29 серпня до редакції «Народного слова» зателефонував священик-волонтер, настоятель Свято-Преображенської церкви, що на Залужжі, отець Михайло Найко і повідомив, що на Монастирку, на узліссі, неподалік церкви невідомі горе-відпочивальники смажили шашлики, використовуючи замість хмизу та сухого гілляччя дубові балки старовинної 250-літньої Свято-Михайлівської церкви, яку у 2011 році ініціативна група залужанців та збаражан перевезла у розібраному вигляді з с. Горинки Кременецького району на Збаражчину, щоб відремонтувати святиню та встановити на Чернечій горі, пише Наталка Парова.
Про святотатство на Чернечій горі отцеві розповіли місцеві жителі, які побачили, що залишили після себе відпочивальники, коли наступного дня гнали корів з пасовиська. Селяни були вражені і спантеличені побаченим. Їм було невтямки, як таке можна було вчинити – бенкетувати та розважатися на святому місці, облаштувавши свою «відпочинкову зону» з церковних, посвячених будівельних матеріалів та старовинних балок, з яких 250 років тому була побудована церква, використовуючи їх не лише як імпровізовані столи та лавки, а й як паливо для багаття.
– Як можна було не побачити, що рівненько поскладані та накриті від дощу під навісом, пронумеровані, вирізьблені старовинні дубові балки були зовсім не схожі на звичайні дрова для розпалу, – обурюється отець Михайло. – Щоб витягнути їх із стелажу, потрібно було мати неабияку силу та діяти групою осіб, оскільки балки масивні, шестиметрові, з гранями 14 см та 30 см. Вочевидь, ці бузувіри усвідомлювали, що роблять. І таке святотатство вчинили не москалі, не приїжджі сепаратисти, а свої, місцеві манкурти-яничари, і від усвідомлення цього факту ще болючіше, – наголошує священик.
– За задумом, тут на Чернечій горі та на Підзамочку має розміститися музей під відкритим небом. Ми дізналися, що у Горинці є старовинна дерев’яна церква, яка громадою не використовується, люди збудували велику муровану церкву, усі ікони зі старої церкви перенесли до нової. Стара була в аварійному стані, п’ятнадцять років церкву заливали дощі й сніги, вона була фактично розкрита, після того, як буревій зірвав з куполу бані частину бляхи. Ця церква рідкісна, адже не трьохскладна(притвор, сама церква, вівтар) як більшість церков, а чотирьохскладна, бо до притвору прибудована ще й дзвіниця. Дерев’яну церкву такої конструкції я бачив на Лемківщині у селі Команчі та у Румунії. Приміщення Свято-Михайлівської церкви не було розписане, розписаний був лише купол, але через пошкоджену баню розписи дуже понищилися. Громада погодилася передати нам стару церкву, зібравши підписи мешканців села. Профінансувати перевезення зголосився один культурний фонд з Києва, навіть пообіцяли виділити мільйон гривень, але коли у 2008 році світова економічна криза докотилася до України, грошей уже ніхто не дав. Тому церкву розбирали та перевозили самотужки з парафіянами із Залужжя з вересня по листопад 2011 року. У травні 2012 перевезли уже і дзвіницю.
Отець Михайло розповів, що неодноразово звертався до усіляких служб, установ, які відповідальні за збереження історико-архітектурного заповідника на Чернечій горі, щоб територію обгородили парканом, щоб унеможливити доступ на святу гору п’яним компаніям відпочивальників. Але у відповідь чув лише одне – немає коштів. Зрештою, отець з парафіянами просив встановити хоча б шлагбаум, щоб на гору не їздив транспорт. Адже постійний рух автівок, вантажівок і навіть тракторів теж негативно впливає на храм та нищить і без того не ідеальну дорогу. Проти шлагбаума вже виступили окремі місцеві мешканці, які навіть заради збереження святої гори та святинь, що на ній знаходяться, не бажають пожертвувати власним комфортом.
