Головна Новини Лавандовий рай біля Тернополя: український Прованс створила Оксана Федчишин на своєму полі...

Лавандовий рай біля Тернополя: український Прованс створила Оксана Федчишин на своєму полі на Збаражчині(фото)

Аби помилуватися квітами ароматної лаванди, не обов’язково їхати у Францію. Український Прованс створила Оксана Федчишин на своєму полі на Збаражчині.

 – Вам показати дорогу на лавандове поле? – двоє хлопців на скутерах вгадують мету нашу приїзду, щойно спиняємось біля них автівкою, пише НАШ День

За 25 кілометрів від Тернополя, серед засаджених картоплею і пшеницею городів, можна побачити справжню екзотику.

– В селі мені казали: “Що ти тутво робиш, всі люди городи чорні лишають на зиму, тільки ти сієш”, – з усмішкою згадує Оксана Федчишин.

Вона не лише виростила на полі, отриманому в спадок, незвичну для України рослину. Але й робила це “не як всі”.

А в ці дні сюди тягнуться вервечки машин. Усе для того, аби побачити запаморочливі краєвиди. Її лавандове поле.

“Навіщо мені кудись їхати?”

Духмяне поле розкинулося на пагорбах за селом Зарубинці Збаразького району.

Тендітна Оксана зустрічає гостей усміхнена, у світлій хустині, футболці й коротких шортах на засмаглих ногах

Ніжні квіти зафарбували простір ген до горизонту в усі відтінки фіолетового і рожевого. Приємний духмяний аромат поволі піднімається від ніг вгору, всотується у тканину одягу й заплутується у волоссі.

В уяві виринають бачені на фотографіях краєвиди французького Провансу, куди порослі лавандою схили ваблять туристів з усього світу. Оксана не порівнює своє поле із закордонними дивовижами. Ніколи не була у Франції, а закордонний паспорт отримала лише минулого року.

– За кордоном я була тільки в 1990-х роках, з батьками, їздили в тодішню Югославію й Польщу торгувати дрібним крамом, – усміхається Оксана. – Тепер можу собі дозволити поїздку, але навіщо мені кудись їхати? Я просто хотіла дуже багато лаванди і втілила свою мрію вдома.

 

“Лаванда мене причарувала”

Вирощувати квіти Оксана почала після того, як за короткий період часу втратила кількох найближчих людей. Відійшли дідусь і бабуся, не стало мами. Оксана взялася плекати квіти, а до роботи залучала батька.

– Я живу в Збаражі, а цю землю одержала в спадок, – розповідає. – Тут мешкали мої бабця з дідом, ще малою приїжджала до них на канікули, корову пасла. Коли почала працювати на цій землі, мала іншу роботу, але з часом повністю присвятила себе вирощуванню квітів. Їздила сюди автобусом, потім на скутері, поки ще не було машини. Спершу не уявляла, що саме робити. Навіть пробувала засаджувати поле квасолею, бо знайшла цілу балію насіння на горищі. А потім зрозуміла, що сільське господарство – не “моє”. І почала викопувати квіти на своїх клумбах і засаджувати це поле. Розмножувала, висівала, за вилучені гроші купувала нову квітку, щось ексклюзивне. То були 2008-2009 роки. А потім десь купила кущик-два лаванди, і вона мене, мабуть, причарувала. Лаванда взагалі має таку властивість – на неї можна дивитися вічно. Але є винятки. Іноді, буває, людина не сприймає лаванду (або лаванда її). Але більшість дуже любить.

“Почуваюся живою…”

Виявилося, що виростити лаванду на українських полях, з одного боку, просто, а з іншого – доволі складно. Оксана старалася виконувати всі інструкції, уявляючи, як навесні милуватиметься пишними кущиками, та отримувала зовсім не той результат, на який сподівалася.

– Спочатку пробувала розмножувати живцями, але скільки тих пагінців наріжеш, та й не всі виростали… Спробувала посадити з насіння. Начиталась в інтернеті, що воно повинне пройти стратифікацію, тобто загартування холодом. Тримала в холодильнику місяць і навесні висівала в підготовлені заздалегідь рівчачки. Але насіння не сходило, а я розчаровувалась. На третій рік почала експериментувати. Лаванда – гірська рослина: вітер дує, насіння обсипається і десь залягає під камінцями, перебуває зиму й морози. І я вирішила створити умови, наближені до природних. Сію тепер восени, без рівчаків, землю розрівнюю. А щоб бачити, де рядок, посипаю те місце піском, як через сито. Нічим додатково не прикриваю. Роблю це в листопаді, коли от-от може бути мороз. Дуже добре пам’ятаю, як вперше застосувала цей метод, і навесні тато покликав мене на поле й сказав: дивись… А там вся земля була, наче щіточка, щільно всіяна молодою зеленню. Згодом ми розширили поле, досіявши насіння, яке власноруч зібрали вже з нашої лаванди.

