Андрій Туркіць із села Ридодуби Чортківського району їздить на саморобному тракторі. Транспорт змайстрував зі своїм татом Михайлом Туркіцем. Андрій працює водієм у ПАП «Дзвін». Його батько Михайло – столяр.
«Усі деталі – від автомобіля «Жигулі», – розповідає Андрій Туркіць. – Чого не вистачало, тато зварював, а я допомагав. Найтяжче було зробити кермову колонку. Батько тиждень мучився, бо її треба було відцентрувати. Серед ночі прокидався, курив, розглядав трактор і мізкував.
Спочатку створив макет із дерева і на його основі уже зварював трактор. Інколи ідеї йому у снах приходили. Вночі прокидався і казав: «Я знаю, як зробити». Ішов до трактора навіть о третій ночі, поки не забув.
Швагро приходив допомагати. Спочатку причеп зробили, потім плуги і марок. Мама думала, що то буде дуже довго. А ми за два тижні карантину зробили усе. Мама, як побачила, дуже здивувалася. Спитала: «І воно те все буде працювати?»
Щоб докупити деталі, витратили 5 тисяч гривень.
«Але щоб придбати новий трактор, треба заплати приблизно 6 тисяч доларів, – продовжує Андрій. – Тепер усе робимо своєю технікою: підорюємо, виорюємо і культивуємо грядки. Буває, коли приїжджаю до когось зробити рівці, підгорнути чи ґрасувати, люди не вірять, що трактор зробили самі. Питають, скільки заплатили за нього.
Коли сідаю за кермо трактора, відчуваю велику радість, щастя. Навіть мови немає про те, щоб його продати. Не можу його залишити. Якщо є вибір – працювати з технікою чи з людьми, завжди вибираю техніку. Правда, ще не працював за комбайном.
Синові Назарчику ще року немає, а вже в тракторі любить сидіти. Йому головне, щоб сигнал був».
Автор: Наталя ЛАЗУКА
Джерело: Газета “Свобода”
