тієї небезпеки. Але коли падає до 80, це критично. Такий хворий мусить лікуватися в стаціонарі.

Бувають випадки, коли стан хворого переоцінений, і йому починають колоти гормони або хворі самі собі колють. Це при­зводить до розвитку вторинної пневмонії — бактерійної, тоді та­кож виникає потреба їхати у лі­карню. Або, пригадуєте, на по­чатках була масова істерія з приводу комп’ютерної томогра­фії (КТ) легень? Ну подивились легені — там 20 відсотків ураже­но чи 30, і що? Там, де вірус, є проникнення у легеневу тканину. Відповідно, він викликає локаль­ні зміни у легенях. При цьому є випадки, коли 50 відсотків ура­жених легень, а людина не тіль­ки нормальну сатурацію має, а й нормально почувається. У мене був такий випадок. У чоловіка 50 відсотків ураження легень, див­люся той комп’ютерний диск і запитую: «Де той хворий ле­жить?». А він стоїть переді мною: «То я». Очам не вірю, кажу «Не може бути». А він: «Я ще і в спор­тивний зал ходжу».

Візуальні зони ураження під час коронавірусної хвороби, які показує КТ, особливо на почат­ках хвороби, не мають інфор­мативного характеру. Як буває? Людина своїми ногами зайшла в лікарню, у лікаря, може, навіть виникає сумнів, чи треба люди­ну тримати у стаціонарі, чи мож­на було би і вдома лікувати. А через два дні ця людина у реа­німації…

— Чому так стається?

— Через так званий цитокі­новий шторм. Частинка віру­са, що потрапляє в організм, викликає імунну відповідь. І коли імунна відповідь завели­ка для виконання тієї функції (знищення вірусу), розвива­ється лавиноподібний викид біологічно активних речовин — цитокінів. І він починає нищи­ти, трощити все, що бачить. На тлі цього у легенях настає пе­рерозподіл кровообігу: одні судини різко розширені, інші тромбовані.

— До речі, чи ви відстежу­вали? Ті, хто курить, важче переносять хворобу?

— Так. У нас хворий лежав, який мав хронічно обструктив­не захворювання легень на тлі тривалого тютюнопаління. Його привезли з сатурацією 54.

— Таке буває? Людина ви­живає з такою сатурацією?

— Віджив. Але ми йому сату­рацію вище 90 не піднімали.

— Скільки він викурював сигарет за день?

— Зазвичай ті, що мають на тлі тютюнопаління такі наслід­ки, викурюють за день до двох пачок сигарет. Тому для них са­турація на рівні 78 — нормальне явище, 90 — це вже багато.

Кисень — медичний препа­рат, він як рятує життя, так ним можна й погубити людину. Дов­готривалі високі концентрації кисню викликають глибокі пору­шення у легеневій тканині. Ми живемо в атмосфері, де в се­редньому 21 відсоток кисню. У приміщенні може бути 19 від­сотків. Біля водойми, у гірських районах — 22. Тому у тих, хто ба­гато курить, коли виїжджає у Карпати, стається напад голов­ного болю. Усі курці перебува­ють у стані хронічної гіпоксимії, тобто кисневого голодування. Це як розплата за куріння. Тому в горах у них відбувається спазм судин — як захисна реакція орга­нізму від передозування кисню. Відповідно, починає боліти го­лова.

— Який середній вік хво­рих, що лежать у вас у реані­мації?

— Він від початку епідемії змі­нився. Постійно змінюється. Якщо раніше ніхто не міг по­думати, що у нас лежатимуть 22−25-річні хворі, то зараз такі є. Якщо на початках це були пере­важно хворі віком 60, 65, 70, 80 років, то зараз — від 35, 40 ро­ків до 60. На інтенсивній терапії лежить хлопчина 22 років, який не має жодних супутніх хвороб. Потрапив до нас з дуже низькою сатурацією.

— А що сталося? Запустив хворобу?

— Ні, це у нього миттєво ста­лося. Був у Польщі на заробіт­ках і там захворів. Його шви­денько сюди перевезли, і ми його взяли з сатурацією 78 та обширним двобічним уражен­ням легень.

— Може, він підхопив у Польщі британську мутацію вірусу?

— Можливо. Чим більша гло­балізація, масова міграція, тим більше виникатиме таких склад­них випадків.

— Тому карантин — це єдина можливість перервати лан­цюг заражень… А у нас, на жаль, карантину, по суті, і не було!

— Карантин — це основна форма боротьби з інфекційни­ми захворюваннями. Ну, і каран­тин має бути у кожному з нас.

— Що би ви порадили роби­ти людям превентивно, аби не захворіти?

— Особисто я з березня при­ймаю цинк і вітамін Д. В Україні ніхто не споживає стільки море­продуктів, як, наприклад, жите­лі Італії, Іспанії, інших морських країн. Тому нашому організму катастрофічно бракує вітаміну Д. А під час хвороби рекоменду­ють збільшити вживання цинку і вітаміну Д у два-три рази.

В американській рекомен­дації сказано, що під час хво­роби можна вживати до 8000 одиниць вітаміну Д. В особливо важких формах, реанімаційним хворим, вони дають 20−25 тисяч одиниць на добу. А дефіцит ві­таміну Д викликає понад 20 по­рушень різних функцій систем і органів. У тому числі імунної системи. Тому його і рекомен­дують вживати під час лікуван­ня ковіду.

— У вас перехворіли багато лікарів та медсестер?

— У нас вже, напевно, виро­бився колективний імунітет. Пе­рехворіло 70 відсотків медпер­соналу.

— Доводиться читати, на­віть серед лікарів є такі, що відмовляються вакцинувати­ся, не довіряють вакцині…

— Я також читаю багато ста­тей щодо того, доцільно чи не­доцільно. Доходить до абсурду те, що пишуть. Вакцина — єди­ний захист для тих, хто не хво­рів. Тут не може бути дискусій!

— Чи бачите світло у кінці ковідного тунелю?

— Рано чи пізно ситуація змі­ниться: вірус або щезне так само раптово, як прийшов, або настільки з нами подружиться, що вже не буде такий недобрий, не спричинятиме того страшно­го цитокінового шторму. Виро­биться так званий колективний імунітет. Що це таке? У кожному організмі буде інформація про цей збудник. Вірус, який вже стикався з нашим організмом, викликає формування імунної пам’яті. І коли збудник знову по­трапляє в організм, імунна сис­тема вже не реагує у такий спо­сіб, що кидає всі ресурси на його знищення, а відтак знищує все на своєму шляху.

Ковід — це наш ворог, і люди повинні навчитися поважати свого супротивника, ставитись до нього серйозно. Важкі ви­падки хвороби зазвичай були пов’язані з тим, що людина вва­жала «якось буде», «якось воно минеться». Наголошую: легко­важити з цією хворобою не мож­на! «Якось» не минеться.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here