Екзотична рослина потребує постійного догляду. Після цвітіння, яке триває в липневу пору, кущі потрібно постригти. Тоді навесні виростуть молоді пагінці, інакше лаванда швидко “зістариться”.

– От ви стрижете коси, нігті обрізаєте, а деколи людям шкода обрізати рослину, бо це жива маса, – зауважує Оксана. – Але ж рештки ідуть на компост, який дає поживу для іншої лаванди. Розвивається нова рослина, нова енергія… І сонце – це енергія, як і земля, вітер… Іноді ввечері нароблюся на полі й думаю – а воно мені треба? Бо земля потребує постійної важкої праці. Але перепочину і на ранок знову йду на поле. Почуваюся живою… А приїжджаю в магазини – і довго там не можу, голова починає боліти. Речі – це лише речі. Головне, щоб очі сяяли від того, що займаєшся тим, що справді приносить задоволення.

Відчуття радості від зробленого піднімає Оксану вдосвіта й від ранку до вечора вона проводить час на полі.

Замість перукаря в неї вітер, який все одно розкуйовдить волосся навіть під хустинкою. А в помічниках – місцеві жінки, які на прохання сфотографувати їх скромно закривають обличчя руками. На своєму полі Оксана не використовує пестицидів, тож бур’яни, які ростуть разом із лавандою, доводиться з дня в день сапати.

– Це брудна робота, але отримуємо прекрасні результати, – додає Оксана. – Ми народжуємося теж з “брудним”, але з нас виходять люди.

“Люди на хліб грошей не мають, а я квіти вирощую”

Фотографіями лавандового поля Оксана ділиться на своїй сторінці у фейсбуці. І поки лаванда квітне, сюди постійно їдуть люди – за враженнями, емоціями, неймовірними світлинами. Молоді пари влаштовують фотосесії, хтось хоче просто побути тут і подихати, а декому цікаво послухати розповідь про те, як вирощують лаванду та її цілющі властивості.

– Мені казали, що мою траву ніхто купляти не буде, люди на хліб грошей не мають, а я квіти вирощую, – згадує Оксана. – А виявилося, що це потрібно не лише мені. Недавно розговорилася з дівчатами, які були в мене на полі. Одна з них сказала: “Я змінилась, інакше все бачу…”. Світ можна змінити, міняючи себе, бо люди дивляться одне на одного. Хороше притягує хороше.

Милуючись лавандою, відчуваючи її аромат і слухаючи дзижчання бджіл і джмелів, можна загубитися в просторі і зловити себе на думці, що перебуваєш наче уві сні, серед казкових пейзажів. Обабіч поля Оксана висадила інші квіти, назви яких теж заворожують: пенстемон, дельфініум, каріопсіс, рудбекія… Згодом хоче досадити кущі гібіскусу й деревовидні піони, щоб цвітіння тривало від весни до осені.

– Лаванда – це була моя мрія, – зауважує. – Хочеться, аби люди знали, що можна і щось таке зробити. Якщо хтось хоче дійти до своєї мрії, треба робити бодай маленькі кроки, але регулярно, інакше все залишиться у думках. Хоча б що-небудь елементарне. І не лякатись перешкод. Часто буває – починаєш робити, а небеса дають підніжку, тоді треба докласти трішки більше зусиль.

Антоніна БРИК.

 

Як доїхати

З Тернополя рухатися збаразькою трасою, на перехресті звернути в напрямку, протилежному від Збаража, до села Зарубинці. За тамтешньою сільрадою звернути наліво в напрямку полів і їхати ще хвилин 5-7 ґрунтовою дорогою.

Зверніть увагу: в дощ цю ділянку дороги може розмити, проте авто можна залишити за селом.

Для відвідування лавандового поля краще попередньо записатися в Оксани Федчишин, надіславши їй повідомлення у фейсбуці.

 

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here