Головна Новини «Куди б ти не прийшов – ти не такий!»

«Куди б ти не прийшов – ти не такий!»

еміграція

Що знає пересічний тернополянин про вимушених переселенців з Криму чи Сходу України, які проживають тепер на території нашої області? Максимум – це трохи сухої статистики, пара-трійка життєвих історій та низка чуток і пліток, що породжують упередженість. І все це часто в обгортці твердої впевненості, що вони – «не такі, інші».

Внутрішня міграція була завжди, але не була проблемою

Не набагато більшою інформацією володіють і місцеві журналісти, бо тематика однієї з найгостріших сьогодні для українського суспільства проблем чомусь не належить до категорії «модних». До того ж прямі контакти з представниками ВПО (внутрішньо переміщених осіб, як їх «охрестили» офіційною мовою) дуже обмежені. В усіх установах та організаціях, які в силу своїх службових обов”язків мають списки чи контактні дані цих людей, журналістам відповідають, що не мають права їх розголошувати. З огляду на певні обставини це, можливо, і правильно. Але, приміром, провести серед переселенців якесь незалежне опитування в такому випадку нереально. Нелегко і взагалі розшукати більшість з цих людей, щоб дізнатися, як їм живеться, що турбує, чим переймаються.

А тепер – невеличкий відступ з цікавим відкриттям. Тренінг з проблем внутрішньо-переміщених осіб, організований нещодавно Тернопільським прес-клубом, розпочався з представлення учасників, під час якого кожний мав повідомити, зокрема, і про те, звідки він родом і як потрапив до Тернополя. Так от, в результаті виявилося, що майже всі присутні представники місцевої громади мають … пряме відношення до переселенців чи й самі є ними. Хтось розповів, що є нащадком переселених в ході сумнозвісної операції «Вісла», хтось переїхав внаслідок заміжжя, когось направили сюди на роботу після вузу, когось ще в дитинстві перевезли сюди з іншого обласного центру батьки, змінивши місце проживання через роботу. «Внутрішня міграція була завжди, але вона не була проблемою, – прокоментувала тренер Валентина Потапова ( переселенка з Криму, викладач історії та правознавчих дисциплін, яка водночас фахово займається дослідженням стану громадянського суспільства в Україні). – І коли багато років тому я виходила заміж в Київ з Криму, то мені і в голову не приходило задумуватися, як мене там прийме місцева громада.

Нинішні ВПО – це такі самі внутрішні мігранти, лише які своє рішення виїхати змушені були прийняти швидко і під впливом негативних обставин. Чому ж вони стали такою великою проблемою в масштабах всієї країни?». В ході тренінгу учасники одержали переконливі відповіді на це запитання.

«Поділ» від політиків і образа на державу

Одна з причин очевидна – переселення ВПО масове, це велика кількість людей впродовж короткого проміжку часу, що при нинішній соціально-економічній ситуації в державі породжує низку проблем з розселенням і забезпеченням усім необхідним на нових місцях. Корені другої лежать у політичній площині. За словами Валентини Потапової, починаючи приблизно з 2004 року, політики і партії почали цілеспрямовано поділяти країну на Схід і Захід, щоб мати чітко окреслений територіально електорат для боротьби за владу ( класичне «розділяй і володарюй» залишається актуальним -авт). Населенню протилежних регіонів методично вбивали в голови, що «ми» й «вони» суттєво різні, закладаючи основу для упередженості й небажання зрозуміти одне одного. Вбити вдалося дуже добре. А чи так воно насправді? Пропоную ознайомитись з інфографікою ( див. фото), яка відображає результати дослідження на тему « Ідеологічні і цінностні розбіжності у взаємовідносинах приймаючих громад та ВПО». Як бачите, відмінностей дуже мало, хоча теми для дискусій і є. Та наразі перейдемо до наступної причини «проблемності» ВПО, дуже болючої, яку коротко можна охарактеризувати так: «ЗВІДТИ виїжджають люди, вже ображені державою і на державу». Пояснюючи це на прикладі кримчан, бо це був і її власний гіркий досвід, Валентина Потапова розповідала, що коли Крим анексовували, то люди там зовсім не відчували, що вони потрібні Україні. А до того, впродовж всіх років Незалежності, на півострові навіть україномовні газети важко було знайти. «А коли все почалося, то чому прикордонники не захищали Крим? – емоційно запитувала вона. – Чому бодай паром не затопили на переправі? Та його б досі діставали! І чому тут люди не піднялися, коли там вже панував страх і почали зникати кримські татари? Адже насправді Крим не виходив з України! Його завоювали! І задля взаєморозуміння необхідно обовязково налагодити діалог про це тут! Ну а ми, переселенці, виїжджали потім з Криму з великою образою на нашу українську владу і з відповідним настроєм. А тут зустрічали реакцію «О, ми їх приймаємо, а вони ще й з таким настроєм!…»

