Це місто не належить до туристичних мегаполісів, але в ньому є своя тиха принадність – те, що треба в День всіх закоханих.
З огляду на, що День святого Валентина – будній, якщо вам вдасться відпроситися у керівництва на 24 години, цілком можете встигнути здійснити романтичну подорож до Тернополя. Хапаємо квитки на 49-й поїзд “Київ-Трускавець” і о 20:00 сідаємо в вагон. Особливо оперативні можуть встигнути на пів на сьому на ужгородський поїзд. Вокзал пропливає за вікном – поїхали!
Приїзд до Тернополя в глуху ніч означає певний екшен. Вокзальна площа невелика, і відразу за рогом життя перестає вирувати. Хоча і привокзальне бурління не всім до вподоби. Якщо ніч на вокзалі не входить у ваші плани, неподалік є цілком пристойний готель “Авалон”, де вас поселять і нагодують.
Два квартали по досить жвавій вулиці, через місток – і ви на місці. Правда, за вікнами будуть все ті ж поїзда, зате затишно, ліжко не гуляє під спиною і сніданок дуже їстівний. Для більш романтичних осіб і більше тугих гаманців свої двері може відчинити готель “Тернопіль” в самому центрі. Хостели відмітаємо – у нас же романтичний тріп.
Отже, трошки перепочивши або навіть подрімавши і поснідавши, починаємо подорож по затишному місту, яке обіймає річка Серет. За географічною іронією долі проспект Степана Бандери, навіть не повернувши, стає вулицею Руською, перетікаючи в вулицю Гетьмана Мазепи, а далі в Бережанську. Ось по ній ми і підемо оглядати визначні пам’ятки. Особливих палат ви не знайдете, але симпатичні купецькі особнячки з ліпниною радують око. З нагоди Дня святого Валентина шукаємо сердечка. Їх тут є багато, треба тільки пошукати. Ось наприклад.
Особливих старожитностей немає – руїн післятатарскої навали бути не може, місту трохи більше півтисячі років, заснували його при польському короля Сигізмунда І. Краківський каштелян Ян Тарновський 8 років будував фортецю, від якої залишився Старий замок біля міського ставу.
Але нам ще належить до нього дістатися. Поки ми милуємося будиночками на Руській, можемо неспішно дійти до кута Руської та бульвару Тараса Шевченка. Тут у нас є привід поглянути на пам’ятник Соломії Крушельницькій, а бажаючі пірнути в минуле і безкоштовно випробувати машину часу можуть відвідати місцевий Центральний універмаг – і чверть століття геть. Відмінний зразок соцреалізму, цілком може повернути вас у 80-90 роки минулого століття, – розповідає журналістка Тетяна Пашкіна у блогах телеканалу tsn.ua.
Решта можуть податися в Кафедральний собор Різдва Христового – будівля суворої, майже кріпосної зовнішності. Або пройти трохи далі і оглянути Церква Воздвиження Чесного хреста, ще більш давню і сувору. Церкви в Тернополі різноманітні, для любителів старовини – великий вибір.
Якщо ж погода дозволить, можна прогулятися в парку “Топільче” – чисто, акуратно, живописно. Нас підкорив зоосад – тварини чисті, доглянуті. Незважаючи на розвішані всюди заборонні плакати, тернополяни годують мешканців, причому не тільки булками. При нас страус апетитно хрумав капустою, вкраденою у овечок, а олень-красень ласував яблучком. Качок-лебедів тут сонми, вони плавають по каналам парку і поводяться спокійно і незалежно.
Якщо температура повітря і настрій дозволяють, “маст хев” візиту до Тернополя – набережна Тернопільського ставу (або ставка, як кому більше подобається). Є де прогулятися – відмінні доріжки, мальовничі місця. Ковані скульптури, в тому числі і сердечко, власні Єлисейські поля і парк Шевченка … Загалом, буде куди повернутися влітку. А поки можна гусарської риссю пройтися по набережній, сфотографуватися у написи “Я люблю Тернопіль” (там є сердечко!) І всіх кованих скульптур, швидко зайти на рукотворний острів – це ж Острів закоханих, його не можна минути в День святого Валентина! І вже з почуттям виконаного обов’язку пройти наверх повз Старого замку в стару частину міста. Поруч з замком є пам’ятник материнству – пара журавликів. Одна з легенд говорить, що дотик до них сприяє поповненню в родині. Можете перевірити, а можете просто сфотографуватися і повз готелю “Тернопіль” вийти на площу, яка більшу частину року пахне трояндами. Але в лютому ми можемо собі їх тільки уявити. Зате ніхто не зможе відібрати в нас задоволення помилуватися Домініканським костелом, який повністю називається Церква Непорочного зачаття пресвятої Діви Марії. Будівля в стилі бароко прекрасно зовні і чудово всередині – світлий повітряний інтер’єр викликає захват у душі будь-якого користувача, навіть атеїста, якій не чуже прекрасне.
Поруч знаходиться бронзовий макет старого Тернополя. Місто постраждало в ХХ столітті – війна і рішучі соціалістичні керівники позбавили нас можливості споглядати найцікавіші будови. Але ми цілком можемо пройтися по вулиці Гетьмана Сагайдачного, випити кави в одній з численних кав’ярень, подивитися на залишки колишньої архітектурної розкоші і, нагулявши апетит, рушити на обід.
З голоду померти в Тернополі може тільки абсолютно нерухома людина – в центрі на кожному розі є варіанти поїсти – від колоритних “Ковчега” і “Старого Млина” до вже знайомих усім піцерії “Челентано” та “Хінкальню”. Ми вибрали “Файне Місто” – як то кажуть, стильно, модно, молодіжно. Трохи шумно, зате недорого (особливо за столичними мірками) і швидко обслуговують. Ну і порції такі, що після обіду місця на вечерю в шлунку просто немає. Якщо ви хочете більш романтичної обстановки – на бульварі Шевченка перебуває не менше десятка закладів на будь-який смак, гаманець і ступінь романтичності – від пафосного клубу до демократичної пиріжкової.
Звичайно, після обіду слід прогулятися. Центр міста вабить ще недослідженими куточками – наприклад, поруч на площі височить обласний драмтеатр. Темніє, запалюються вогні, стає ще затишніше.
До темряви ми встигаємо знайти пам’ятник невидимці, бронзовий стілець і сантехніка, який вибирається з люка.
Можливо, це не дуже романтично – тоді можна просто блукати вулицями, взявшись за руки і милуватися мереживними балкончиками, витонченими еркерами і ліпниною, у кожного будинку своєї. Пити каву в атмосферних кав’ярнях або просто ласувати вафлями з морозивом на вулиці. І не поспішаючи просуватися в бік вокзалу – нас ввечері чекає поїзд.
Тернопіль не відноситься до туристичних мегаполісів. Його не потрібно порівнювати зі Львовом чи Чернівцями з їх архітектурним багатством і різноманітністю (до яких між іншим додаються снують туристи в чималих кількостях, що зовсім не романтично). Але в ньому є своя тиха принадність. Звичайно, влітку, весь в зелені або в яскравих осінніх фарбах, Тернопіль привабливіший. Але навіть лютневий час він буде чекати вас, як старий відданий друг – розповісти свої новини, показати обновки, пригостити, ніж багатий і, ніяковіючи, поскаржитися на витівки часу. Приїжджайте, вдивіться, вслухайтеся, і його скромна чарівність підкорить ваше серце.
