На Тернопільщині діти подали на батька-атовця до суду







Днями в одному з райсудів області прозвучав виправдувальний вирок для учасника бойових дій. Колишнього атовця притягнули до кримінальної відповідальності за заявою… дочки. За завісою судового розгляду ховалася справжня родинна драма.

Війна роздмухала сімейні чвари і врешті загасила усе добре, щире. Навіть на рівні найвищих інстинктів, як от батьківська чи синівська любов, стався збій. У судовій залі Іван захищався не лише проти державного звинувачення, а й проти рідних дітей, яким випала роль свідків. Чоловіка, якому за сорок, звинувачували у незаконному зберіганні боєприпасів та вогнепальної зброї. А заяву у поліцію – про те, що у будинку є патрони, написала його дочка, пише СВОБОДА

Під час обшуку й справді виявили декілька набоїв, а у літній кухні, де мешкала старенька мати чоловіка, знайшли саморобний пістолет. На час обшуку Іван був на сході – під Луганськом. Поліція задокументувала знайдене належним чином, що засвідчили і поняті. Згодом експертиза підтвердила, що пістолет і набої – вогнепальна зброя. Відтак Іванові висунули обвинувачення за відповідною статтею Кримінального кодексу, санкція якої передбачає позбавлення волі на строк від двох до п’яти років.

У суді Іван лише розводив руками, мовляв, не знає, звідки взялася зброя. Навесні 2015-го його призвали в зону АТО, де прослужив більше року. За цей час був вдома лише двічі – на весіллі дочки та на Різдво. Із зони АТО, навіть якби і мав такий намір, провезти зброю нереально – у поїзді ретельно обшуковували. Скажімо, йому дозволили провезти пробитий кулями казанок та осколки – для шкільного музею. Коли ж повернувся додому і дізнався про обшук, пішов до слідчого і при свідках запропонував зняти відбитки його пальців і звірити з тими, що на патронах. Однак цього не зробили. Натомість син і дочка стверджували: ніхто крім батька не міг принести зброю у будинок.

Звідки таке протистояння, неприхована неприязнь між найближчими родичами? Виявилося, у їхній сім’ї давно було не все гаразд. Іван до війни упродовж багатьох років працював на заробітках у Києві. Кажуть, він дорікав дружині, що та нічого не робить. Вона ж ростила трьох дітей, доглядала господарку, обробляла городи…

Іванова мобілізація не стала кроком до примирення. Коли він приїхав у відпустку вдруге, вказав на двері дочці, зятю. Ті пішли жити до родичів останнього.

Далі – Іван розлучився з дружиною і привіз у село «волонтерку» – так досі називають його нову дружину. Упродовж трьох місяців вони – колишня дружина з двома неповнолітніми синами та Іван з новоспеченою «другою половиною» – жили під одним дахом. Річ у тім, що хата належала Івану та його матері, а тому він твердо сказав забиратися геть колишній і дітям. Ті не мали куди подітися, згодом знайшли хату, господар якої погодився на розстрочення виплати за договором купівлі-продажу.

Потім ділили майно. Хоч на хату вигнанці не могли претендувати, але нажите під час майже 20-річного шлюбу вважалося спільною сумісною власністю. Спочатку колишнє подружжя звернулося до суду про поділ майна, проте відлякав тривалий й дороговартісний процес. Тому викликали поліцію, представників сільської ради і почали ділити самі. Усе навпіл: половина кухонного гарнітура одному, друга половина – іншому. Й так розпарували усі меблі, що були у хаті.

Колишня дружина майже відразу ж поїхала на заробітки у Польщу – щоб відробити борги за новопридбаний будинок.

Власне, на ось такому непривабливому тлі і зародилася кримінальна справа про набої і вогнепальну зброю.

У судовій залі обвинувачення «розвалилося». Суд погодився з тим, що у домогосподарстві виявили вогнепальну зброю та боєприпаси, – докази цьому безсумнівні. Однак будь-яких прямих доказів, що саме обвинувачений зберігав ці предмети правопорушення, немає. Бо окрім нього тут проживали й інші люди, й хтозна скільки ще мали вільний доступ до будинку.

Стандарт доведення у кримінальних провадженнях, закріплений практикою Європейського суду з прав людини, вимагає: вина обвинуваченого повинна бути доведена поза всяким розумним сумнівом, що у цьому випадку не було, відтак суд виправдав Івана. Врешті, й відповідно до Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, доки її вину не буде доведено в законному порядку. Обвинувачення не може грунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Ольга КУШНЕРИК




Категорії: Новини

Теги: ,,

Залишити коментар

Вашу адресу електронної пошти не буде опубліковано.

%d блогерам подобається це: