«Тарелеве розмаїття». Під такою назвоюу виставковій залі Ягільницького народного музею історії села діє виставка тарелів кінця ХІХ – початку ХХ століття з приватної колекції вчителя музики місцевої школи Руслана Букалюка. Всього в експозиції представлено 52 фаянсові вироби мистецького розпису, які використовували як для оздоблення житла, так і для вжитку.
Насамперед з’ясуємо, що воно таке – таріль? Це – велика тарілка, здебільшого з декоративним розписом. Останніми прикрашали інтер’єри сільської оселі, що мали в основі дірочку для кріплення мотузкою чи дротом до стіни. Їх нерідко дарували молодятам на весілля, хрестини, на перше причастя і т. ін, пише Чортків Сіті.
Автор: Любомир Габруський
Зі слів директорки музею Ірини Шмайдей, декоративно-вжитковий фаянсовий посуд, починаючи з кінця ХVIIІ і до початку ХХ століття відігравав значну роль в оздобленні інтер’єру народного житла, а в деяких місцевостях ще й досі. На початку минулого сторіччя, коли практика оздоблення житла, зокрема й промисловими виробами, почала вкорінюватися в інтер’єри житлових приміщень Бойківщини, Лемківщини, Гуцульщини, Поділля, Буковини, рівнинного Закарпаття, можна простежити вплив народних мистецьких прийомів на їх манеру розпису, колорит, композиційне вирішення та сюжет. Ручне розмальовування в народній манері не давало цим виробам перетворитися на стандартну масову продукцію.
Автор: Любомир Габруський
У 1887 р. відомі російські промисловці Кузнєцови заснували у Будах біля Харкова фаянсову фабрику, що згодом стала найбільшим підприємством в Україні, а також у Слов’янську. Відомими на той час були фарфорово-фаянсові заводи і підприємства: Києво-Межигірський, Баранівський, Довбиський, Коростенський, Городницький, Полонський та Кам’яно-Бродівський. Більшістю з них тривалий час володів Фішель Зусман, котрий чимало зробив для становлення українського фарфору на Волині. До речі, чимало зразків його виробів є у колекції Р. Букалюка.
Автор: Любомир Габруський
Щодо техніки розпису: розрізняють виконані пензлем, губкою, штампуванням, шаблонуванням, набризком. До слова, ви не зустрінете аналогічних виробів, навіть якщо вони на перший погляд такими здаватимуться, оскільки в кожному є творча індивідуальна манера. Завдяки ручному розпису вони різнитимуться певними штрихами, розміром деталей, відтінками кольорів, розміщенням на площині – всім тим, що характеризує авторський стиль та індивідуальну манеру виконання.
Любомир Габруський
Любомир Габруський
Приміром, перша річ, що кинулася ввічі – трактирна тарілка «Соня», яка належить до весільно-обрядових. Трапляються різні імена. Ім’я – це штамп, все інше – ручний розпис. Цікавою є тарілка в колекції з надписом «Дай Боже счастье» на церковно-слов’янській мові. Дослідники-мистецтвознавці вважають, що їх виготовляли в тогочасній Польщі на замовлення російських купців.
Любомир Габруський
Любомир Габруський
Якщо говорити про тарелі взагалі, то за композицією можна розділити вироби, у яких домінує рослинно-квітковий мотив, а також сюжетні композиції. Їх трапляється порівняно менше, проте вони цінуються найбільше. Із птахів найчастіше зустрічаються півні і кури. Звичайно, найцікавішими є зображення людей – косаря, жниці, вершників, молодої пари, ангелів тощо.
Любомир Габруський
Любомир Габруський
Саме з тарелі із зображенням півня, придбати яку запропонував товариш, і розпочав збирати колекцію Руслан Букалюк понад десять літ тому. Розповідає, що здавна цікавиться історією. Окрім тарелей, в його колекції також понад сто дзвіночків, які чіпляли на кінську упряж чи коровам на шию у горах. (Гадаємо, про них колись буде окрема історія). Років 15-20 тому, коли починалася мода на колекціонування, можна було знайти по селах у когось на руках старовинні тарелі. Сьогодні – хіба що перекупити у колекціонерів. Коштують вони залежно від стану – наявності сколів, тріщин і композиційного малюнка. Як уже зазначалося вище – сюжетні цінуються найбільше. Їхня вартість нині сягає ста доларів і вище.
Автор: Любомир Габруський
Щодо влаштування першої персональної виставки – автор відгукнувся на пропозицію почесного директора музею, заслуженого працівника культури України Степана Бубернака. І взагалі: у кожного колекціонера рано чи пізно виникає бажання з кимось поділитися. Цією виставкою він намагається показати, яким посудом користувалися наші предки близько ста і більше років тому, і яке він відігравав значення. Сюди на екскурсію приходять здебільшого діти з місцевої школи, які подібного більше ніде не побачать.
Автор: Любомир Габруський
А для охочих відвідати виставку зазначимо, що вона діятиме за вищевказаною адресою до кінця вересня кожного дня, з 14-ї до 17-ї год. При бажанні можна завітати й у вихідні, попередньо сконтактувавши з директором музею (тел. 0686271792, Ірина Степанівна).
