Головна Новини На домашній фермі подружжя з Тернопільщини наче в рукавичці

На домашній фермі подружжя з Тернопільщини наче в рукавичці

Нелегка щоденна праця у селі, до якої звикли з дитинства, не лякає подружжя Богдана та Марії Літнянських із Городища, що на Козівщині. Нині вони з ентузіазмом розвивають власну господарку, в якій привільно почуваються корови, бички, телятка і овечки, а ще коні, гуси, кури, кролі, голуби, породисті собаки і навіть акваріумні рибки.

Робота нелегка, зате вдома і вся сім’я вкупі. Зустрівшись із подружжям Літнянських на обійсті, яке вони нещодавно придбали у селі Купчинці для облаштування невеликої молочної ферми, була приємно вражена від спілкування і настрою до роботи моїх співрозмовників.Богдан і Марія проживають у селі Городище. Разом з мамою доглядають чималу господарку. Чоловік багато років працює заготівельником худоби, а нещодавно вирішили створити власну ферму, пише Сільський господар.

Для цього їм ідеально підійшла простора територія на околиці Купчинців, яку придбали у двох власників нежилих обійсть. Сюди, у затишне місце поблизу якого є пасовище, перевезли всю худобу і поступово облаштовують територію. Наразі господарі очікують на виготовлення документів, після яких зможуть побудувати простору стайню на тридцять голів ВРХ. До неї проведуть воду і окультурять навколишню територію. Ще цього року планують залити фундамент і розчистити територію від старих дерев, а решту робіт продовжать навесні.Цієї пори корів і коней ще випасає старший син Руслан, який уже активно допомагає батькам, а на просторій галявині біля дому підростають маленькі телятка і лошатко, які ні на крок не відступають від господарів, коли ті приходять до них.

Поруч випасають траву овечки, котрих пан Богдан, власне, придбав із цією метою. Після них, каже, бур’янів майже не залишається і треба менше працювати косою. Загалом господарі доглядають тридцять голів дрібної та великої рогатої худоби.

Дійних корів у них наразі сім. Крім того, мають дві тільних. Аби утримувати господарку, доводиться багато працювати, заготовляючи корми. Для цього Богдан Мирославович разом із товаришем обробляють власні паї, вирощують корми на городах і використовують орендну плату за ще один пай, який дістався у спадок від батька пані Марії. На зиму купують жом, тюки соломи, заготовляють сіно, купують для худоби пивну дробину. Тепер худобу підгодовують гарбузами та кабачками з городу.

У Купчинцях Богдан Літнянський свій, адже народився у цьому селі. Його родина багатодітна – батьки виховували десятеро дітей, тому ціну праці знають усі.

– Моє дитинство проходило на цьому полі. Там був мій піонерський табір, – піджартовує пан Богдан. – Скільки себе пам’ятаю, завжди пас худобу і свою, і колгоспну, і людську. Такі були мої перші заробітки. В колгоспі мені платили за це 120 карбованців. Для мене це були великі гроші, бо, наприклад, черевики тоді коштували сім карбованців. Усе своє життя я багато працюю, свого часу, до армії і після армії їздив на заробітки, останніх двадцять років заготовляю худобу.

Попри нелегку щоденну роботу доглядати за тваринами чоловік дуже любить і на цьому добре знається, наголошує його дружина. Якби він свого часу вивчився на зоотехніка чи ветеринара, з нього був би хороший фахівець, упевнена вона. Але навіть без спеціальної освіти пан Богдан дає раду, коли домашні тварини хворіють, а іноді ще й допомагає людям. На його ентузіазмі, вмінні та бажанні працювати і тримається вся домашня господарка, а дружина стала його надійною опорою і підтримкою у цих починаннях. Її щоденна праця теж нелегка.

Робочий день пані Марії розпочинається о шостій ранку і закінчується пізно ввечері. Два доїльних апарати значно полегшують роботу, але щоденні процеси з переробки молока на її плечах. Треба і сметану зібрати, і сир відігріти, і реалізувати молочну продукцію. Весь товар жінка продає самотужки – частину купують односельці, а решту розбирають постійні клієнти у Тернополі, яким двічі на тиждень вона розвозить продукцію машиною.

– Якби ми здавали молоко на молокоприймальні пункти, то нам би було невигідно так важко працювати, бо ціни, які там пропонують людям, надзвичайно низькі, – розповідає пані Марія і радіє, що її продукція до смаку покупцям і користується попитом, а сім’я має непоганий дохід і змогу працювати вдома. – Краще я буду відгортати гній з-під корів, аніж поїду працювати на когось за кордон. Легкого хліба немає ніде. А ще ми працюємо задля кращого дитинства і майбутнього наших трьох дітей, – переконливо говорить жінка.

Як аргумент, наводить приклад із нелегкого чоловікового життя і небезтурботного власного. У її сім’ї теж було четверо дітей, виховання яких лягло на мамині плечі.

– Наша мама працювала на фермі, а перед школою ми ходили їй допомагати, щоби заробити і мати змогу продати трохи молока і купити собі одяг і взуття, – продовжує Марія Володимирівна. – У моїй пам’яті назавжди закарбувалася мить, коли мама сказала, якщо я хочу купити собі в 11 класі екзаменаційні підручники, то мушу піти на ферму. Ми не мали зайвих грошей ні на булочки, ні на цукерки. А солодощі у нас з’являлися, якщо принесли бабину пенсію, або коли мама продала молоко, яйця чи щось вирощене на городі.

З тих же причин пані Марія не продовжила навчання після школи, а завжди допомагала мамі по господарці. Так склалося, що й чоловік у неї теж господар. Пан Богдан ретельно підходить до будь-якої справи і, якщо щось робить, то якісно.

Перший рік спільного життя він розпочав із заміни корови.

– Корова має бути велика і давати молока по 12 літрів, – казав він, – а наша, – розповідає пані Марія, – давала по 6 літрів, тому за кілька місяців чоловік її продав, а привіз продуктивнішу.

Власне, так родина поступово почала розвивати господарку. І хоча ферма набридла Марії ще у дитинстві і вона ніколи не думала, що повернеться до цієї роботи знову, нині охоче розвиває власну господарку і навіть планує, як і її чоловік, згодом оформити документи підприємця, аби працювати якісно і прозоро. Вона щиро вірить, що все у них вийде, адже мають надійну підтримку – сімнадцятилітнього Руслана, дванадцятирічну Іринку і десятирічну Оксанку, які цінують батьківську працю і допомагають їм.

Любов ТИМЧУК

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here