Головна Новини На Тернопільщині діти подали на батька-атовця до суду

На Тернопільщині діти подали на батька-атовця до суду

Днями в одному з райсудів області прозвучав виправдувальний вирок для учасника бойових дій. Колишнього атовця притягнули до кримінальної відповідальності за заявою… дочки. За завісою судового розгляду ховалася справжня родинна драма.

Війна роздмухала сімейні чвари і врешті загасила усе добре, щире. Навіть на рівні найвищих інстинктів, як от батьківська чи синівська любов, стався збій. У судовій залі Іван захищався не лише проти державного звинувачення, а й проти рідних дітей, яким випала роль свідків. Чоловіка, якому за сорок, звинувачували у незаконному зберіганні боєприпасів та вогнепальної зброї. А заяву у поліцію – про те, що у будинку є патрони, написала його дочка, пише СВОБОДА

Під час обшуку й справді виявили декілька набоїв, а у літній кухні, де мешкала старенька мати чоловіка, знайшли саморобний пістолет. На час обшуку Іван був на сході – під Луганськом. Поліція задокументувала знайдене належним чином, що засвідчили і поняті. Згодом експертиза підтвердила, що пістолет і набої – вогнепальна зброя. Відтак Іванові висунули обвинувачення за відповідною статтею Кримінального кодексу, санкція якої передбачає позбавлення волі на строк від двох до п’яти років.

У суді Іван лише розводив руками, мовляв, не знає, звідки взялася зброя. Навесні 2015-го його призвали в зону АТО, де прослужив більше року. За цей час був вдома лише двічі – на весіллі дочки та на Різдво. Із зони АТО, навіть якби і мав такий намір, провезти зброю нереально – у поїзді ретельно обшуковували. Скажімо, йому дозволили провезти пробитий кулями казанок та осколки – для шкільного музею. Коли ж повернувся додому і дізнався про обшук, пішов до слідчого і при свідках запропонував зняти відбитки його пальців і звірити з тими, що на патронах. Однак цього не зробили. Натомість син і дочка стверджували: ніхто крім батька не міг принести зброю у будинок.

Звідки таке протистояння, неприхована неприязнь між найближчими родичами? Виявилося, у їхній сім’ї давно було не все гаразд. Іван до війни упродовж багатьох років працював на заробітках у Києві. Кажуть, він дорікав дружині, що та нічого не робить. Вона ж ростила трьох дітей, доглядала господарку, обробляла городи…

Іванова мобілізація не стала кроком до примирення. Коли він приїхав у відпустку вдруге, вказав на двері дочці, зятю. Ті пішли жити до родичів останнього.

Далі – Іван розлучився з дружиною і привіз у село «волонтерку» – так досі називають його нову дружину. Упродовж трьох місяців вони – колишня дружина з двома неповнолітніми синами та Іван з новоспеченою «другою половиною» – жили під одним дахом. Річ у тім, що хата належала Івану та його матері, а тому він твердо сказав забиратися геть колишній і дітям. Ті не мали куди подітися, згодом знайшли хату, господар якої погодився на розстрочення виплати за договором купівлі-продажу.

Потім ділили майно. Хоч на хату вигнанці не могли претендувати, але нажите під час майже 20-річного шлюбу вважалося спільною сумісною власністю. Спочатку колишнє подружжя звернулося до суду про поділ майна, проте відлякав тривалий й дороговартісний процес. Тому викликали поліцію, представників сільської ради і почали ділити самі. Усе навпіл: половина кухонного гарнітура одному, друга половина – іншому. Й так розпарували усі меблі, що були у хаті.

Колишня дружина майже відразу ж поїхала на заробітки у Польщу – щоб відробити борги за новопридбаний будинок.

Власне, на ось такому непривабливому тлі і зародилася кримінальна справа про набої і вогнепальну зброю.

У судовій залі обвинувачення «розвалилося». Суд погодився з тим, що у домогосподарстві виявили вогнепальну зброю та боєприпаси, – докази цьому безсумнівні. Однак будь-яких прямих доказів, що саме обвинувачений зберігав ці предмети правопорушення, немає. Бо окрім нього тут проживали й інші люди, й хтозна скільки ще мали вільний доступ до будинку.

Стандарт доведення у кримінальних провадженнях, закріплений практикою Європейського суду з прав людини, вимагає: вина обвинуваченого повинна бути доведена поза всяким розумним сумнівом, що у цьому випадку не було, відтак суд виправдав Івана. Врешті, й відповідно до Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, доки її вину не буде доведено в законному порядку. Обвинувачення не може грунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Ольга КУШНЕРИК

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here