Про те, щоб її гобелени чи картини прикрашали обкладинки світових видань, художниця з Тернопільської області Тетяна Витягловська, може, і мріяла потай, але відправляти знімки своїх робіт на їхній суд не наважувалася. Мало того, про існування в далекій Америці видання Cream City Review, в якому, як виявилося, мріють опублікувати свої роботи художники, письменники та поети з усього світу, навіть не підозрювала… Поки її гобелени якось самі не потрапили на очі редакторам журналу, що нишпорять у пошуках художньої «свіжатини» в соцмережах, пише Чортків Сіті
Джерело: КП в Україні.
Випадково знайшли в інтернеті
Тетяна Витягловська згадує: ця історія почалася давно, ще рік тому, у розпал епідемії коронавірусу в усьому світі. Тоді, каже, багато хто навіть з непрофесійних художників і майстрів заглибився в творчість і кинувся в соцмережі, до груп за інтересами, кількість яких зростала як гриби…
В один із карантинних однакових днів «у личку» Тетяни прилетіло повідомлення від незнайомки, яка виявилася редактором видання Cream city review – художньо-літературного журналу університету Вісконсін-Мілуокі (середній Захід США). Переклад – “Огляд Кремового міста”. Кремове місто – так ласкаво американці називають Мілуокі, батьківщину жовтої або кремової цегли. Цегла виявилася міцною і красивою, і в XIX столітті нею забудовували і Східне узбережжя в Штатах, і Європу. Назва прижилася.
– Мені повідомили, що моя робота, гобелен «Діалог», їм дуже сподобалася, і вони хотіли б надрукувати її у журналі – після затвердження комісії, – ділиться з «КП в Україні» Тетяна Витягловська. – Цей журнал випускають з 1975 року, і бути опублікованим у ньому вважається дуже престижно – він виходить лише двічі на рік. Щоправда, це тільки в Америці вважається дуже «круто»: там, навіть якщо в газеті якогось регіону надрукують, це вважається досягненням. А в нас це більш поширене. Але цей журнал – один із найкращих художньо-літературних видань.
Незважаючи на відсутність «плюшок» у вигляді високих гонорарів чи пропозицій взяти участь у виставках за кордоном, Тетяна погодилася.
Автор: Фейсбук Тетяни Витягловської
Для публікації обрали дві роботи
Як з’ясувалося, для двох тонких номерів на рік комісія обирає роботи серед чотирьох тисяч. Відбираються і роботи популярних художників та письменників, і твори ще нікому, принаймні за океаном, невідомі.
– Мене вразило те, що американський журнал пропонує опублікувати мої роботи на їхніх сторінках, – згадує Тетяна Витягловська. – Вважається за честь потрапити на сторінки цього видання.
Для публікації відібрали навіть не одну, а дві роботи – окрім «Діалогу», американські експерти оцінили диптих «Мелодія міста моєї молодості». А згодом Тетяна дізналася, що її гобелен «Діалог» прикрасить не просто сторінки журналу, а його обкладинку.
– Стільки емоцій! Я була вражена тим, що роботу художниці з далекої країни відібрали серед такої кількості. Дивно, що існують творчі видання, які стежать за художниками з усього світу…
продовжує Тетяна Витягловська.
Як бонус майстрині обіцяли два екземпляри журналу та 200 доларів гонорару. Щоправда, потрібно було стільки паперів різних заповнити, щоб офіційно отримати ці гроші, що вони виявилися не нагородою, а невеликою платою за витрачений час на переведення та вникання у купу сторінок дрібним шрифтом.
– Грошей я так і не отримала, і не знаю, чи отримаю ще, але це не має значення. А журнали ось тільки прийшли, – зазначає Тетяна Витягловська. – Журнал із моєю роботою на обкладинці вийшов у лютому – я чекала його до Дня закоханих. Але виявилося – даремно, доставка зайняла майже пів року.
Гобелен «Мелодія міста моєї молодості», що знаходиться всередині журналу на розвороті, зроблено на замовлення – він висить у шанувальників таланту майстрині з Києва, які вже не вперше звертаються до неї за прикрасами інтер’єру.
Автор: Фейсбук Тетяни Витягловської
«Перлину» не продає
«Діалог» – одна з найкращих, на думку автора, робіт, з якими Тетяна не поспішає розлучатися.
– Ще не назвали ту ціну, за яку я готова її віддати, – усміхається Тетяна. – Це яскравий червоно-малиновий гобелен, у якому я втілила свої спогади від студентства, походів на природу. Усі мої твори зіткані з емоцій та спогадів про різні моменти у житті. І “Діалог” мені не хочеться продавати. Мені здається, якщо художник без робіт, всі продані і йому нічого показати, то це його збіднює. Багато майстрів не поспішають продавати свої «роботи-перлини».
Створенням гобеленів Тетяна захопилася у мистецькому коледжі у Вижниці Чернівецької області – там уперше відкрила для себе ткацтво. До цього – лише малювала. Зізнається, що це набагато простіше, адже є можливість виправити неправильні мазки. Але проблеми не лякали – до інституту вступала вже з жорстким наміром освоїти мистецтво створення гобеленів.
Щоб виткати один, потрібно два місяці щоденної праці. Перед цим художниця малює ескіз фарбами.
Професія художника – вибір Тетяни з дитинства, без батьківських підказок. Щоправда, і боротися з нерозумінням батька та матері не довелося – вони інженери, без докорів та сумнівів відпустили доньку у світ творчості.
З шостого класу Тетяна вже була самостійною – жила без рідних, у знайомих у Бучачі, адже лише там у Тернопільській області була художня школа.
– Мої батьки тоді переїжджали з Бучача до Чорткова, і я вирішила залишатися, щоб мати можливість вчитися. Школа давала гуртожиток, але мені дали притулок наші колишні сусіди, – згадує художниця. – Вдома я бувала тільки по обіді в суботу та неділю. Щотижня їздила по 30 км одна, потім коледж, інститут. Сьогодні я – викладач художньої школи у Чорткові. Нині вони у багатьох містах є, а тоді доводилося йти на жертви.
Втім, Тетяна ні про що не шкодує – знайшла себе. Та й все одно рано чи пізно покликання змусило б повернутись на творчий шлях. Наприклад, її дочка здобула дві вищі освіти у сфері економіки, але все одно повернулася до студентського захоплення – танців – і воліє вчити дітей.