«Вони постійно відчувають дискримінацію»

Те, як почуваються вимушені переселенці, допомогла зрозуміти проста ситуаційна гра. Спочатку кожний її учасник витягнув аркушик для тимчасового «перевтілення», де був вказаний соціальний статус і приналежність чи неприналежність до ВПО ( комусь, приміром, дісталася роль тернопільської пенсіонерки, а комусь – підприємця-переселенця з Донбасу). А потім, вишикувавшись у довгому коридорі, всі крокували. Тобто після кожного заданого тренером запитання робили крок вперед, якщо подумки відповідали «так», і залишалися на місці, якщо відповідь була «ні». Ось приклади тих запитань. «Чи можете ви скористатися правом на безкоштовне лікування? Зняти квартиру для себе і членів своєї сімї? Скористатися банківськими послугами і правом розпоряджатися власними коштами? Відвідувати своїх рідних на свята чи просто тому, що дуже скучили? Перевезти всі особисті побутові речі на нову квартиру? Чи маєте право брати участь в наступних муніципальних виборах? Чи можете в повному обсязі реалізувати ваше право власності ( купити, продати і т.п.)?». Думаю, уважний читач вже зрозумів, що після того «крокування» найдалі позаду залишилися якраз ті, хто витягнув жереб побути у статусі ВПО. Так, ці люди обмежені сьогодні в реалізації своїх елементарних прав! «Проблема скористатися послугами поліклініки, бо там обслуговують за місцем реєстрації. Проблема перевезти сюди свої речі, бо дозвіл обмежений сумою у 10 тисяч гривень. Проблема поїхати до батьків, які залишилися ТАМ, бо, по-перше, немає нормального транспортного сполучення, а, по-друге, для сімї з трьох чоловік така поїздка, скажімо, в Крим, обійдеться приблизно у 6 тисяч гривень. Окреме питання – перевірки за місцем проживання. І якщо, наприклад, пенсіонерка поїде на три тижні до мами без попередження соціальних служб, а «добрі» сусіди «настукають», що її «давно тут нема», то жінка може і без пенсії залишитись. Окремо можна виділити і відсутність права голосу на місцевих виборах. До слова, депутати місцевих рад фактично не переймаються проблемами внутрішньо переміщених осіб, бо ж вони – «не електорат». Зате бюрократичну тяганину в різних інстанціях, яка дістає кожного з нас, для ВПО можна сміливо множити на три. «Тільки уявіть собі, з якими емоціями і образами йдуть звідти ці люди! – каже Валентина Потапова. – Вони постійно відчувають дискримінацію. В усіх сферах життя, куди б ти не прийшов – ти «не такий»! Тому прошу всіх відчути і зрозуміти їхню ситуацію. І це треба доносити до місцевих громад. Бо це я, наприклад, боєць за натурою плюс завдяки роду діяльності дуже добре розбираюся у законодавстві. А переважна більшість переселенців не мають ні відповідних знань, ні сили, щоб пройти через все і захистити себе».

Світлана МИЧКО