На запитання журналістів, чи звертався священик особисто чи парафіяни церкви з приводу останнього інциденту до поліції, отримали відповідь, що ні, бо мають неприємний досвід спілкування із колишньою міліцією. – Десь три роки тому у нас з-під церкви невідомі поцупили металеві баки на воду, – розповідає отець Михайло. – Ми звернулися до міліції, зателефонувавши начальнику, який повідомив, що перебувавє у відпустці, але пообіцяв прислати співробітників. Минув тиждень, і лише після нашого повторного звернення, і після того, як очільник міліції вийшов на роботу, до нас приїхала опергрупа, але час був втрачений. Наші баки знайшли на металобазі у районі залізничного вокзалу, правда, уже порізаними на металобрухт. Власник бази сказав, що нічого не знає. А якби правоохоронці одразу відреагували на наше звернення та розпочали розслідування по гарячих слідах, баки можна було знайти цілими та неушкодженими, – каже отець Михайло. – Взагалі-то ми вже звикли, що з будови і господарських будівель поблизу церкви регулярно цуплять будматеріали, подекуди про крадіжку дізнаємося випадково. Так, коли тут проводили розкопки археологи і попросили позичити їм кілька лопат. Відімкнувши двері комори, щоб взяти лопати, помітили, що немає арматури, яку нам передали небайдужі для потреб будівництва церкви, – розповів залужанський парох.
До цих пір залужанці мирилися із постійними п’яними ватагами, які облюбували місця поблизу святинь для своїх пікніків, незважаючи навіть на те, що горе-відпочивальники подекуди для облаштування лавок і як паливо використовували нові дошки з пилорами. Але історія із смаженням шашликів на балках 250-літньої церкви стала останньою краплею терпіння людей.
Вдумаймося лишень, це святотатство та осквернення трапилося в одному з найбільш туристично привабливих куточків краю, в найвідомішому відпустовому місці Збаражчини, найсакральнішому ще з доісторичних часів– на Чернечій горі в с.Залужжя, за сто метрів від Свято-Преображенської церкви ХVІ століття, зведеної на місці старовинного Онуфріївського монастиря. Монастир не існує уже майже 233 років. Від нього залишився цокольний поверх корпусу келій, котрий декілька років тому почали досліджувати археологи. Від храму до руїн Старозбаразького замку – рукою подати: достатньо пройтися кількасот метрів лісовою дорогою і польовою стежиною. У 2014 році поруч з руїнами монастиря ХV століття з ініціативи отця Михайла Найка було закладено смерековий гай. Сотню смерек посаджено родичами загиблих Героїв Небесної сотні та українських вояків на Сході, де у першому рядку смерекового гаю тягнуться до сонця дерева, висаджені батьками Устима Голоднюка та Назарія Войтовича, як жива пам’ять про подвиги за рідну землю. А 25 червня 2013 року тут, на Монастирку, було освячено Хресну дорогу, аналогів котрій немає у світі.
Поруч з гаєм залитий фундамент і ведуться будівельні роботи із спорудження нової святині. Тут має постати у всій своїй красі відроджений дерев’яний Свято-Михайлівський храм 1767 року побудови, перенесений на Залужжя з села Горинка, що на Кременеччині. Історичну пам’ятку планували перевезти спільно з Національним заповідником «Замки Тернопілля», але держава, як це часто буває, не виділила кошти на перевезення святині. Церква, що стояла в аварійному стані, була розібрана та перевезена на Чернечу гору силами невеликої групи ентузіастів с.Залужжя та м.Збараж ще у 2011 році. Однак її досі не змонтували через брак коштів. Цей старовинний Свято-Михайлівський храм кінця ХVІІІ ст. на місці «старожитнього монастиря» має стати ще однією візитівкою Святої гори. Може стати, якщо його освячені та намолені поколіннями православних українців дубові балки з 250-літньої церкви через невігластво одних та байдужість інших не підуть на паливо для шашлику.
Наталка ПАРОВА
