Головна Новини Коханню й війна не завада: на Чортківщині повінчалися воїн ЗСУ і волонтерка

Коханню й війна не завада: на Чортківщині повінчалися воїн ЗСУ і волонтерка

У буремні роки російсько-української війни стрілися двоє, і ритм їхніх сердець зазвучав в унісон…

Кілька років тому на шпальті «Голосу народу» ми (журналісти) розповіли про безстрашних і незламних майданівців. Так ось, один із героїв публікації – Іван СЕНЧУК, який, направду, пройшов увесь київський Майдан, а відтак, рвався на фронт, але… В часі сутички з «беркутівцями» отримав важкі побої – контузія, втрата зору на одному оці. Лікувався, та все ж не втрачав надії (попри стан свого здоров’я) піти воювати, пише Чортків Сіті

Та загалом наша розповідь не про одного Івана, а про те, що в роки лихоліття для України він зустрів свою другу половинку, як каже, свою долю – Ольгу.

Нещодавно Іван та Ольга (опісля тривалого часу спілкування) побралися. Церковний шлюбний обряд у церкві Святої Покрови (що у Чорткові) провів митрофорний протоієрей о. Михаїл Левкович.

Отож, вітаємо молодят (як кажуть, кохання віку не має) зі шлюбом, бажаємо їм довгих років життя в мирі та злагоді.

Що не кажіть, а Інтернет – то велика сила. Власне на сторінках Фейсбуку познайомився Іван (сам родом із Полівців нашого району) з Ольгою (жителька Чернігівщини, саме з такого населеного пункту, що межує з білоруссю та росією. Жінка займається підприємницькою діяльністю (в торговельній сфері), окрім того, піклується про літніх людей свого селища, будучи соціальним працівником). Це було, як розповідають, 14 січня 2022 року. Відтоді й почали спілкуватися, телефонували одне одному, за певний час домовилися про зустріч. Тоді й гадки не мали, що війна обернеться повномасштабним вторгненням ворога в Україну. 24 лютого Іван вже був у Києві, прямуючи до майбутньої своєї долі. Проте… Це ж було 24 лютого! Тож до Чорткова не став повертатися, як розповів, а відразу ж у Фастівський військкомат (Київська область), і – на фронт, поблизу Бахмута…

Закрутила-завертіла пекельність війни… Зв’язок утратився, номера телефону Ольги Іван напам’ять не знав. Згубилися… Та з часом, якимось дивом, мабуть, на те й воля Божа, віднайшли одне одного. Ольга відправляла волонтерську допомогу в підрозділ, у складі якого воював Іван (солдат, механік-водій відділення артилерійської розвідки в/ч А 0409). Чекала, підтримувала і словом, і ділом. Десь наприкінці червня Іван отримав важку контузію, лікувався, в результаті – комісований.

За певний відтинок часу спілкування на віддалі – зустрілися. Як кажуть, з першого погляду, з перших слів зустрічі зрозуміли, що створені одне для одного, хоч за плечима – десятки літ прожито окремим подружнім життям, і діти вже дорослі, самостійні. Якесь дивовижне магнетичне притягнення двох сердець. Отож, за короткий відтинок часу Іван та Ольга остаточно вирішили поєднати серця і спільне життя скріпити церковним шлюбом.

Вінчаючи пару, о. Михаїл сказав: «У важкий для країни час ви скріплюєте свій життєвий союз шлюбними обручками. Проте саме це поєднання засвідчує, що міцніє ваша віра в мирне, щасливе майбутнє України. Тож будьте надійним оберегом одне для одного. Як кажуть, у кохання немає віку. Ви вже не юні, та серця ваші повняться мелодією квітучої любові. Тож многих і благих літ вам, молодята, у міцному союзі подружнього життя».

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here