Усім бабусям та дідусям дала приклад Ірина Курова — підопічна Петриківського обласного геріатричного пансіонату, що на Тернопільщині. Вона пішла на вакцинацію від коронавірусу, маючи 99 років! Каже, що тепер захищена і має надію при здоров’ї зустріти своє століття, пише Високий замок
Поховала двох дітей до року
Життя не балувало бабу Ірину. Народилася вона на Буковині, в селі Кадубівці нині Заставнівського району Чернівецької області, у березні 1922 року в багатодітній сім’ї — мала ще чотирьох братів та дві сестри. Молоді роки жінки припали на Другу світову війну. У той час вийшла заміж за свого першого чоловіка, фронтовика Василя Божика. Коли його забирали на фронт, була другим малятком вагітна. А перше тільки-но поховала — їхньому синочкові було всього шість місяців.
Вмивалася слізьми і чекала свого коханого з війни. Не побачив Василь своєї донечки, яка з’явилася на світ. Важкі були часи, і це дитя не вдалося бабі Ірині врятувати — на жаль, дівчинка померла у квітні 1945-го. А за кілька днів убита горем мати отримала повідомлення, що вона вже вдова.
— Я 4 травня получила ізвєщєніє: Вася погиб. А 8 травня була Побєда, — схлипує бабуся.
Не один рік вона виплакувала своє горе. Так і молодість пройшла. Одразу після війни вдруге заміж не пішла. А наважилася знову створити сім’ю майже через двадцять років.
— Мені треба було хату построїти на своїй плантації, де сорок років прожила, — з гумором згадує. — То я поїхала на заробітки в Крим. А там знайшла Івана Григоріва. Йому жінка вмерла — лишилося двоє дітей, хлопець і дівчина. Так ми зійшлися, розписалися.
Голова була, як надувна куля
Хвалиться Ірина Степанівна чоловіковими дітьми: син став директором школи, дочка — медсестрою у військовому санаторії. Але знову сімейне щастя було недовгим. Бо вмер її Іван, не доживши до пенсії. І лишилася жінка знову сама.
— Але то недовго було. Бо в ту квартиру, де я з Іваном прожила дванадцять років, Льоня Куров перейшов до мене. Добре було удвох. Але потім і він пішов.
— Куди? — перепитую.
— В землю… Мав рак нирок.
— Більше заміж вас не кликали? — цікавлюся в бабусі.
— А чого ж нє? Але з тими трьома то була розписана.
Звикла баба Ірина важко працювати. А коли мала під шістдесят, стала нездужати, тож пішла на обстеження. І дізналася, що хвора на рак. Згадує: опухла так, що голова була схожа на надувну кулю. А лікар відверто зізнався, що таких хворих йому вести ще не доводилося. Бабця не дуже тоді чіплялася за життя. Лиш попросила: як надії нема, щоб викликали родину з Буковини.
— Мене облучили, і я їхала додому вмирати. Але вже нікого з моїх на світі нема, а я лишилася.
Навесні після свого 99-ліття Ірина Курова вакцинувалася від коронавірусу. А з нею і всі інші підопічні Петриківського пансіонату.
— У нас раніше сталося два спалахи ковіду, ще до початку вакцинації. Дякуючи тому, що щеплення отримали усі, більше коронавірусу у наших стінах не було. Жоден підопічний протипоказів не мав, все в нас пройшло добре, — радіє директор закладу Степан Глушок.
А бабця Ірина на підтвердження свого відмінного самопочуття починає з пам’яті читати вірші…
